До Дня українського політв’язня. Звернення Олексія Бессарабова

Рівно 50 років тому, 12 січня 1972 року, в радянській Україні почалися масові арешти української інтелігенції. Каральна акція КДБ УРСР “Блок”, частина великого культурного погрому, який Іван Драч пізніше назве Задушеним відродженням. Це тоді були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець і майже сотня інших дисидентів. Більшість отримала по сім років ув’язнення та п’ять років заслання за “антирадянську агітацію і пропаганду”.

Це була ідея Чорновола – відзначати 12 січня День українського політв’язня на честь усіх людей, які були ув’язнені через переконання. Довгий час у незалежній Україні ми сприймали цю дату як  день вшанування дисидентів радянських часів. Але минуло пів століття, і та сама Луб’янка, яка в щербицько-брежнєвські 70-ті викошувала все розумне і талановите в українській культурі, придушувала свободу мільйонів, сьогодні бере в заручники, ув’язнює, тероризує, ламає долі сотням громадян України, втілюючи хвору і безумну ідею відновлення великої тюрми народів.

127 українців нині перебувають у в’язницях чи під домашнім арештом у Росії та в тимчасово окупованому Криму з політичних мотивів, з них 89 – кримські татари. Щонайменше 300 українців є полоненими в ОРДЛО. Їх судять за сфабрикованими справами з численними порушеннями прав людини, без належних доказів.

У межах програми українського ПЕН та Центру прав людини ZMINA я є амбасадоркою Олексія Бессарабова, українського журналіста, заступника головного редактора часопису “Чорноморська безпека”, офіцера запасу ВМС України, співробітника аналітичного центру “Номос”. Олексій арештований ФСБ та за сфальсифікованими звинуваченнями засуджений до 14 років ув’язнення в “справі українських диверсантів”. Зараз перебуває в колонії РФ.

Через правозахисників мені вдалось отримати від Олексія важливе повідомлення, яке він просить передати від себе та інших політв’язнів українському суспільству і політикам.

Перед цим лише скажу, що понад 400 українських громадян не просто перебувають у тюрмах і колоніях на окупованих територіях та в РФ, страждають також їхні родини – батьки, дружини, діти. Це не просто втрата годувальника, батька, це безліч проблем, які родинам доводиться розв’язувати самотужки. Держава часом бере участь у цьому, але ця допомога безсистемна і часто залежить від сумлінності держслужбовця, бо окремого закону, який регулює питання підтримки політв’язнів та їхніх сімей, сьогодні немає. Взагалі чіткої процедури отримання цього статусу, рішення, хто є політв’язнем, окремої інстанції, яка визначає, хто саме може отримати цей статус, немає. Тому кажуть, що отримання статусу політв’язня в Україні зараз нагадує бюрократичне пекло.

Рідні ув’язнених та правозахисні організації не раз проводили акції протесту під Офісом президента з вимогою ухвалити нарешті закон про соціальний та правовий захист політв’язнів і їхніх родин.  

Отже, звернення Олексія Бессарабова до українського парламенту від імені всіх політв’язнів:  

“У грудні минулого року Верховна Рада в першому читанні підтримала довгоочікуваний законопроєкт  “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей”.

Політв’язні з’явилися в Україні після вторгнення Росії, тобто ще 2014 року. З того часу їхня кількість безперервно зростає. Але майже за вісім років, за двох президентів та за кілька  відносно стабільних проукраїнських, патріотичних у своїй більшості скликань українського парламенту, в Україні так і не з’явився закон про політв’язнів.

Ми не з чуток знаємо про всі жахіття перебування в тюрмах країни-агресора, а також про ті труднощі й проблеми, з якими стикаються наші сім’ї, моральний і психологічний тиск, знущання і приниження, які випали на долю наших батьків, матерів, братів і сестер, дружин та дітей. Тому маємо повне моральне право висловити свої зауваження та пропозиції до внесеного президентом В. Зеленським проєкту закону про політв’язнів (№ 6104).

У листопаді 2021-го такі пропозиції були передані до українського парламенту від імені групи політв’язнів з Криму – росіян, українців, кримських татар – в інтересах усіх тих, хто перебував і продовжує перебувати в російських в’язницях внаслідок агресії проти України. Дивно, що в нас вийшло ознайомитись із законопроєктом у неволі й навіть передати свої пропозиції, а на волі законопроєкт досі остаточно не проголосований.

Як відомо, справи говорять голосніше за слова, тому хочу сказати всім тим, від кого залежить проходження цього законопроєкту у Верховній Раді: менше слів, більше справ. Справ на благо України та її громадян, всіх без винятку”.

Мені здається важливим це послання від Олексія Бессарабова. Його адресатами є не лише політики, але і ми як суспільство. Це важливий тест на відповідальність і людяність.

Мирослава Барчук, журналістка, телеведуча “Суспільного”

Матеріал підготовлено в межах програми авторів-амбасадорів на підтримку українських в’язнів Кремля #SolidarityWords, яку реалізовують Український ПЕН та Центр прав людини ZMINA.