Іржаві сліди культури зґвалтування
70 років тому Елеонора Рузвельт блокувала ухвалення Декларації про права людини через одне-єдине слово. Існував дуже великий ризик ‒ з огляду на труднощі перекладу ‒ ухвалити цей важливий документ для “чоловіків” (“men”), а не людей (“human”). Тоді про права жінок говорили досить зверхньо… Гм… власне, як і сьогодні, доводиться витримувати насмішки і дискримінаційне ставлення.
…З 25 листопада до 16 грудня у світі триває акція “16 днів проти насильства”. Це ще одна нагода сказати “так” ‒ бути жінкою безпечно.
Свого часу я була шокована, дізнавшись, що ми живемо в культурі зґвалтування. Це коли виправдовуються злочини, скоєні щодо жінок: мовляв, сама винна, бо вночі ходить одна. Потерпілі від насильства засуджуються. І замість того, щоб навчати хлопчиків бути відповідальними, виховують дівчат бути обережними.
Але культура зґвалтування ‒ це значно ширше, аніж фізичне насильство. Вона іржею поширюється в нашому житті.
І ось наслідки.
У Верховній Раді дозволяють назвати жінку-депутатку “підстилкою”.
В українському парламенті ратифікація Стамбульської конвенції зійшла навіть з порядку денного.
25% опитаних українців мають у своєму оточенні когось, хто став жертвою домашнього насильства.
Близько чотирьох мільйонів дорослих українців зазнали сексуальних домагань, і 76% з них жінки.
Ґендерна експертиза підручників сприймається як пропаганда гомосексуальності.
В армії хоч і прийняли звертання “пані”, але офіцерські курси не для дівчат.
Жінкам доводиться буквально “відвойовувати” своє право: бути в будь-якій професії, на будь-якій посаді, а не тільки мріяти вийти заміж і чекати чоловіка з роботи, ліплячи вареники…
І як не огидно спостерігати, що в стінах українського парламенту відбуваються бійки і приниження, голос жінок-депутаток звучить сильніше. Вони ‒ не окраса і втіха, не ті, кого можна відправити подавати каву чи попрацювати “секретаркою”.
Водночас у жінок у Верховній Раді, в уряді, місцевих органах самоуправління тощо є велика відповідальність ‒ зупиняти іржу культури зґвалтування.
Зокрема, в ухваленні ґендерно чутливого законодавства, впровадженні Плану дій Національної стратегії з прав людини, скасуванні дискримінаційних норм щодо жінок в економічній, політичній сферах.
Хоча… для цього Україні 16 днів замало.
