Масове внутрішнє переміщення: що варто робити вже зараз, щоб пережити зиму

Минулого тижня я брала участь у низці дискусій. Їхні теми, цільова аудиторія і взагалі мета були різними, проте всі вони в підсумку зводились до визначення того, що є найбільш ключовим і необхідним у подоланні викликів, пов’язаних з внутрішнім переміщенням. І хоча подібні обговорення не є чимось новим, проте наразі вони точно мають нове забарвлення у зв’язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації.

Далі хочу детальніше зупинитися на цих нових тональностях або відтінках, зокрема тих, що виникають на місцевому рівні. 

Попередній досвід 

Перш за все скажу, що в 2022 році ми маємо наш досвід у питаннях внутрішнього переміщення, отриманий з 2014 року після анексії Криму і Севастополя, окупації частин Донецької та Луганської областей. Щоправда, сьогодні нам всім на різних рівнях треба оцінити те, що спрацювало, що не спрацювало, та те, що не зробили, проте варто було б. Слід оцінити це об’єктивно для того, щоб зробити висновки, від яких залежатимуть мільйони. Наведу приклад, який часто озвучувала і продовжує озвучувати одна моя колежанка з Закарпаття. Вона переконана, що якби протягом 8 років держава і міжнародні партнери (в більшості випадків саме вони), вирішуючи питання забезпечення житлом, вкладали ресурси не тільки в східні області, то сьогодні б питання, зокрема житла, не було б таким болючим. Зауважу, що даний приклад є дискусійним особисто для мене, проте я погоджуюсь із тим, що потрібно рівнозначно розподіляти ресурси. Умовно, тому що увага має приділятись не тільки тим регіонам, де ВПО найбільше. 

Такий розподіл ресурсів, зокрема, є передумовою другої, не менш важливої тези, яку варто брати до уваги. Вона полягає в тому, що успішність відповіді на виклики, пов’язані з масштабним внутрішнім переміщенням, залежить від національного, регіонального і місцевого рівнів та від координації з міжнародними партнерами.

Проте наразі в питанні обговорення викликів, пов’язаних з внутрішнім переміщенням, я детально хочу зупинилась на місцевому контексті. 

Місцевий контекст

Місцеві громади по всій території України з викликом у вигляді масового внутрішнього переміщення, а точніше з наданням першого прихистку тим, що його потребують, впорались. Це те, що ми точно можемо наразі констатувати, звісно з урахуванням того, як це відбувалось в кожній з громад, розумінням їхніх ресурсів, а також недоліків, прогалин і викликів. 

Вже в перші дні повномасштабного вторгнення вдалось запустити роботу гуманітарних і волонтерських центрів, були організовані пункти тимчасового проживання в школах, училищах та дитячих садочках. Також спрацювало надання допомоги неурядових організації, церкви та приватних осіб, які розміщали та надавали житло для транзитного розміщення, тимчасового проживання на декілька днів, тижнів. 

Аналіз тенденцій інформування ВПО на місцевому рівні, проведений громадським холдингом “Група впливу”, свідчить, що майже кожна громада має офіційний вебресурс із загальною інформацією, контактами, рішеннями органів влади, місцевими новинами для внутрішньо переміщених осіб. На більшості сайтів місцевих рад наявна інформація щодо розміщення ВПО, а саме контактів, місць та умов розміщення. Ця інформація надана у декількох форматах: в новинних стрічках та в розділах щодо надання допомоги ВПО, інструкціях/пам’ятках). 

Це підтверджує і моніторинг місцевих політик реагування на виклики, пов’язані із внутрішнім переміщенням, проведений благодійним фондом “Стабілізейшен суппорт сервісез”. Так, 63,9% опитаних зазначили, що інформація (контактні номери, адреси, режим роботи тощо) про функціонування центрів та штабів з надання допомоги переміщеним особам була для них доступною. Лише 13,9% повідомили, що в підсумку не отримали жодного виду допомоги від згаданих центрів та штабів. Також близько 36% респондентів звертались за допомогою з розміщення до центрів надання допомоги та у переважній кількості випадків (9 з 10) отримували її. Розміщення здійснювалось у приватних квартирах, зокрема в сільській місцевості, гуртожитках, санаторіях, таборах тощо, приблизно в однакових співвідношеннях. Переважно розміщення здійснювалось безоплатно (довгостроково та на термін від 1 до 3 місяців) або з оплатою комунальних платежів.

Однак варто відзначити, що таке реагування є кризовим реагуванням і не вирішує питання у довгостроковій перспективі. І тут ми підходимо до ситуації, яку ще не проходили, чи, точніше сказати, історії глобального успіху якої не маємо.  

Потреба у довгострокових політиках

Слід визнати, що війна триває і буде тривати. І роль часу її тривалості не так важлива, як розуміння неминучості і невідкладності формування довгострокових політик щодо тих, хто перемістився, тих, хто повернувся на деокуповані території, чиє житло було зруйновано. Зауважу, що в даному тексті я зачіпаю виключно місцевий рівень, хоча пласт обговорення тут і багаторівневий. 

Найкращим сценарієм, який варто було б реалізовувати ще вчора, є невідкладний пошук рішень на перспективу. Адже зимовий сезон – це реальність, до якої ми маємо бути готовими. Особливо гостро це відчуватимуть ті, хто проживає в літніх будинках, санаторіях, тимчасових прихистках. Тому час оцінки як потреб людей, так і можливостей, настав або має продовжуватись. Слід оцінити наявне комунальне житло, ринок вторинного житла, пропозиції і ціну на орендоване житло. Також вже зараз слід активно співпрацювати місцевій владі різних рівнів з міжнародними партнерами – покращувати будівлі, оптимізувати їх, утеплювати тощо. Все це потребує бажання влади, готовності йти непростим шляхом, і сподіваюсь, воно виникне, або знайдуться ті, хто буде його стимулювати. Адже це теж про нашу перемогу. Це про наш розвиток.