Міграційна амністія як вирішення нелегального перебування іноземних захисників в Україні
Міграційне законодавство України дозволяє легальне проживання іноземцям або людям без громадянства на території країни. Окрім цього, в окремих випадках законодавство передбачає можливість отримати громадянство, тобто натуралізуватися.
Це стосується й іноземних добровольців, волонтерів, учасників подій на Майдані. Часто ті, хто брали участь у військових діях на сході України як комбатанти, цивільні помічники, волонтери військових госпіталів на контрольованій Києвом території, вже не можуть повернутись на батьківщину. Адже там їх переслідуватимуть “за участь у російсько-українській війні”.
Такі люди мають право отримати громадянство України, але за умови, що проживали тут на законних підставах і не порушували міграційного законодавства. Однак часом цих умов було неможливо дотриматись. Роблячи свій добровільний внесок у захист України, іноземці часто не мали фізичної можливості пройти складні, тривалі, а іноді принизливі, міграційні процедури. У них втрачалися або псувалися документи. А якщо іноземці отримують штраф за незаконне перебування, відмову у статусі біженця, посвідці на проживання, громадянстві або піддаються примусовому видворенню, то надалі вже не звертаються до державних органів. Адже вважаються тими, хто свідомо порушує міграційне законодавство.
Застарілість юридичних норм, корупція та формалізм у роботі міграційної служби, які супроводжуються незнанням проблем іноземців та небажанням їх вирішувати, створили ситуацію, коли людина вимушена виправдовуватися за своє нелегальне проживання в Україні. Вона виправдовується в тому числі за період безпосередньої участі в АТО на боці українських військових.
Наше законодавство не дозволяє “узаконення” періоду нелегального перебування навіть за поважних або виключних підстав, якими є захист територіальної цілісності України. А подібні проблеми самі собою не вирішуються. Тому я пропоную державі одночасну та швидку легалізацію перебування в країні таких людей без занадто складної адміністративної та юридичної процедури – через міграційну амністію. За незалежної України таких амністій не було. А відтак приклад доведеться брати з інших країн – Португалії, Іспанії, Швеції.
Як тільки в нашому суспільстві мова заходила про вирішення проблеми нелегального статусу мігрантів, одразу агресивна критика змушувала припиняти навіть обговорення цього питання. Першими опонентами виступали державні органи, які “постійно та вдало” ведуть боротьбу із нелегальною міграцією. Але, по факту, вони – засновники та учасники величезних корупційних схем з переміщення та легалізації мігрантів.
Іншими опонентами були радикальні та націоналістичні організації. Вони дуже жорстко критикували подібну ініціативу. Їм не подобався обраний спосіб часткового вирішення проблеми із проживанням іноземців в Україні. Зазвичай “аргументами”, “фактами” та “доказами” виступали невідомі африканські хвороби, полярність менталітетів, збільшення податків для соціальних виплат іноземцям та перенасичення ринку праці малокваліфікованими працівниками.
Публікації про проблеми європейських країн, які виникають через політику мультикультурності, лише посилювали позицію опонентів міграційної амністії. Та часи змінюються, і не тільки військова агресія Росії змінила кут погляду на проблему. Міграційна криза у Європейському Союзі, погана демографічна ситуація в Україні, відтік працездатного та молодого покоління у пошуках кращого життя стали аргументами на користь ухвалення Стратегії державної міграційної політики України на період до 2025 року. Проте в цьому документі питанню міграційної амністії присвячений єдиний десятий пункт, який не має конкретики та часових рамок реалізації. Це змушує мене сумніватись, чи дійсно державні органи бажають виконувати ухвалений документ.
На запити до центральних органів державної влади про конкретні кроки у реалізації Стратегії я отримав відписки про повноваження міграційної служби України в міграційній сфері. Остання, до речі, повідомляє про “…вивчення світового досвіду стосовно підстав, механізму та результатів запровадження міграційної амністії”. Після цього, у разі доцільності, будуть розроблені та подані на розгляд Кабміну проекти відповідних нормативно-правових актів. Та цей документ може повторити долю міжнародних конвенцій та декларацій, які помирають від старості на смітнику правозастосування.
Тим не менш Стратегія стала затвердженим нормативним актом, у якому надано перспективу міграційної амністії, а регуляризацію (регуляризація – державна програма, яка дозволяє нелегальним мігрантам отримати законний статус – ред.) визнано дієвим інструментом міграційної політики.
У найближчій перспективі реальним заходом буде “вузька” амністія для певних категорій мігрантів, яким Україна зобов’язана власним існуванням. Стратегія вимагає “…здійснити легалізацію нелегальних мігрантів, чиє видворення було тимчасово припинено або неможливе, які проживають в Україні протягом тривалого часу, працюють, мають родини і, як наслідок, певною мірою інтегровані де-факто в українське суспільство; не вчинили будь-яких серйозних порушень закону, не представляють жодної загрози для національної безпеки та громадського порядку. Незалежно від здійснення регуляризації, слід розробити механізм, що дасть змогу в індивідуальних випадках легалізувати перебування нелегальних мігрантів (наприклад, з гуманітарних міркувань)”.
Невже мені одному здається, що ця пряма цитата зі Стратегії написана для колишніх комбатантів, волонтерів та інших учасників, які брали участь у захисті України від російської агресії? Їхнє видворення – неможливе. Вони інтегровані в українське суспільство часом більше, ніж самі українці, які від народження отримали український паспорт.
Для інших категорій мігрантів подібна амністія можлива після обговорення як з правозахисними організаціями, органами державної влади, так і з громадянським суспільством. Останнє досить підозріло ставиться до таких ініціатив, як це було у випадку із будівництвом пункту для біженців у Яготині на Київщині.
Та громадяни України у питанні широкої амністії мають усвідомити, що мігрант – це не кримінальний злочинець. Тим більше що для останніх амністія проводиться регулярно. Чому б стосовно осіб, які вчинили міграційне правопорушення і не можуть полишити Україну, суспільству і державі не проявити гуманність?
Вирішивши питання легалізації певної категорії через міграційну амністію, держава лише виграє. Люди, які будуть легально проживати в Україні, стануть повноцінними суб’єктами не лише як платники податків, а й створюватимуть робочі місця, виходитимуть із “тіні”. Вони вже не будуть потенційними та постійними учасниками корупційних схем. А головне – держава перестане втрачати авторитет та виправдовуватися за негативні рішення щодо вразливої категорії людей, які брали участь у її захисті.
Бо наразі ситуація із іноземними захисниками та волонтерами нагадує вислів “мавр зробив свою справу, мавр повинен померти”. Наша байдужість до проблем іноземних захисників та волонтерів – наслідок відповідей державних органів на кшталт міграційної служби. На 17 моїх питань відомству – 17 майже однакових відповідей про те, що іноземні комбатанти і волонтери не є окремими показниками статистики. Це і є реальне, а не показове ставлення до людей, які нас захищали.
Ми навіть не знаємо, скільки їх, і за кілька років війни не надали їм права на проживання в країні, заради існування якої вони покинули свої домівки та батьківщину. Ми повинні якомога скоріше виправляти недоліки недолугого радянського законодавства. І одним із таких кроків має стати міграційна амністія для всіх комбатантів та волонтерів, які брали участь у захисті територіальної цілісності України.
