Обмеження виборчого права через співпрацю з окупантами: як знайти баланс і не повторити помилок

Останнім часом у суспільстві обговорюється питання про потребу обмеження виборчого права для тих, хто співпрацював з російськими окупантами. Такі думки не виникли після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, вони лунали й раніше. 

Зараз жоден експерт чи народний депутат в Україні не має повної відповіді на питання, як це реалізувати. Однак ми вже маємо досвід інших країн, зокрема Молдови, а також висновки міжнародних організацій, які дозволяють зробити певні припущення та рекомендації щодо того, як розв’язати цю проблему для найближчого майбутнього. 

Крім того, ми маємо висновок Венеційської комісії стосовно законопроєкту 9081 щодо обмеження права балотуватися на виборах для представників партій, діяльність яких заборонено.

У нас є і фундамент, і час для того, щоб ухвалити збалансоване рішення між потребою захистити українську демократію і державу та потребою дотримуватися конституційних прав громадян і уникнути помилок, які в такій складній ситуації можуть бути.

Насамперед очевидно, що обмеження пасивного чи активного виборчого права ми не зможемо обговорити та розв’язати без участі Конституційного Суду. Ми маємо враховувати це, оскільки без нього неможливо ухвалити ефективне та збалансоване рішення. Це пов’язане з тим, що саме Конституція України визначає право голосу, пояснює, хто може бути обраний президентом, народним депутатом тощо. Але загалом будь-які пропозиції, на мою думку, мають бути підкріплені рішенням Конституційного Суду за відповідною процедурою. 

Адже можна виносити різноманітні пропозиції щодо обмеження участі у виборчому процесі осіб, скомпрометованих співпрацею з російськими окупаційними адміністраціями. Але навіть найамбітніші пропозиції можуть зіткнутися з необхідністю зрозуміти, чи не порушуємо ми власну Конституцію.

Ця проблема стосується насамперед осіб, які підозрюються в співпраці з окупантом і які, як ми побоюємось, балотуватимуться, не отримавши ще остаточного рішення суду щодо скоєння злочинів. Але є конституційні обмеження, які потрібно враховувати. 

Загальний підхід, який пропонує Венеційська комісія і в останньому, і в попередніх висновках щодо подібних українських законопроєктів, полягає в тому, що припинення повноважень обраної особи є кращим варіантом у порівнянні з обмеженням права балотуватися. Це дуже просто пояснюється, тому що йдеться не тільки про кандидата і його права. Якщо обмежують у праві балотуватися конкретного політичного лідера до остаточного рішення суду, це впливає на можливість виборців вільно обирати та забезпечувати волю щодо формування органів влади. Тобто тут фактично йдеться не про один суб’єкт, а про загальний виборчий процес та інтереси виборців. 

Серед інших ключових рекомендацій Венеційської комісії є теза про те, що не допускається обмеження виборчих прав до остаточного рішення суду. Така позиція прозвучала в останньому висновку щодо рішень парламенту Молдови, де ввели нові категорії, такі як обмеження прав обвинувачених, щодо яких є кримінальне провадження, але немає рішення суду. 

У документах Венеційської комісії є згадка про виняток, коли людину обвинувачено в злочинах, передбачених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. З огляду на конституційні обмеження у виборчому праві, особливо щодо загальнодержавних виборів, я думаю, що перспективнішим є напрям реформування кримінального законодавства. Так, ми можемо аналізувати закони стосовно наявності перешкод для ефективного розслідування кримінальних проваджень за згадані злочини в разі балотування, обрання особи до органу влади. Можемо також переглядати положення, які стосуються набуття повноважень обраною особою, наприклад якщо до неї застосовано запобіжний захід. А в експертному середовищі народних депутатів України ми можемо дискутувати також про вдосконалення положень Виборчого кодексу щодо умов реєстрації кандидатів.

До прикладу, можемо ввести норму, що кандидат зобов’язаний подати декларацію про причетність або непричетність до діяльності або обіймання посад в окупаційних адміністраціях до остаточного рішення суду. Але якщо він вводитиме в оману виборчі комісії або виборців, то можуть бути додаткові підстави для відмови реєстрації або її скасування. А в разі, якщо незасуджена особа вказала правдиву інформацію, ці дані можуть зазначатися в усіх інформаційних матеріалах про кандидата. Але знову ж таки всі ці практичні кроки не мають суперечити рекомендаціям Венеційської комісії та конституційним положенням. 

У нас є консенсус про те, що держава дійсно має право себе захищати, особливо в перехідний період, коли триває відновлення на деокупованих територіях. Але наше завдання після формування цього консенсусу – знайти правильний варіант, який би не допустив свавільних політично вмотивованих рішень. Водночас ми маємо розуміти, що, якщо переглядаються підходи до цих питань, вони дуже часто можуть вдарити не по тих особах, які були дійсно причетні до окупаційної діяльності. Це також може вплинути на будь-яку політичну силу. Тому це теж необхідно проговорювати в комунікації із суспільством. 

Крім того, ми не можемо порушувати тільки питання обмеження виборчих прав, особливо розуміючи, наскільки проблематично це має бути в контексті Конституції та міжнародних зобов’язань. Ми маємо турбуватися також про прозорість і підзвітність політичних фінансів. 

Адже якщо згадати кейси Донецької і Луганської областей 2014–2015 років, коли там знову підняли голову представники сепаратистських угруповань, російських угруповань, то ми побачимо, що проблема була не в міському чи сільському голові. А проблема була в тому, що представники цих угруповань мали можливість піти до політичної сили, яка на загальнодержавному рівні мала всі ресурси й величезні медійні корпорації, для того, щоб залучати місцеві еліти, маніпулювати виборцями тощо. Тобто тут ще й питання медійної реформи та прозорості власників медіа.

Загалом це питання обґрунтованого, але політично нейтрального рішення про те, скільки нам треба часу для відновлення виборчого процесу на деокупованих територіях. І це теж впливає на гостроту проблеми.

А нам потрібен час, щоб визначити в законодавстві критерії того, як готувати деокуповані території до виборів і як їх оцінювати, для ефективного розслідування та запобігання участі у виборах дійсно одіозних осіб, заплямованих співпрацею з російськими окупантами. 

Тобто це комплекс питань. І тільки через цю комплексність можливо створити запобіжники й не повторити певного рецидиву минулих років. Зрозуміло, що можна обмежити права осіб, щодо яких є недоведені підозри, але якщо політичні, виборчі фінанси будуть непрозорими, буде знову медійний тиск Росії, то вона замінить “заблоковану” особу іншою. І буде та сама картина, незважаючи на наші кардинальні, а може, навіть десь сумнівні рішення щодо обмеження виборчих прав.

Тому роботи ще багато, і добре, що зараз відбувається дискусія про це та що відповідні законопроєкти вже були подані депутатами й вони привели нас до рекомендацій Венеційської комісії, на які ми мажемо тепер спиратись.

Тож цей процес треба продовжувати, проводити дискусії, і тоді ми все ж таки зможемо ухвалити збалансоване рішення.

Олександр Клюжев, експерт із реформування виборчого законодавства Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні

Виступ експерта під час дискусії “Чи наближає покарання за колабораціонізм нас до справедливості?” записала журналістка Владислава Кріцька

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в межах спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і необов’язково відбиває позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.