“Кола пекла” після звільнення: чому цивільні заручники РФ не можуть отримати статус позбавлених свободи

Дата: 10 Травня 2024 Автор: Антоніна Шостак
A+ A- Підписатися

Більшість осіб, які опинились в заручниках Російської Федерації, через ті чи інші обставини та відсутність визначеності в законодавстві не можуть ефективно довести факт позбавлення свободи.   

Так, до прикладу, якщо в Національному інформаційному бюро немає відповідних відомостей, а родичі не домоглися відкриття кримінального провадження, нікуди не звертались, то потерпіла особа залишається сам на сам із проблемами, які виникають унаслідок цієї ситуації.

У перші дні повномасштабного вторгнення російські військові затримували посадових осіб, громадських діячів, підприємців, вчителів та лікарів. Це були ті люди, які мали вплив на свої території, у своїх громадах. Вони перебували під психологічним та фізичним тиском, коли їх незаконно утримували в заручниках. Цей період варіювався від кількох днів до року. Когось утримують досі. 

Однак профільний Закон “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей” не має чітких термінів та процедур для таких ситуацій, і це ускладнює надання правової допомоги людям, які звертаються за консультацією про отримання статусу особи, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії Росії.

Потерпілі приходять до нас за консультацією. І мені дуже складно пояснити людині, яку фактично за три дні фізично і психологічно зламали в полоні, що я не знаю, яким чином я зможу їй допомогти у доведенні факту полону. 

У цьому контексті ми, як адвокати, використовуємо різні алгоритми для надання допомоги громадянам, зокрема тим, хто був на тимчасово окупованих територіях. Один із цих алгоритмів: якщо на момент захоплення українських територій людина офіційно обіймала посаду, була на своєму робочому місці, ми починаємо працювати з її керівництвом. Ми домагаємося службового розслідування у випадку зникнення працівника під час його робочого дня. Адже, якщо людина не виходить на роботу, будь-який роботодавець повинен з’ясувати причини. Це його обов’язок.

В Україні є інструкції про фіксацію розслідування нещасних випадків. У них чітко вказані також такі події, як зникнення та викрадення. Такі алгоритми дій, які ми пропонували, спрацювали. 

Я представляла інтереси дев’яти посадових осіб місцевих органів влади, яких росіяни утримували в заручниках і яких зрештою через різні обставини звільнили. І в пакеті документів, які ми подавали Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, були акти про проведення розслідування нещасних випадків. Там було чітко зазначено, що людина не вийшла на роботу під час свого робочого дня.

Інформація про такі злочини фіксується також через гарячу лінію і передається до Національного інформаційного бюро. Керівники підприємств також зверталися до Національного інформаційного бюро. 

Завдяки спільним зусиллям місцевих органів влади, громадськості та журналістів нам вдається зафіксувати та вирішити деякі з цих складних ситуацій.

Ще один яскравий приклад труднощів під час отримання згаданого статусу – ситуація з моєю колегою-адвокаткою з Мелітополя, яка перебувала в заручниках протягом чотирьох місяців. 

Лише після четвертого звернення до Комісії їй вдалося отримати статус особи, яка була позбавлена свободи. Це свідчить про те, як складно і трудомістко здобувати цей правовий статус, навіть для професійних юристів. 

Для отримання такого статусу ми подали велику кількість документів, зокрема витяг з реєстру досудових розслідувань, постанову про визнання потерпілою, протоколи допитів та навіть матеріали негласних слідчих дій, під час яких документувалися розмови окупантів щодо потерпілої.

Це стало можливим, після того, як моя колега звернулася до Служби безпеки України в Запорізькій області з проханням дозволити частково розголосити відомості із досудового розслідування задля встановлення Комісією при Мінреінтеграції потрібного статусу. Без цього вона б не отримала статус особи, що була позбавлена свободи. 

Також до пакетів документів ми додаємо всі публікації в соціальних мережах, моніторинг чатів та телеграм-каналів російських окупантів, а також публікації журналістів.

Складно передати, через які кола пекла проходять цивільні громадяни, щоб зібрати цей пакет документів. Так не повинно бути.

Потрібні чіткі роз’яснення від Мінреінтеграції, які потрібні документи, щоб однозначно отримати статус. Ми й досі не розуміємо, що таке довідка сил оборони. Щоб розв’язати це питання, ми зверталися до Запорізької обласної військової адміністрації, утім, це нічим не передбачено й ОВА не надає роз’яснення. 

На додаток, відмови, які надає Міністерство реінтеграції, взагалі не містять будь-якої суттєвої інформації, і їх не можна оскаржити в суді в адміністративному порядку.

Як юрист, я не можу пояснити людині, на якій підставі Комісія відмовила їй у статусі, коли вона надала повний пакет документів, зібрала ці документи, написала правильно заяву. 

Такі відмови – це однозначно порушення прав людини, адже будь-який державний орган влади повинен аргументувати позицію, чому таке звернення не розглянуто або чому він ухвалив рішення про відмову у наданні статусу. 

Досі нам не зрозуміло, чому Мінреінтеграції, яке має сприяти потерпілим громадянам, досі не надало чітких роз’яснень. 

Про це важливо говорити, оскільки для більшості цивільних громадян цей процес є практично неможливим без спеціалізованої юридичної допомоги. 

Потерпілі насправді не мають, до кого звернутися, вони не розуміють, хто може з ними спілкуватися з цього питання. До громадських організацій, які можуть проконсультувати у цьому питанні, вони попадають через сарафанне радіо. 

Жодна психологічна, юридична, соціальна підтримка, відповідно до закону, також їм не надається. Оскільки жодна інституція обласного місцевого рівня не має такого рівня психологів.

Завдяки міжнародним донорам, є можливість фінансування послуг психологів для допомоги заручникам. Однак це повинна робити держава. 

Виступ адвокатки, голови правління громадської організації “Егіда-Запоріжжя” Антоніни Шостак під час презентації аналітичного звіту Об’єднання родичів політв’язнів Кремля “Чому незаконно ув’язнені цивільні залишаються без комплексного соціального захисту від держави” у Києві. 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter