Першим ворогом Росії є вона сама
Під час акції українського ПЕН “Мистецтво під час війни” в Києві письменники, співаки та журналісти розповідали історії та читали листи незаконно ув’язнених у тимчасово окупованому Криму бранців Кремля. А митці представили присвячені політв’язням роботи, які можна буде придбати на благодійному аукціоні.
Організатори заходу перерахують кошти на передові авіаційні навідники (ПАНи) для легендарної 10 Сакської морської авіабригади, якій 2014 року вдалося вивести з кримського аеродрому в Новофедорівці всю свою техніку. Цим збором опікується фонд “Повернись живим”, який планує зібрати 10 мільйонів гривень.
На заході “ПЕН Україна”, зокрема, згадали координатора громадської ініціативи “Кримська солідарність” та громадянського журналіста Сервера Мустафаєва.
Із 2014 року він надавав юридичну, гуманітарну та інформаційну підтримку родинам незаконно увязнених і сім’ям безвісти зниклих та викрадених Росією громадян України.
2018 року окупаційна влада заарештувала його, звинувативши у тероризмі, якого кримчанин не скоював. Чоловіка засудили до 14 років ув’язнення в колонії суворого режиму і наразі росіяни незаконно утримують його у Тамбовській області.
Мирослав Маринович та Сервер МустафаєвЛист Сервера Мустафаєва від 30 листопада 2022 року під час заходу зачитав амбасадор політв’язня, дисидент, почесний президент PEN Ukraine Мирослав Маринович.
Щиро вітаю вас, пане Мирославе!
Багато часу минуло після останнього листа до вас. За цей час відбулося багато подій.
На жаль, серед них є багато тих, від яких дуже важко на серці. Інколи навіть здається, що це неможливо у сучасному світі. Але жорстока правда бере своє і руйнує брехливі ілюзії, якими жили “братські народи”, декламували релігійні діячі та й взагалі пишався увесь світ.
Багато різних питань і подій я із задоволенням хотів би з вами обміркувати, розповісти, і, звісно, почути думки радянського в’язня сумління, досвідченого правозахисника, журналіста. Дуже сподіваюсь, що незабаром і в цей час така можливість настане.
Я давно запланував написати вам листа, але все не мав змоги, бо після апеляційного вироку в березні 2022 року нас переміщували (етапували) через багато міст країни-агресора; символічно 18 травня відправили у столипінському вагоні на Урал в Уфу, а потім повернули ближче до центру зла й війни, у місто Тамбов.
Все, через що мені довелося пройти за цей час війни між двома слов’янськими народами, я, як громадянин України, кримський татарин і правомірний мусульманин намагаюся відображати у своєму щоденнику політв’язня. Сподіваюсь, настане час, і світ зможе зазирнути у цей щоденник “університету мого життя”…
Дружина і батьки часто говорять про ваші виступи і коментарі, постійно передають вітання. Сподіваюся, мої вітання також дійшли до вас і вашої сім’ї.
Я дуже вдячний вам, вашій родині, і усім, хто разом з вами, хто не забуває про нас та робить посильну допомогу політв’язням Кремля, не залишає без уваги та людського тепла й солідарності нас і наші сім’ї — це дуже приємно і важливо для нас. Це надає багато сил й натхнення продовжувати нашу боротьбу, кожному на своїй ниві.
Мій приїзд у виправну колонію №1 міста Тамбов збігся в часі з потужними бойовими діями на лінії фронту та з набором арештантів із колоній РФ на війну й мобілізацією громадян РФ на цю жорстоку криваву бійню заради порожніх, брехливих погроз та імперських амбіцій агресора… Звісно, не все можу описати у листі, але гадаю, що ви мене й так зрозуміли. Там, де нас утримували протягом останніх двох років (тобто в Ростові-на-Дону), ставлення до нас (громадян України, кримських татар, мусульман) з боку адміністрації було кращим.
Нас там було багато. До нас приходив пан Малишевськийі з консульства України і взагалі за роки, які пройшли з 2016-го, нас уже сприймали як політв’язнів, бо бачили різницю між нами та іншими звинуваченими за статтею 205 Кримінального кодексу РФ (терористичний акт).
Зараз, коли нас розкидали по всій РФ, і я приїхав у колонію, де не лише не працювали з політв’язнями Кремля, а й навіть особливості наших справ і кримських реалій не знають (окрім “Крим наш”), стало значно гірше.
