Багатші за всіх! Табличка “Сарказм”

Виявляється, люди з інвалідністю багатші за аптекарів, торговців, рестораторів, перевізників, будівельників, банкірів і багато ще кого, адже останні кажуть, що у них немає коштів на пристосування своїх приміщень і послуг для людей з інвалідністю…

В Україні проживає майже 3 млн осіб з інвалідністю або понад 6% серед населення України. Серед людей, які можуть мати труднощі в пересуванні й потребують безперешкодного середовища, є також люди похилого віку, вагітні жінки, батьки з дітьми та інші (маломобільні люди). Тобто від 3 до 12 млн громадян України потребують створення безбар’єрного середовища. У всіх у них є родичі та близькі, які також мають це розуміти – проблему бар’єрності середовища. Особливо тоді, коли на власних плечах добре “відчувають” усі сходинки та бордюрчики “нашої безбар’єрності”, допомагаючи своїм рідним та близьким.

Незважаючи на це, окремі суб’єкти бізнесу не хочуть робити доступними приміщення, у яких вони здійснюють діяльність, перевізники не хочуть придбати доступний транспорт. В органах влади іноді відбувається щось аналогічне, адже загальновідоме “перекладання” завдань один на одного, у тому числі з одного органу на інший.

Невже у цей час всі вони забувають про своїх рідних і близьких, які мають фізичні та/або сенсорні порушення, які роками сидять вдома і не можуть іноді навіть вийти на вулицю, скористатися транспортом, самостійно придбати собі ліки, отримати кошти в банкоматі тощо?!

Про те, що такі окремі суб’єкти бізнесу та посадовці тим самим порушують Конституцію та закони України, міжнародні зобов’язання, зокрема Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю (далі – Конвенція), я вже і казати не буду, бо це не “модно”, бо це не круто, бо це не моя компетенція, бо на це немає грошей…?!

Напевно, їм слід розказати про історію одного високопосадовця, від якого багато чого залежало в свій час, коли він ще ходив на своїх “двох”… Опинившись у кріслі колісному, він зрозумів, скільки втратив, що будучи при посаді, не подбав про доступність міста.

Нині я працюю в команді Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Валерія Сушкевича. За два роки існування цієї інституції Уповноваженому як самотужки, так і у взаємодії з громадянським суспільством, удалося вирішити чимало проблемних питань. Наприклад, у грудні місяці 2016 року Уповноваженим було запропоновано кілька важливих ініціатив, які були підтримані на рівні Кабінету Міністрів України.

Зокрема,

• У Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабміном від 7 грудня 2016 р. № 913, встановлено вимогу щодо доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення приміщень, у яких здійснюється обслуговування клієнтів (споживачів), з обов’язковою наявністю документального підтвердження технічним експертом зазначеного.
• А також у проекті Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів” (реєстр. № 5548 від 16 грудня 2016 р.), окрім іншого, передбачається, що будівлі (приміщення) підприємств, установ та організацій сфери торгівлі та послуг, у тому числі ресторанного господарства, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких вони здійснюють свою діяльність, повинні бути пристосовані до потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення відповідно до державних будівельних норм і правил.

Однак у постанові Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 929 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)” розробники значно спростили пропозиції Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю.

І нині бачимо результат.

У минулу п’ятницю Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич отримав відповідь Держлікслужби на його звернення, чому не були дотримані умови доступності для маломобільних осіб. Його обуренню не було меж. 

Фактично у листі Держлікслужби вбачається, що посадовці цього центрального органу виконавчої влади вважають, що створення доступності в аптеках для осіб з інвалідністю негативно вплине на цінову доступність лікарських засобів. 

Нещодавно Президент Петро Порошенко, підписуючи Указ № 553/2016 “Про створення умов для реалізації прав людьми з інвалідністю”, зазначив, що “такі дефініції як рівноправ’я, інклюзія, універсальний дизайн, доступність мають стати абсолютно відправними точками для кожного високопосадовця, кожного державного службовця, для всіх без виключення пересічних громадян України”.

Петро Порошенко наголосив, що основна мета документа – зміна тих традицій, які все ще існують у нашій державі щодо людей з інвалідністю. 

Серед кроків, які необхідно зробити, Президент назвав першочергове посилення відповідальності за порушення прав і законних інтересів людей з інвалідністю, формування у свідомості громадян толерантного ставлення до людей з інвалідністю, поліпшення рівня та якості забезпечення людей з інвалідністю медичними та реабілітаційними послугами.

Рівень бідності серед громадян України протягом останніх років катастрофічно зростає, особливо це має негативні наслідки для людей з інвалідністю.

Та особи з інвалідністю, окрім того, що змушені купувати ліки, які за останній час у кілька разів подорожчали, нерідко ще й зазнають перепон й бар’єрів у реалізації ними закріплених законодавством прав і свобод.

Після ратифікації у 2006 році Україною Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю Україною були сподівання, що життя людей з інвалідністю з кожним роком покращуватиметься…

Звісно, не треба кривити душею – зроблено певні кроки з імплементації положень Конвенції у національне законодавство, але треба зробити ще набагато більше.

Так, ще багато законодавчих актів досі мають декларативний характер і спрямовані переважно на надання мінімальної соціальної допомоги, а не на забезпечення дотримання прав осіб з інвалідністю в усіх сферах життєдіяльності та повного їх включення у соціум.

Це підтвердив і Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю після заслуховування Першої доповіді України про виконання Конвенції.

Через це розпорядженням від 28 грудня 2016 р. № 1073-р затверджено План заходів з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях, наданих Комітетом ООН з прав осіб з інвалідністю.

Саме з ініціативи Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю розподілено за центральними органами виконавчої влади статті Конвенції, а також зобов’язано Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

• розробити методику оцінювання своєї роботи із забезпечення прав осіб з інвалідністю, погодивши її з Мінсоцполітики та громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю;
• визначити посадових осіб, які відповідатимуть за дотримання та реалізацію прав і свобод осіб з інвалідністю;
• утворити постійно діючі робочі групи із залученням до їх складу представників громадських об’єднань, які опікуються питаннями осіб з інвалідністю.

Щоб змінити ситуацію на краще у своєму рідному місті/селі і в Україні в цілому, найперше слід розпочати системну роботу у напрямку створення безперешкодного середовища. Крок за кроком, кожний із нас, будь то посадовець, чи бізнесмен, чи просто “звичайна” людина, на своєму місці мають зрозуміти і сприяти створенню умов доступності для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

І точно не виправдовуватися владним і невладним інституціям, що безбар’єрне середовище – це дорого, і за це слід платити ледь не самим людям з інвалідністю. 

Павло Ждан, завідувач відділу забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю