Крим. День другий. Експеримент
10 березня, Севастополь
Спілкування із самообороною біля штабу Військово-морських сил Збройних сил України у Севастополі – не єдине моє відкриття цього дня.
Чоловіки мене запевняли, що тут, у Криму, ніхто в кримському парламенті не “освистує”, коли хтось із депутатів захоче заговорити українською мовою (от тільки я так і ні разу її не чула!).
Разом з супутницею ми вирішили провести невеличкий експеримент.
Усе почалось з того, що моя колега відповіла на телефонний дзвінок українською (як потім пояснила – автоматично, бо до неї такою звернулися). Її вразила реакція перехожих – вони відсахнулися від неї, як від прокаженої.
Невже здалося? Вирішили перевірити це.
Тож ми перейшли на українську… Ми свідомо обрали “безпечне” людне місце – на набережній. Правда, ніхто на нас не кидався, але дуже швидко ми стали почувати себе некомфортно. Розмови перехожих біля нас ураз замовкали…
У кафе ми мали зустріч із чеськими журналістами. Я вирішила продовжити експеримент і замовила каву рідною мовою.
Реакція касирки й офіціантки була красномовною. Я майже на фізичному рівні відчула, як молода дівчина за касою зіщулилась. Вона так довго оформлювала замовлення, що мені здалося, що від української завис і сам касовий апарат.
На їхній неспокій, працівниці кафе побачили, як ми радо привіталися із нашим чеським колегою і, вибравши зручний столик, присіли. Чеський журналіст вибачився, що не вивчив української, тому ми перешли на російську. Ми говорили про ситуацію в Криму, про те, що зараз відбувається боротьба світоглядів, зокрема, європейського із “совковим”.
“Я з листопада працюю на Майдані. І я знаю тих людей особисто, – говорить чеський журналіст. – Тут же, у Криму, від місцевих майже не чую розумних аргументів – самі емоції. Ми бували у військових частинах, дуже важко знімати, брати коментарі на камеру. Нам сказали, що існує усна домовленість, що нікого не чіпатимуть до референдуму. Та вже зараз пропадають люди“.
Каву несли довго. Утім, вона виявилася смачною.
Опісля моя супутниця ще дала коментар на камеру, просто на вулиці… Я із великим інтересом спостерігала за перехожими.У їхніх очах читались різні емоції: від цікавості до страху, обережності, бажання якомога швидше пройти повз “страшних людей” із камерами.
Туди-назад прошов один і той же чоловік із георгіївською стрічкою. Контролював порядок?
Власне, на цьому наш експеримент вирішили завершити.
До вокзалу добиралися пішки. І найбільше нас пригнічувало – після відвідин штабу, зустрічі із “зеленими чоловічками”, снайперів на даху, спілкування в кафе українською та інтерв’ю іноземному телеканалу – безлюдна вулиця.
Попереду на нас чекав ще блок-пост на виїзді із Севастополя.
Купуючи квитки, ми прочитали оголошення біля каси, що, можливо, у пасажирів перевірятимуться паспорти. Уже й не здивувало…
“Ну, як ти оцінюєш рівень тривоги до і після експерименту. За 10-бальною шкалою, де 10 – мені на все начхати, а 1 – круто лячно?” – не без гіркої іронії запитала мене супутниця.
“Мій рівень страху із 7 балів спустився до 4,5… Хочу додому“, – утомлено сказала я.
PS. Наші паспорти ніхто не перевіряв, на виїзді із Севастополя не зупиняли. Я зрозуміла, що в одному реченні бажано не використовувати такі вибухові слова, як “Меджліс”, “Майдан”, “Грушевського”.
І наші нові знайомі із самооборони Криму не праві: не так уже й безпечно розмовляти українською. Тепер. Доведено Севастополем.
PPS. Повернувшись додому, ми дізналися про зникнення ще одного активіста — Ігоря Кірющенка. Його викрали того ж дня у Севастополі.