Тут дивуються, що ми маємо громадянство України, що ми не згодні з діями РФ… Вони (адміністрація колонії.– Ред.) для мене стали яскравим прикладом жертв пропаганди своєї держави. Саме через це їхнє ставлення до нас відповідає риториці та діям агресора РФ в Україні, Сирії та інших країнах.
Усе це — дуже довгі історії (деякі зворушливі, деякі кумедні, а інколи жахливі своєю антигуманністю, шовінізмом та різними фобіями). Загалом, ми були готові пройти всі ці іспити, ми віримо в найскорішу перемогу істини над усією брехнею, війною та колонізацією народів, земель та віруючих…
Чесно кажучи, першим ворогом для РФ є не хтось ззовні, а вона сама собі. Той ідейний порок та беззаконня, корупція, які присутні усюди, знищать як державу, так і сам народ, але це забере певний час.
Те, що відбувається сьогодні, є каталізатором цього процесу, тому я бачу, інша Аллахі , швидке повернення додому, на рідну українську землю та в батьківський дім поруч з усім моїм незламним і єдиним кримськотатарським народом. Амінь.
Мені дуже прикро, що російський народ сам дозволяє робити себе рабом і виставляє себе перед усім світом у бридкій, огидній подобі тирана.
Я бачу багато гідних людей з освітою і політично свідомих серед арештантів та працівників системи Федеральної служби виконання покарань РФ, але вони не мають волі, духу та сміливості казати правду перед господарем і погоджуються з системою правил, де їм треба квадратні речі котити, а круглі нести. Вони погодилися з політикою поліцейського, військового та феесбешного свавілля та безвихіддю всього.
Ось тут я їм і намагаюся показати різницю життя в Україні та РФ, різницю між українцями та росіянами, показати, як маленький кримськотатарський народ пережив репресії Сталіна та Радянського Союзу. Однак не зламався, не зник, а повернувся до Криму й почав відродження своєї культури, історій, релігії. І зараз не прийняв від РФ нових ярликів “терористів”, “екстремістів”, “диверсантів” тощо, як не прийняв ярликів “зрадників” у радянський час.
До речі, тут, у полоні, я зустрів багато хлопців з України, а саме: з Харкова, Донецька, Маріуполя, Львова. Прикро, що хлопці сидять за наркотики та розбій, але їхні думки, погляди в цілому здорові.
Мене прийняли за співвітчизника, і нарешті я потрохи практикую українську мову. Чесно кажучи, на жаль, хлопці знають свою мову гірше за мене. Але ми намагаємося практикувати мову та підтримувати один одного, працівники колонії та деякі фанати-патріоти РФ серед арештантів роблять важку атмосферу для громадян України.
Нарешті, після майже п’яти років за ґратами, відбулася зустріч з рідними – із дружиною та матір’ю. Три дні побачення пройшли на одному диханні. Чекаю на наступну зустріч. Але, сподіваюся, ця зустріч буде вже на волі, інша Аллах.
Дякую Вам й всім, хто допомагає сім’ям політв’язнів і не дозволяє світові забути про кримські політичні переслідування серед багатьох інших подій в Україні.
Разом ми обов’язково досягнемо очікуваної перемоги.
З повагою та найкращими побажаннями син кримськотатарського народу Сервер Мустафаєв.
Лист Мирослава Мариновича від 29 грудня 2022 року
Дорогий друже Сервер!
Салам алейкум.
Дуже дякую тобі за лист і як старший за віком пропоную, щоб ми перейшли на ти і щоб ти перестав мене називати пане.
Ми з тобою побратими, і мені за честь називати тебе своїм другом.
Уже близько той день, коли ми обнімемо один одного, і що знаємося ледь не ціле життя.
Дякую також за те, що ти написав свого листа українською. Насправді помилок небагато, та й вони не мають значення. Мені важливим є твоє бажання практикувати цю мову і вибач, що не можу тобі віддячити взаємністю та написати лист кримськотатарською, хіба що ось так: Чокъ сагъ олунъызі .
Вибач також, що минуло вже більше місяця, як я збирався тобі відповісти. Мені не хотілося відповідати поспіхом, але часті роз’їзди і напружений кінець непростого семестру в університеті не давали мені можливості приділити листові більше часу. Але це аж ніяк не свідчить, що я недооцінив твого листа і твої роздуми. Для мене вони дуже важливі.
Передусім я радий, що нарешті етап закінчився. Зі свого досвіду пригадую, що етап дошкуляв мені більше, ніж навіть найважчі періоди на зоні.
До того ж я можу собі уявити, які додаткові травми ви, віруючі кримські татари, переживаєте з огляду на неможливість дотримуватися релігійних практик. Хочу вірити, що в колонії тобі вдасться знайти хоч якесь полегшення в цьому плані.
