Погляд на Крим з російського Кремля
Минулого місяця у Криму побувала група журналістів з різних країн. Поїздка була організована знаменитим пропагандистським каналом Russia Today. Я раніше наводив список ЗМІ, які погодилися за гроші пропагандистів із Росії відвідати окупований Крим. Писав про це у блозі Міжнародний десант Russia today до Криму.
Зрозуміло, що Росія витрачає бюджетні кошти на запрошення іноземних журналістів не просто так. Вона має на меті привчити громадян інших країн до того, що Крим це російська територія, що там іде нормальне життя із своїми плюсами і мінусами, що анексія це справа давня і про неї варто забути. А про те, що це було брутальне порушення міжнародного права взагалі бажано не згадувати.
Учасникам таких груп, звісно, не організовують зустрічі з тими, з ким не треба. Наприклад, журналісти не зустрічалися з кримським колегою Миколою Семеною, проти якого порушили кримінальну справу через нібито заклики до дезінтеграції Росії. А де факто за те, що він співпрацював з українською службою Радіо Свобода. Можна називати ще десятки імен тих, хто зазнає репресій. Їх не показують іноземним візитерам. Інакше вони були б згадані в репортажах.
Серед інших до списку запрошених були включені журналісти Міжнародного французького радіо (RFI) і німецького Deutsche Welle, правда, там не вказувалися їхні імена. Вони існують на гроші платників податків і їм особливо варто дотримуватися професійної гігієни у вигляді кодексу журналістської етики, який засуджує пропаганду.
Я уточнював – французи з RFI туди не їздили. А от від московського бюро Deutsche Welle журналіст Юрій Решето там таки побував. Правда, як з’ясувалося, ще раніше. Він їздив у іншій групі на запрошення Міністерства закордонних справ Росії – так він сам сказав. Судячи з усього, такі прес-тури відбуваються регулярно.
Член Харківської правозахисної групи Галина Койнаш звернулася до Deutsche Welle із запитом. Їй відповіли, що Решето їздив у поїздку, яка була організована Асоціацією закордонних кореспондентів у Москві, а не Міністерством закордонних справ РФ. Додають, що його цитата про запрошення від російського МЗС була вирвана з контексту.
Що то за Асоціація закордонних кореспондентів – не зрозуміло. Веб-сайту організація не має. А фраза про запрошення від Міністерства закордонних справ прозвучала з вуст самого журналіста і хоч виривай її з контексту, хоч не виривай, але суть її від цього не зміниться.
A wall graffiti near the Sevastopol naval base showing Putin fortifying Crimea brick by brick
У складі групи побувала у Криму індійська журналістка Shreerupa Mitra-Jha. Формально у своєму репортажі вона дотрималася балансу. Подала точку зору кримського чиновника, який розповів, що відбувся референдум і більшість мешканців Криму проголосувало за приєднання до Росії. Але і повідомила, що США, ЄС і Україна не визнають Крим частиною Росії. Втім у тексті це виглядає просто як відмінність у поглядах на проблему, що часто трапляється в світовій політиці. І не зроблено наголос на тому, що цей випадок унікальний, що є загальновизнаний світовою спільнотою факт – Крим захоплений насильницьким шляхом з брутальним порушенням міжнародного законодавства, і референдум був лише імітацією волевиявлення, оскільки проводився під дулами автоматів і порушував закон.
Авторка навела точку зору анонімного 20-річного кримського татарина, який не погоджується з тим, що Крим це Росія. Але там нема повнокровної точки зору України на цю проблему. Просто згадано її позицію, без обґрунтування. Ну і ясна річ: жодних репресій, жодних системних порушень прав людини.
До американця Corey Flintoff нібито не може бути претензій. Він робить репортаж під назвою “Погляд з російського фрегату в Криму”. Автор розповідає про будівництво нового фрегату як відгук на загрози від НАТО. Нібито дві сторони мають напружені стосунки і озброюються. Але чому виникла така напруга – не сказано жодного слова. Мимохідь автор згадує захоплення Криму, але не наголошує, що це було брутальне порушення міжнародного права, що жодна демократична країна в світі не визнала Крим територією Росії.
Точка зору України в статті не присутня. Таким чином проблема анексії просто виводиться за рамки репортажу. Обговорюється питання протистояння Заходу і Москви. У читачів напрошується висновок, що проблему протистояння треба вирішувати між Заходом і Кремлем. А Київ тут нібито ні до чого. Тому де факто вийшов репортаж “Погляд на Крим з російського Кремля”.
Жоден з журналістів не просив дозволу на в’їзд до України, як того вимагає українське законодавство. У своїх матеріалах вони не згадали, що перебували в Криму за кошти російської сторони, як того вимагає професійна етика.
Я звернувся з листом до редакцій, які посилали до Криму своїх репортерів, із застереженнями про можливу упередженість репортажів із нагадуванням про необхідність вказати джерело фінансування. Не отримав жодної відповіді. Моє прохання проігнорували.
