І на протезі капібара

Скоро мала розпочатися зустріч із громадськими організаціями, де на одній із сесій планувалося поміркувати про права людини. Я гортала сторінки програми – усе рухалося як годинник. Ні про що хвилюватися не доводилося. Аж тут до залу зайшов учасник, не звернути увагу на якого було неможливо. І не тому, що він мав протез. На його протезі була причеплена кумедна пухнаста іграшка капібара. 

Сергій – приязний високий хлопець – легко долучився до розмови й, зрештою, я вже не помічала ані його протеза, ані іграшки.

Після завершення зустрічі я підійшла до нього з питанням, чи можу сфотографувати для своєї доньки його з капібарою на протезі. Моя семирічка всюди їх помічає – їй було б цікаво зустріти цю дивну тваринку ось у такому, мʼяко кажучи, незвичному місці. А ще я хотіла їй розповісти про ветерана Сергія, який, захищаючи нашу країну, отримав поранення. Поділитися з дочкою його історією.

Сергій враз виструнчився, усміхнувся: “Фоткайте!” 

…Сергій Колумбет – голова вінницької громадської організації “Гавань Єднання”, ветеран російсько-української війни, тато дев’ятирічної дочки. Чоловік каже, що життя після протеза стало рухливішим. “Або я став менш лінивим”, – жартує ветеран і ділиться, як на його нозі “прижився” капібара.

– Мій побратим розповідав мені, як до нього в парку підійшла жінка й запитала: “А що, це модно – виставляти протези, ти що, штани надіти не можеш?” Після цього він боявся вийти з квартири, тому що його протез типу “відлякує” людей.

І знаєте що зробив я? Я став закочувати холошу штанів якнайвище, ну, щоб люди звикали до протеза.

Сергій має високу ампутацію, носить протез і спирається за потреби на милицю. Мабуть, це все, що його відрізняє від перехожих на вулиці. Ну, можливо, перших кілька хвилин. Помітніший у ньому гумор і життєлюбство.

Чоловік розповідає, що після протезування, перебуваючи на абілітації, він почав відвідувати поранених хлопців, таких як сам. 

– І найчастіше я заходив до тих, хто свій новий стан особливо важко переживав. У якийсь момент мені почали телефонувати самі лікарі з проханням: “Там приїхали “нові” хлопці, з такими-то пораненнями. Чи міг би ти зайти?” І я ходив. Розповідав їм, що відсутність до пояса ноги не забирає життя, яке могло б бути. Можна робити все! Моє життя змінилося… хіба що тим, що я став менш лінивим. А найбільш класна зустріч була та, коли мені після розмови зателефонувала дружина пораненого, подякувала й сказала, що її чоловік почав шукати роботу.

– А капібара звідки? – не стримуюся.

– На одному з ринків у Карпатах, де я відпочивав з іншими ветеранами, мені продавчиня вчепила на протез цю іграшку. Щоправда, взяла з мене слово, що я її не зніматиму. От я і не знімаю. Їх у мене вже три. Я їх замінюю, щоб завжди чисті були. Як виявилося, багато догляду за іграшкою: її треба випрати вручну, висушити феном… 

Сергій ділиться, що в нього ще є “особливе тату” для допитливих. І з’явилося в нього як виклик на заніміння сусідок, що сидять біля підʼїзду. 

– От вони дивляться на протез і раптово замовкають. Якраз до того моменту, поки я проходжу повз і мій погляд вони вже не можуть бачити. Але ж я поряд. Я все чую. “Ой Боже, який бідний хлопчик”, – зітхають. І от для того, щоб ніхто не говорив “який бідний хлопчик”, бо я себе таким не відчуваю, зробив собі татуювання: “Одна нога тут – інша на Донбасі”. Щоб усі розуміли. Тому що це про мене, це про повагу до моєї гідності.

Після поранення й ампутації Сергій Колумбет хотів повернутися на фронт, бути в колі побратимів, але його командир не допустив. Бо чоловік прагнув виходити на позиції, що було вже неможливим. Та якщо не міг бути на службі в ЗСУ, Сергій знайшов інший вихід стати корисним – заснував у Вінниці громадську організацію “Гавань Єднання”.

– Я ставлю собі за мету робити все необхідне для того, щоб ветерани почувалися людьми. Це моя відповідальність зараз. 

Новостворена організація вивчає питання безбарʼєрності, працевлаштування ветеранів та ветеранок, людей з інвалідністю, зокрема пояснює підприємцям, чому їх вигідно брати на роботу. 

– Якщо по-простому, така людина буде працювати стабільно: її вже не мобілізують. Якщо нормальна заробітна плата й створене робоче місце, то ветеран з інвалідністю триматиметься за цю роботу.

Для підприємців, які створюють робочі місця для працівників з інвалідністю 1 та 2 групи, держава через Центр зайнятості повертає відповідно 120 тисяч гривень і 80 тисяч грн. Причому навіть після звільнення працівника все залишається підприємству. А ще ж за такого працівника ЄСВ сплачуєш не 22%, а всього 8,41%. Є багато привабливих умов, про які не всі підприємці знають.

Сергій також додає, що держава, бізнес, громадські організації створюють чимало корисних програм, щоб ветеран чи ветеранка з інвалідністю могли повертатися в соціально-активне життя, проявляти себе, відкривати власну справу…

– А з приводу того, що треба оббігати купу інстанцій, то це скрізь так. Зібрати якісь довідки – без цього ніяк. Я знаю тих, хто втратив кінцівку, і вони кажуть, що це має тепер хтось зробити за них. Але ні. Папірець знайти не так уже й важко. А ще це добре впливає на реабілітацію. Бо сидіти постійно вдома – ось це точно “не ок”. Протез даний для того, щоб його носити.

Нещодавно Сергій Колумбет разом із Сергієм Вагіним, ветераном, співзасновником ГО “Гавань Єднання”, виграли в однієї бізнес-організації грант для старту власної справи з перероблення волоського горіха. Для розвитку справи вони залучатимуть також і інших ветеранів з інвалідністю. 

Сергій каже, що роботи з паперами й загалом з організацією підприємства – повно. Але якраз такі можливості дають міцне відчуття себе.

…Я розповіла про Сергія своїй дочці, показала фотографію. Вона більше відреагувала на капібару, ніж на протез. І мабуть, саме така реакція на людину, яка має інвалідність, найкраща. Дочка бачить протез, але не помічає його, бо яка, зрештою, різниця. Ми всі – люди.

А я вкотре прокручую слова Сергія про те, що інвалідність, протез “не забирають життя, яке могло б бути”. 

Ірина Виртосу, журналістка

Цей матеріал підтримав Освітній дім прав людини – Чернігів у межах проєкту “Сила захисників прав людини: захист, підтримка та соціальна згуртованість у воєнний час” за фінансування Посольства Королівства Нідерландів в Україні. 

Погляди, висловлені в цьому матеріалі, є виключно позицією авторки та можуть не відповідати офіційній позиції Посольства Королівства Нідерландів чи Освітнього дому прав людини – Чернігів