Твоя згадка про побачення з рідними також перенесла мене у своє табірне минуле.
Часом на зоні я ловив себе на тому, що не пам’ятаю деяких моментів із побачення і мав відчуття, що моя пам’ять ніби потріскана пустельна земля, яка настільки пересохла, що вже навіть не могла вбирати воду.
Я на всі 100 відсотків погоджуюся з тобою у тому, що найбільшим ворогом російському народові є він сам. Росіянин ніколи не вмів бути громадянином. Усю свою історію він лише підданий.
Звідси і зневіра, що його особисті зусилля можуть щось у країні змінити. А війна нагадала нам ще одну особливість такої підневільності.
Слово “ворог” виключає в душі росіянина будь-які моральні гальма. Над ворогом можна знущатися як завгодно. Будь-які звірства виправдані та навіть заохочуються. Так з’явилися на світ воєнні злочини у Бучі, Ірпені, Маріуполі, Харкові і всюди, де ступала нога окупанта.
Пізнали цю рису і ви, кримські татари, за всю історію своїх безконечних депортацій. А ще приголомшило те, з якою ненавистю ставилися росіяни з російської глибинки до українців, як до тих, хто посмів жити краще за них.
Я не уявляю, як після цих злочинів і після цього відвертого мародерства росіяни зможуть ще говорити про національну гордість, а як же тоді зможе вижити народ без пошани самого до себе.
Хотів би уточнити один момент у своїй реакції на твої слова про “брехливі ілюзії, якими жили братські народи, декламували релігійні діячі та й взагалі пишався увесь світ”.
Так, сьогодні ми бачимо, як розсипалася та конструкція світового порядку, яка тривала від часів Другої світової війни. Росія зруйнувала її вщент.
Але це у якомусь сенсі було неминучим, бо світ рухається від однієї недосконалої конструкції до наступної, від одних ілюзій до інших. Збудувати вічне і незмінний порядок під силу лише Богові. Тому якщо Бог і далі продовжить існування людства, то ми знову вибудуємо модель світового порядку, яка працюватиме декілька десятиліть, а потім знову хтось її зруйнує, а люди назвуть її ілюзорною і несправедливою. Так мені здається.
Я не маю сумніву, що історія твого та інших твоїх побратимів ув’язнення стане повчальною для не одного покоління кримських татар. І не тільки для них. Будуть важливі і всі історії, які ти називаєш “деякі зворушливі, деякі кумедні, а інколи жахливі своєю антигуманністю, шовінізмом та різними фобіями”.
Сьогодні обидва наші народи мають надважливу місію: позбавити світ страху перед Росією. А сила того “чорномора” тримається саме на страхові, яким він намагається заполонити увесь світ.
Ви, кримськотатарські політв’язні Кремля, є також інструментами, якими Бог руйнує жахливі видіння, породжені цим страхом. Тому ваша духовна сила є необхідною передумовою перемоги над злом.
У відредагованій Василем Стусом пам’ятці від українського борця за волю написано:
“Треба мати тверде переконання, що твоя правда за тобою, тому пам’ятай: з тобою можуть учинити фізичну розправу, але моральна перемога за тобою. Борячись із темрявою, ти несеш своєму народові світло правди”.
Оригінал того тексту, мабуть, із часів руху опору України, а написано, наче сьогодні.
В Україні вже 10-й місяць іде війна, гинуть люди, багато руйнувань, а мені навіть соромно признатись, що в душі в мене мир. Бо я бачу свій народ на правильному боці історії, бачу, що період його упокорення минув, бачу, що у горнилі війни мають шанс випаруватися усі ті риси, які обтяжували його сумління, і бачу, як нарешті конає остання велика імперія на цій землі. Вірю, що ти мене розумієш, і щось із цього міг би сказати і сам.
Не дякуй мені, друже, за допомогу тобі і твоїй родині, бо допомагаючи сьогодні кримським татарам, українці допомагають також самим собі.
Я бачу по своїх студентах, що такі поняття як добро, людяність, правда, милосердя, стали для них визначальними опорами. А так не завжди було, як в мій час. Тому любімо і підтримуймо одне одного, щоб ми вистояли, не схибивши. І хай нам допоможе у цьому Всевишній.
Ми з моєю дружиною Любою щиро вітаємо тебе з новим 2023 роком, який обов’язково принесе нашим народам і всьому світові звільнення від імперських злочинців.
Обіймаємо тебе і всіх, хто тобі дорогий.
