Крим. День третій. Сіра зона
11 березня, Сімферополь
Віднедавна Крим став “сірою зоною”. І від цього волосся стало дибки в тих, хто розуміє, наскільки це небезпечно.
“Сіра зона” значить, що невідомо, які закони діють на території Криму: досі України, уже Росії, чи вже “нової держави” – Кримської республіки, або в локальному вимірі, наприклад, закони автономного міста Севастополь?
Не зрозуміло, під чиєю юрисдикцією перебуває Крим як “спірна” територія.
Де-юре, закони є, де-факто, немає ефективного механізму контролю за дотриманням цих законів, а отже, і захисту прав людини. І якщо у когось вкрадуть гаманець, до кого звернутися, коли не працює міліція, прокуратура. Хоча – який там гаманець: у людей рвали паспорти просто на вулиці, а міліція заявила про відсутність складу злочину.
При спілкуванні з місцевими жителями у мене склалося враження, що “сіра зона” настала і в людських стосунках.
Із Олександром, хлопчиною років 22-23, я познайомилася в Чорноморській телерадіокомпанії. Він працює за контрактом у Внутрішніх військах, і тепер його відправили охороняти Чорноморську ТРК (тут посилили охорону, як тільки було захоплення Центру журналістських розслідувань). Сам Олександр із Луганщини.
Тільки ми заговорили про Майдан, як хлопця почало тіпати. Там був всього шість днів, але, певно, пам’ятатиме їх все життя. Як виявилося, він стояв на Майдані, коли розстрілювали людей.
“Ми були у Жовтневому палаці, коли нам наказали його звільнити. Мій товариш був у підвалі, і не встиг його покинути – його взяли у полон ці… (самооборона Майдану – авт.). Коли ми добиралися додому, наш автобус дивом пропустили – і нічого не зробили. А “Беркут” взагалі тікав через поля…” – рвано розповідав Олександр.
Ані до, ані після трагічних подій хлопець не був на Майдані, не спілкувався з “тими” людьми. Він не міг пригадати, чому люди вийшли на Майдан. Зате достеменно знає, хто “ворог”. На його думку, він захищає Чорноморську ТРК від “бандерівців”… Атмосферу нагнітав ще один працівник ТРК: він колись служив на заході України. Чоловік розповідав про свою солдатчину, а я бачила реальний страх у його очах.
І я пригадала, що такий же страх бачила у своєї знайомої активістки, яка збиралася їхати із Сімферополя. Через свою активну громадську діяльність, залишитися в місті було небезпечно для її життя. Дівчина збирала дорожню сумку і напевне не знала, чи зможе виїхати – вокзали перевірялися загонами “дружинників”, які були причетні до викрадення активістів Андрія Щекуна і Анатолія Ковальського на залізничному вокзалі. Пізніше дівчина вийшла на зв’язок – все гаразд, вона у безпеці.
Викликаючи таксі, активісти перестали називати адреси місць проживання. По одному намагаються не ходити. А місце зустрічі призначають на “конспіративних” квартирах. Коли я завершила вчора інтерв’ю із представником Кримської польової місії, яка покликана моніторити ситуацію, з дому мене випустили не одразу. Спочатку три рази перевірили, чи безпечно відчиняти двері…
У Криму блискавично ширяться чутки про “смерч” бандерівців. Однак поки що тут розгулюють “зелені чоловічки”, козаки, дружинники, місцева самооборона.
Як розпочалася “кримська трясця”, тут живуть люди у прискореному темпі. У день подій відбувається більше, ніж за місяць. На вістрі – і почуття. Кожна “гарна” новина сприймається занадто гостро, кожна “погана” – майже буденно.
У “сірій зоні” мир крихкий, здорової логіки надто мало. Найбільше можеш розраховувати на себе. Виключаєш “ген паніки” і починаєш діяти. Хоча б у малих справах.
Та найголовніше – в “сірій зоні” будь-що намагаєшся не стати сірою масою.
