Отримав диплом в окупації – приїжджай і вчись спочатку?

Уявіть собі таку ситуацію: ваша знайома в силу сімейних обставин залишається жити в окупованому Луганську. Вона закінчила там школу, вступила в університет, отримала освіту (наприклад, вчитель біології). А потім обставини, які стримували її від виїзду на вільну територію України, припинили діяти. І ніби нічого не заважає виїхати і будувати щасливе життя за межами окупованих районів. Але є одне “але”: влаштуватися на роботу за спеціальністю в неї не вийде, а все, що запропонує держава Україна, – це спрощений порядок вступу до освітнього закладу і повний цикл навчання з першого курсу.

Чи такий підхід є виправданим на восьмому році окупації? Чи може держава створити умови для тих мешканців окупованих територій, хто хоче обрати її для свого майбутнього? Та й чи є в нас шанс на появу такого механізму?

Історія освітнього питання

Щойно заходить мова про освіту для мешканців окупованих територій, одразу з’являються голоси тих, хто вважає, що будь-які дії в цій сфері є “перемогою Кремля”, “легалізацією терористів” і загалом – зрадою. Хоча, щоб зруйнувати ці міфи, достатньо лише згадати, який вигляд мала державна політика забезпечення права на освіту дітей з окупованих територій декілька років тому.

А історія така – у 2016 році була запроваджена спрощена процедура вступу для дітей з окупованих територій до українських закладів освіти через освітні центри “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”.

Спрощений порядок означав вступ без складання ЗНО, оскільки діти, які живуть в умовах окупації, де українська мова для спілкування під забороною, а як навчальний предмет – просто знищена (як і, наприклад, історія України та українська література), не можуть на рівних конкурувати за бюджетні місця із тими, хто вчиться в школах на вільній території України.

Але освітні центри створювалися далеко не у всіх закладах освіти, а у дуже обмеженому переліку. Більш того – вони були різними для молоді з окупованого Криму та непідконтрольних уряду України територій Донецької та Луганської областей.

Справжнє спрощення вступу відбулося у 2020 році: відтоді молодь з окупованих територій може обрати будь-який заклад освіти на підконтрольній уряду України території для вступу за спрощеною процедурою.

Але чи призвело це спрощення до критичного збільшення кількості вступників з окупованих територій?

Аж ніяк.

За даними Міністерства освіти та науки України, через освітні центри “Крим-Україна” у 2018 році вступили 254 абітурієнти з окупованого Криму, в 2019 році – 265, в 2020-му – 397, в 2021-му – 337 осіб. При цьому, за даними окупаційної влади Криму, лише у 2021 році зі шкіл Криму випустилося близько 10,5 тисячі дітей. Що фактично означає, що більшість дітей продовжує своє навчання в закладах освіти на окупованих територіях чи виїжджає до інших країн, зокрема Росії.

Чому молодь залишається вчитися в окупації?

Це, можливо, прозвучить дивно, але попри очевидні безпекові ризики та відсутність перспектив, існує дуже багато причин залишатися жити на окупованих територіях.

По-перше – матеріальні причини, бо і поїздки на підконтрольну уряду України територію, і вступна кампанія, і подальше проживання в гуртожитку (якщо такий є при закладі освіти) чи оренда житла потребують значних витрат. Діти з окупованих територій фактично позбавлені підтримки своїх рідних – фінансової в першу чергу, адже ніхто не зможе їм в будь-який момент скинути на картку трохи грошей чи передати їх оперативно іншим чином.

Окрім фінансових причин, є страх перед непередбачуваними обставинами – як, наприклад, ескалація збройного конфлікту, припинення роботи КПВВ. Протягом двох років з початку пандемії ми всі зрозуміли, що ситуація може розвиватися непередбачувано: ще вчора ти міг перетнути лінію розмежування або адміністративну межу, а сьогодні вже окупаційна влада ввела правило “одного в’їзду”, коли за час карантину в’їжджати/виїжджати на територію Криму можна було лише один раз.

Не всі батьки готові відпустити дитину вчитися в інше місто, тим більше туди, куди неможливо без ускладнень приїхати чи звідки дитина не зможе просто дістатися додому.

Також дуже важливо пам’ятати, що мешканці окупованих територій знаходяться під постійним впливом російської пропаганди. Але діти залежні у вирішенні ключових питань свого життя від дорослих, які іноді не можуть адекватно оцінити обставини та перспективи залишення дитини на окупованій території.

Наявність всіх вищезазначених причин впливає на рішення родини щодо вибору освітнього закладу, в якому буде вчитися дитина. Додайте до цього постійні “лякалки”  з боку окупаційної влади – і от на вільну територію України їдуть не тисячі, а сотні дітей. І з кожним роком їхня кількість навряд чи суттєво збільшуватиметься.

Освіта в окупації. Що далі?

Значна частина випускників шкіл на окупованих територіях залишається вчитися на цих територіях.

Це факт, з яким неможливо сперечатися.

І якщо зі спрощеним вступом для мешканців окупованих територій все більш-менш зрозуміло – є відповідний порядок, кожного року приймаються умови вступу, де визначаються часові проміжки вступної кампанії, то що робити із тими, хто отримав освітні документи в окупації, – незрозуміло.

Схоже, що наразі Міністерство освіти та науки України може запропонувати таким людям один шлях: виїзд та вступ за спрощеною процедурою до закладів освіти на підконтрольній уряду України території. Втім, очевидно, що далеко не всі, хто отримав освіту на окупованих територіях, будуть готові на такий крок.

Відповідно до закону, всі документи, видані незаконними органами влади, окупаційними адміністраціями Російської Федерації на окупованих територіях України, не визнаються нашою державою, в тому числі освітні документи.

Втім, для кримчан з 2016 року існував порядок атестації для визнання здобутих кваліфікацій, результатів навчання та періодів навчання в системі вищої освіти, здобутих на тимчасово окупованій території України після 20 лютого 2014 року. І цей порядок передбачав можливість підтвердити ті знання, які людина отримала на окупованій території. Але наразі через зміни до законодавства ця можливість для кримчан зникла.

Тому численні громадські організації, які працюють в сфері захисту прав постраждалих внаслідок конфлікту осіб, виступають за термінове запровадження процедури підтвердження освітніх кваліфікацій для мешканців всіх окупованих територій – як Криму, так і Сходу України.

Важливо відзначити, що мова не йде про визнання документів, виданих університетами в Донецьку, Луганську чи Сімферополі. А саме про запровадження для всіх мешканців окупованих територій процедури, за якою людина, що вчилася в окупації, може підтвердити, що вона дійсно має знання в межах певної спеціальності.

По-перше, це важливо для реінтеграції мешканців окупованих територій. Дитина далеко не завжди може самостійно обрати, залишатися їй з рідними в окупації чи ні, де жити, в якому освітньому закладі вчитися. Проте, коли така дитина виростає і хоче обрати для свого майбутнього Україну, держава має надавати їй максимальну підтримку. Відсутність можливості працевлаштуватися на підконтрольній території через невизнання дипломів точно не є проявом такої підтримки.

По-друге, створення механізму підтвердження освітніх кваліфікацій є дуже корисним для залучення молодих кадрів в тих сферах, де наразі є дефіцит (наприклад, медичний персонал).

По-третє, війна триває вже майже вісім років. За цей час на окупованих територіях здобули освіту десятки тисяч громадян України. І після деокупації державі все одно доведеться вирішувати питання із дипломами та певними процедурами підтвердження освітніх компетенцій.

Тож чому не почати робити це вже зараз?