Ми навіть не на середині шляху: про привітання з 8 березня і реальний стан речей

Сьогодні 8 березня. Я всім серцем люблю жінок. Я люблю і поважаю жінок – їхню наполегливість, сміливість, цілеспрямованість, попри всі скляні стелі світу. І на тлі ганьби під назвою “день української жінки” ще краще усвідомлюю, що ми навіть не на середині шляху.

Повномасштабна російсько-українська війна суттєво вповільнила прогрес українського феміністичного руху, але не спинила його – як неможливо зупинити розвиток науки, мистецтва, культури.

Навіть після великого шляху, що його пройшли феміністки заради людства, не всі жінки й сьогодні мають доступ не те що до освіти, а й до елементарних засобів гігієни під час місячних або до засобів контрацепції. Заборона абортів, відбирання права розпоряджатися власним тілом, компрометування гасла “моє тіло – моє діло” проституцією та порно, вирощування з дівчаток покірних служниць, нуль прогресу – ось, що дає токсична маскулінність світу.

Днями почула від чергового чоловіка чергову дрімучу середньовічну тезу про те, що жінка “має залежати від чоловіка”, що фемінізмом “диявол обманув жінок, ніби вони сильні, а насправді вони немічні”, ну а чоловіку залежати від жінки – та ну ви шо.

Маю новину для чоловіків з такими переконаннями.

Ви залежите від жінок.

Ви залежите від жінок, які воюють. Понад 20% українського війська – жінки. Поки деякі чоловіки п**дять у фейсбучіках та на зібраннях анонімних володарів Всесвіту, ходять на манікюр та обирають модний одяг, руки наших військовослужбовиць, які добровільно пішли на війну, тріскаються від бруду, морозу або спеки. Вони тримають автомат, кидають гранати, кермують, витягують поранених та вбитих, готують їжу, риють окопи, валять дерева, мінують і розміновують території. Звісно, такою не сильно покомандуєш. Але патякати про “місце жінки”, поки вона тебе захищає, оце можна.

Ви залежите від жінок, які пишуть, просувають, ухвалюють закони, постанови, норми.

Ви залежите від жінок, які приймають, розміщують, оформлюють ваші родини в евакуації в Україні та за кордоном.

Ви залежите від жінок від самого процесу народження – і до каструлі борщу, який вам неодмінно треба зварити та насипати, бо ви ж самі не можете дійти думки про те, що готувати, мити посуд, прасувати, прибирати мусять усі, хто їсть, носить одяг і живе в цьому просторі.

Я вижила на Донбасі, стала переселенкою (тобто “сміттям”), за вісім років побудувала кар’єру. Я вижила в Бородянці. Інструктувала в підвалі чоловіків і жінок щодо поведінки під час і після обстрілів, щодо першої домедичної допомоги. На моєму плечі плакав чоловік, чия родина була в Чернігові без зв’язку. Іншого чоловіка – у свій день народження, в темряві на вулиці над бомбосховищем, просто під час мінометного обстрілу – я била по обличчю, щоб привести до тями, бо він хотів в істериці забігти до людей і “попередити”, що 1 березня буде авіація. Я не знала жодної мови, крім рідної, і ніколи не була за кордоном, і за підтримки десятків людей, але фізично абсолютно сама, провезла родину через дві незнайомі країни після тижня під обстрілами, і два тижні тоді ми не спали.

Мені не потрібен чоловік, щоб від нього залежати. Мені потрібен рівний партнер, чоловік, який бачить у мені людину. У світі, де форма геніталій визначає розмір зарплатні. У світі, де “призначенням” жінки є дітонародження. У світі, де жінка передусім безкоштовна обслуга.

Перш ніж репетувати в коментарях, поставте собі запитання. Чи прийде ваша донька-підлітка до вас по пораду у виборі перших прокладок чи менструальної чаші? Чи запитає вона вас про те, чи нормально, що їй подобаються дівчата або і дівчата, і хлопці? Чи попросить пояснити, що відбувається з її тілом, чи допомогти обрати вібратор? Чи зізнається, що вона не почувається дівчинкою або ж узагалі людиною певної статі? Чи взагалі довіряє вам хоч у чомусь? Чи є вашою метою її довіра – або ви хочете попри її бажання виростити “ніжне створіння” для якогось чоловіка? Які цінності мала б ваша донька, якби не ваш вплив? Чи кажете ви їй, що хлопчик б’є її, бо вона йому подобається, – чи навчаєте обороняти особисті кордони та знати свої права?

Я запитую про це, бо ваші доньки приходять по поради до мене і таких, як я. Хоча я ніколи не хотіла дітей.

Які цінності мають хлопчики, яких ви виховуєте? Як вони ставитимуться до жінок? Чи будуть вони причетні до підтримання культури насильства проти жінок? Чи розповідатимуть анекдоти про зґвалтування?

Сьогодні жінки страждають найбільше від війни, яку розв’язали чоловіки.

Жінки живуть у темряві, ходять з ключами, затиснутими в пальцях. Жінки в евакуації борються за майбутнє своє і своїх дітей. Жінки живуть під обстрілами в Бахмуті. Жінки ведуть репортажі з гарячих точок. Жінки волонтерять – на фронті, за кордоном, у жіночих організаціях підтримують інших жінок у питаннях, які “не на часі”; на часі – лише горе та злочини. Жінки зберігають і відновлюють. Це не наше призначення, але наша функція. 

І коли ви 8 березня бомбардуватимете мій месенджер рожевими гіфками, запитайте себе – з чим ви мене та інших жінок вітаєте? З тим, що ми маємо вагіни?

Я – людина. Я бачу в вас передусім людей. Прошу бачити людину і в мені.

8 березня – День захисту прав жінок. І, якби не русня, я б вийшла, як і в попередні роки, на Марш жінок.

Марина Курапцева, журналістка, піарменеджерка освітнього сайту “GenderГід”