Про права людини під час мобілізації, роботу ТЦК і відповідальність військовозобов’язаних
Військовий омбудсман щодня отримує десятки звернень про проблеми під час мобілізації, зокрема про зникнення зв’язку з рідними після потрапляння до ТЦК та мобілізацію людей, які мають законне право на відстрочення. І очевидно, що робота центрів комплектування потребує реформування, але є те, на що можуть вплинути самі громадяни. Тому вкотре проговорімо базові речі.
1. Дуже дивно, коли військовозобов’язані на четвертому році загальної мобілізації шоковані, що їх мобілізують чи що ТЦК та СП мають до них питання. Якщо до цього часу ви не оновили облікових даних, не обрали підрозділу, в якому будете проходити службу, самі не з’явилися до ТЦК, не підготувалися до того, що в будь-який момент можете стати в стрій, і не завершили всіх своїх цивільних справ – ви не тільки правопорушник і безвідповідальний громадянин. Ви – безвідповідальна людина, якій плювати на своїх рідних.
2. Коли вас, безвідповідальну людину і громадянина, мобілізують – з вашої “хворої голови” проблеми переходять на голови посадовців і командирів, які тепер їх мають розв’язувати. Один з останніх прикладів: батько чотирьох неповнолітніх дітей із 2022 року жодного разу не з’явився в ТЦК і не оновив даних, відповідно потрапив у розшук і був мобілізований. Так, у нього є законне право на відстрочення, яке просто треба підтвердити документально. І тепер купа людей має включитись і витратити час для його звільнення. Таких випадків безліч. Це колосальна витрата ресурсів держави там, де їх і так катастрофічно не вистачає.
3. Так, система обліку недосконала. Так, робота ТЦК та СП далека від ідеалу і точно потребує реформування. Але чи знаєте ви, що співробітники ТЦК часто по пів року не мають вихідних, я вже мовчу про відпустки? Що, окрім питань обліку військовозобов’язаних і безпосередньої мобілізації, у них ще десятки завдань і обов’язків перед чинними військовослужбовцями і їхніми родинами? Що укомплектованість ТЦК нижча за 40%? Що серед співробітників ТЦК вже траплялися випадки суїцидів? Про постійний хейт і фізичні напади на співробітників, думаю, вам відомо.
Чудово було б, якби незадоволені роботою ТЦК мобілізувались і показали, як треба працювати. До речі, я пропонувала представникам і представницям громадських і правозахисних організацій залучати своїх юристів і психологів до роботи в ТЦК. Прекрасний був би проєкт, і донори грошей дали б. Але черга охочих працювати системно, на жаль, не вишикувалась.
4. Щодня ми маємо десятки звернень про те, що після доставлення до ТЦК військовозобов’язані зникають зі зв’язку з рідними. Це погана й антигуманна практика. Не лише тому, що громадяни мають право на зв’язок з близькими, а близькі мають право знати, що відбувається. А й тому, що це сильно демотивує і без того наляканого новобранця. Як показує досвід нашої роботи, відсутність зв’язку в перший період служби є однією з причин великої кількості СЗЧ. Я нещодавно працювала в одному навчальному центрі, де комбат як експеримент повернув телефони всім військовослужбовцям роти. Кількість СЗЧ в цій роті знизилася до нуля.
Тому так, ми реагуємо на такі звернення і забезпечуємо новобранцям зв’язок з рідними. Бо поки що, на жаль, всі мої прохання до КСВ налагодити роботу в такий спосіб, щоб право на кілька дзвінків людині було забезпечено, зависають десь у повітрі.
5. Забезпечення прав людини й гідного початку військової служби надзвичайно важливі. Але хочу вас попросити подивитися на них з іншого ракурсу – з погляду тих військовослужбовців, які місяцями не чують своїх рідних, бо перебувають на виконанні бойового завдання, де буває тільки радіозвʼязок, тільки у визначений час, тільки з командиром чи опорним пунктом. Їхні рідні також пишуть мені. Майже завжди дуже ввічливо, спокійно і без істерик. Просять уточнити хоча б, чи живі їхні хлопці. І тоді я прошу військову частину записати повідомлення військовослужбовця рідним по радіостанції й пересилаю їх голосовими в месенджери.
Зазвичай їхній зміст такий: “Я живий, здоровий. Дуже хочу до вас, але не можемо вийти, бо немає ким нас поміняти. Чекаємо на заміну і сподіваємося скоро бути вдома. Дуже люблю вас усіх”.
Ольга Решетилова, військовий омбудсман
Передруковано з дозволу автора, оригінал допису тут
