Про заборону російської мови в Могилянці та скочування в догматизм

Щодо заборони російської мови в Могилянці та обговорень довкола цього. Як випускниця Могилянки маю що сказати. Як ви, любі читачі, знаєте, у мене складні стосунки с русскім міром. Настільки, що я потрапила в ситуацію кенселінгу в університеті. Ну, тобто мене важко звинуватити в симпатіях до оцього всього. Моє щире захоплення останнього часу – це розібратися, як працює російська пропаганда так, що поставила раком весь світ.

Дивіться. У Могилянці не було проблем з російською мовою. Коли я в 15 років перейшла на суто українську мову спілкування в Києві, то дві “здогадки”, якими обдаровували мене люди, коли чули мою мову, це:

“Ти с западной?”; 

“Ти с Магілянкі?”.

І коли я справді стала “с Магілянкі”, це дуже тішило людей, адже вписувалося в їхню картину світу, де лише могилянці у 2000-х говорять українською.

Рішення заборонити російську на рівні міжособистісного спілкування є популістським і, що важливо, дискримінуючим. Тому що не можна втручатися в мову міжособистісного спілкування. Вас може бісити ця мова, але ви не маєте права її забороняти. Інакше це виходить фігня.

Я вже говорила, що деякі погляди в США стали догматичними й доведеними до абсурду. Вони призводять до кенселінгу без розбору і стають прекрасним інструментом тиску на незгодних. Наприклад, або ми всі робимо те-то, або тебе теж спіткатиме кенселінг. Інструмент невидимий, непроговорений, але дуже дієвий. І… він унеможливлює справжній, а не декларований розвиток демократичного суспільства, де в дискусіях народжується розуміння.

Розвиток наших поглядів, розуміння світобудови взялися не нізвідки. Кожна нова система цінностей стоїть на фундаменті попередньої. Дійшовши до розуміння прав людини, розмаїтості світу, багатовекторності та дивовижності людської натури, ми можемо піти у двох напрямках. Або законсервувати це на багато століть у вигляді догм, або йти далі, до чогось нового і прекрасного (оскільки кожна нова світоглядна система поглиблювала і розвивала наше розуміння світу, то я можу припустити, що це буде щось справді гарне і нове).

Читаючи дискусії довкола мовного питання в Могилянці, я з подивом бачу скочування в догматизм. Війна в Україні – а отже жодної російської, ніде. За жодних умов.

Ці погляди, на жаль, не враховують множинності досвідів. Заборони заморожують, не розвивають.

Мені дуже сподобався варіант, описаний Лесею Москаленко та досвідом багатьох біженців. За кордоном, якщо ти хочеш нормальну роботу, ти мусиш знати мову країни, в якій перебуваєш. Якщо ти хочеш бути частиною суспільства, ти мусиш знати мову. Але ніде це “мусиш” не стосується мови міжособистісного спілкування, бо це дічь.

Українська має стати дверима до престижу, гарних робіт і тощо. Це наш сценарій.

Догматизм і заборони ще нікому добре не зробили. Ну хоч один приклад наведіть, коли це зробило “харашо”?

Будь ласка, не розсварюймося через російську. Так боляче бачити, як хороші люди взаємно ображають одне одного, а потім взаємно забанюються. Це саме те, що Росії потрібно.

Тримаймося! Наша сила, наш розвиток – у здатності говорити, сперечатись і приходити до нових розумінь.