Поправка до Трудового кодексу: Я вимагаю більшого!

Після новини про те, що Верховна Рада проголосувала антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу, я цілий день нагадувала собі про те, що це перемога і потрібно радіти, але якось не виходило. Не витримавши, під кінець дня, вирішила спробувати написати, чому мене не полишає відчуття, що ялинкові іграшки фальшиві і, відповідно, не приносять радості.

Той факт, що після голосування ВРУ в українському законодавстві з’явилися чотири абсолютно нових слова – сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність (СОГІ) – безумовно, перемога. Сам по собі цей факт має величезне історичне і символічне значення. З історичним – очевидно: перший раз, досі не було. Ми на законодавчому рівні визнали, що у людей буває різна сексуальна орієнтація! І буває ґендерна ідентичність – теж різна!

І з символізмом начебто зрозуміло – законодавча згадка СОГІ виводить ЛГБТ людей з маргінесу, де вони зазвичай перебувають. При чому перебувають не добровільно, а тому, що туди їх виштовхує більшість, яке до цього часу вважає, що сексуальна орієнтація може бути тільки такою, як у більшості, а про ґендерну ідентичність взагалі краще не згадувати.

На цих двох моментах історичності та символізму моя радість від “перемоги” закінчується і починаються рефлексії з приводу “несправжніх ялинкових іграшок” і пошук відповідей на питання “а що ж потрібно, щоб радіти”.

У правозахисному сленгу є вираз “адвокаційне вікно” – це означає буквально наступне: можливість підсилити своє повідомлення (наприклад, вимогу якихось змін від уряду) аналогічним повідомленням/вимогою від інших “гравців”. Саме це відбувається в Україні в зв’язку з вимогами, закладеними в рамках Плану дій щодо лібералізації візового режиму та Угоди про асоціацію з ЄС (ПДВЛ).

Так ПДВЛ з вимогами вжити антидискримінаційне законодавство, на мою думку, зіграв ключову роль в ухваленні рамкового антидискримінаційного закону в 2012 році. Як і в тому, що сьогодні в Трудовому кодексі з’явилися СОГІ. Бо до цього всі вимоги правозахисної спільноти ухвалити подібний закон натикалися на стіну глухої відмови уряду і депутатів, приблизно з тими ж формулюваннями, які ми чули останніми днями: “Та хто їх дискримінує, немає дискримінації в Україні“.

Але що зазвичай відбувається, коли депутати тиснуть кнопку під впливом зовнішніх факторів – вони її тиснуть, не думаючи! Вони її тиснуть “для галочки”. І ось це – “для галочки” – і змушує мене думати про “несправжні ялинкові іграшки”.

Спробую пояснити.

По-перше, правка увійшла до старого Трудового кодексу, хоча є проект нового, де серед ознак СОГІ немає. Тобто при ухваленні нового ТК знову підійметься хвиля гомофобії, і потрібно буде стежити, щоб антидискримінаційна правка з кодексу не випала.

По-друге, сама по собі антидискримінаційна норма в ТК нічого не гарантує і являє собою досить символічний захист. Весь набір зауважень до існуючого механізму захисту від дискримінації поки цілком ігнорується нашими законодавцями.

По-третє, не робиться ніяких кроків у напрямку ухвалення правок до відповідних законів для створення ефективного механізму оскарження дискримінації, яким може скористатися кожна людина з будь-якою ознакою.

По-четверте, ніякий антидискримінаційний закон сам по собі на папері не працює, потрібні інформаційні кампанії, освітні кампанії для “споживачів закону”, а також довіра до судової системи, і це стосується всіх, не лише ЛГБТ! Таких дій українська держава теж не застосовує.

Тобто при всьому історичному і символічному значенні вчорашнього дня, це тільки перший крок на довгому шляху подолання гомофобії та заперечення дискримінації в Україні.

Ну і самі обставини голосування, і заява спікера парламенту і президента: “Одностатеві шлюби не пройдуть, ми стоїмо на захисті сімейних цінностей” – показують, які далекі наші народні обранці від розуміння прав людини. І як зосереджені вони на тому, щоб втримати виборця, втримати не виконанням передвиборчих обіцянок, а дешевим популізмом і грою на обивательських стереотипах і страхах.

От не розумію я, яким чином від легалізації одностатевих шлюбів може постраждати сім’я. З моєї точки зору, це найкраща пропаганда сімейних цінностей – дати людям визнання і законодавчий захист їхніх сімей. Але це тема для окремої колонки.

А поки що хотілося б, щоб наступним кроком у напрямку захисту від дискримінації став не тиск ЄС на ВРУ, а усвідомлене голосування для створення ефективного захисту від дискримінації. Зрештою, чотири страшні букви СОГІ вже є в законодавстві, і нічого не сталося. То, може, пора припинити залякувати і дурити виборця?

Ірина Федорович, Проект “Без кордонів” Центру “Соціальна дія”, для Центру інформації про права людини