“Одна коаліція”, або Про фашистів, поліцію і 19 січня

“Нам потрібен захист від нацистів. Нам потрібен захист від мафіозної влади. Навіть від тих самих правоохоронних органів, які просто часто прислуговують їм. Нам усім потрібен захист. І ми чудово розуміємо, що, крім нас самих, нам більше ніхто ніколи цього захисту не надасть”.

Ці слова сказав, виступаючи 30 листопада 2008 року на мітингу в Москві, адвокат і антифашист Станіслав Маркелов. А вже 19 січня 2009 року його і журналістку, кримчанку Анастасію Бабурову на вулиці столиці Росії застрелив убивця з неонацистського угруповання БОРН, курованого Кремлем.

Я познайомився зі Стасом на конференції в жовтні 1998-го. Наші зустрічі відтоді були нечастими, але завжди теплими.

Востаннє бачився з ним, здається, 2008-го – а про загибель дізнався в Парижі, де був на останній своїй натепер журналістсько-телевізійній роботі, і не міг повірити. У французькій столиці тоді відбувся мітинг пам’яті й солідарності – і відтоді протягом наступних років майже кожного 19 січня мені довелося брати участь у таких заходах.

І в досить великій інклюзивній ході 19 січня 2013 року, де були люди різних політичних поглядів, але об’єднані протестом проти ультраправого насильства та расизму. Й у заході 19 січня 2014 року, який відбувся на Михайлівській площі без конфліктів і, звісно ж, без міліції і звідки частина учасників та учасниць одразу пішла обороняти першу лінію на Грушевського. І в останньому натепер, здається, порівняно мирному заході 2015 року.

“Останньому” – бо в наступні роки неонацисти та “не неонацисти” ">і (яких тепер частина громадськості чомусь вирішила сором’язливо називати “правими”, наче якихось християнських демократів), активно намагалися завадити його проведенню – із застосуванням того самого насильства, проти якого спрямовано акцію.

Протягом цих років відбулося чимало.

Сам захід 19 січня в Києві набував дедалі “партійніших” рис, розмежовуючи різні групи організаторів та організаторок, у яких були дедалі відмінніші порядки денні.

Російські найманці, поміж яких чимало ідейних нацистів, колаборанти з тоталітарним світоглядом та їхні московські керівники продовжують виправдовувати окупацію частини території України “антифашизмом” власного фашистського розливу.

Ультраправі, які діють на мирних територіях України під прикриттям самопроголошеного “патріотизму”, радісно підтримують цю російську версію постправди, поширюючи її та намагаючись цим виправдати власні людиноненависницькі погляди.

І все це робить згадані слова Стаса 12 років по тому дедалі актуальнішими. Наче довершуючи картину, яскравою ілюстрацією стали вранішні події 19 січня 2021 року на київському Подолі: тепер антифашистську акцію зірвали вже не нацисти, а поліція, затримуючи людей під приводом… “порушення карантину”.

Фото: Анастасія Москвичова, ZMINA

За повідомленнями свідків, наведеними в соцмережах, поліцейські в процесі повідомили: “Конституція в карантин не діє”.

А ультраправі в тих самих соцмережах знущально-радісно відкоментували ситуацію гаслом багатьох антифашистів та антифашисток: “Фашисти та поліція – одна коаліція”.

Коментарів не маю. Можна просто повертатися до цитати з виступу Станіслава Маркелова, згаданої на початку. 

Максим Буткевич, координатор Проєкту “Без кордонів”, правозахисник