Від “Жовтої стрічки” до повороту в історії: як посилюється рух спротиву в Криму

У минулі роки Російська Федерація розповідала про тотальну підтримку протиправної окупації півострова з боку громадян України в Криму, утім правозахисники та державні органи фіксують дедалі більшу кількість випадків переслідувань кримчан за проукраїнську позицію. 

За даними Представництва президента України в Автономній Республіці Крим, станом на 11 березня зафіксовано 699 випадків надходження матеріалів до незаконних “судів”, складених за статтею 20.3.3 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ (“публічні дії, спрямовані на дискредитацію використання збройних сил Російської Федерації”). Росія почала переслідувати кримчан за цією статтею з початку повномасштабного вторгнення. З цієї кількості в 612 випадах “судді” ухвалили постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу або приєднали до іншої справи за іншою статтею. В 11 випадках розгляд матеріалів наразі продовжується.

Під час дискусії “Десять років: Кримський спротив за завісою мовчання” в Києві в День народження Тараса Шевченка, 9 березня 2024 року, речник українського руху спротиву “Жовта стрічка” Ярослав Божко розповів, чому спротив російській окупації громадян став таким активним у Криму. Публікуємо його виступ. 

Ведуча телерадіокомпанії “Бриз” Олена Солонина та речник руху опору “Жовта стрічка”

Рух “Жовта стрічка” почався з Херсона та Херсонської області в перші тижні окупації у 2022 році. Згодом локальна херсонська організація, а потім уже мережевий флешмоб переріс у рух, який представлений наразі в усіх регіонах тимчасово окупованої території України.

Для “Жовтої стрічки” яскравим сигналом ідеї спротиву окупації в Криму було те, що дуже велика кількість людей почала приєднувалися до подій, флешмобів та до розповсюдження символіки з літа 2022 року саме на території півострова. Це були люди, які чекали на зміни.

У минулі роки вони усвідомлювали, що окупація триватиме довго і що ситуація з російською присутністю в Криму є незрозумілою. Спротив у Криму існував у фреймі, я б сказав, опозиційному та журналістському. Кримчани не могли знайти прийнятні методи протидії окупації й чекали, коли вітер історії поставить їх у нові обставини, де вони виявлять себе вже в новій ролі, і з 2022 року багато хто з них уже там опинився.

У Криму нині дійсно один з найпотужніших центрів спротиву на окупованих територіях України. До того ж цей спротив різний та строкатий: там діють різні рухи, зокрема партизанський, збройний рух “Атеш”.

Рух опору в Криму виявився досить антикрихким і здатним адаптуватися до обставин. Росіяни обмежили опозиційність на півострові, адже коли знищують навіть фасадні форми демократії, то будь-які відкриті дії стають неможливими. На щастя, кримському руху опору вдалось адаптуватися вже до нових обставин.

Наразі рух опору є на тій території, де діє один з найсильніших контррозвідувальних режимів Російської Федерації. Експерти вважають, що найсильніші контррозвідувальні режими, тобто найбільша на всій території РФ кількість співробітників спецслужб на душу населення, та жорсткіші режими присутні в Москві, Санкт-Петербурзі й одразу після них – тимчасово окупований Крим.

Важко оцінити точну кількість учасників руху, оскільки він підпільний і ми ніколи не ставили за мету вести списки його учасників, адже ми живемо в часи, коли можуть зламати пошту чи будь-який цивільний сервер. Якщо судити за відгуками на акції, за участю в акціях, за запитами на отримання агітаційних матеріалів або рекомендацій, то учасників індивідуалізованого опору в Криму – від 800 до кількох тисяч кримчан. Це різний ступінь залученості.

Є люди, які, можливо, лише раз у житті взяли участь в одній з акцій. Навряд чи вони це зробили, просто щоб спробувати. Вони довго до цього йшли й, можливо, далі чекатимуть на момент, у якому для них ще раз відкриється вікно історії.

Спротив у Криму виник, бо виявилося, що жити в Російській Федерації – це не те саме, що жити в Україні, але з російськими вивісками на вулицях. Це абсолютно інша соціальна організація простору, інший підхід до управління тощо. Я вже не кажу про демократію та свободу слова.

Для кримчан ототожнення себе з Україною посилилося внаслідок лобового зіткнення з Російською Федерацією.

Раніше, до речі, багато кримчан, говорячи про політичний контекст, часто нарікали на те, що на півострові немає кримської політичної еліти. Кримом завжди управляють якісь зайди. Спочатку була Партія регіонів, яка надсилала донецьких, на що навіть місцевий осередок партії дивився з неприязню.

Частина кримчан думала, що внаслідок окупації Криму з півострова будуть виметені українські політики, а натомість пануватимуть кримські діячі. Утім, усе стало ще гірше, Росія тепер надсилає своїх сіті-менеджерів за ротаційним принципом. Росіянину, який, до прикладу, попрацював п’ять років у мерії Бєлгорода або в Астрахані кажуть: “Давай, ось тобі тут новий контракт на три роки в Криму. Потім тебе через три роки начальником управління в Єкатеринбурзі призначать”. Такі самі ротаційні принципи вже працюють і на інших тимчасово окупованих територіях України, які Росія окупувала під час повномасштабної війни.  

Для кримчан дуже серйозна проблема, коли вони залишаються в стані такої невизначеності та своєрідного відторгнення від життя.

Вони живуть у стані жорсткої постійної конфронтації. Для багатьох кримчан ця ситуація є глибоко неприємною, і багато з них замкнулися в собі. Багато хто просто не знає, що з цим становищем роботи, коли з’являються спершу жорсткі закони та правління, потім вони стають репресивними й зрештою в останній ітерації ця репресивність уже стає абсолютно фантасмагоричною, як у Кафки.

Сьогодні цей спротив може утримати якомога більшу кількість людей на ТОТ від апатії та впадання в зневіру. Адже серед причин колабораціонізму інколи є якоюсь мірою проросійські погляди, але значно частіше це страх, що людина залишається одна і що їй треба якось виживати.

Але людина не одна, є багато кримчан, які зберігають свої проукраїнські погляди, не треба колаборувати з тимчасовою владою та вживатись із двоголовим орлом. Рано чи пізно вітер історії змінить ситуацію і в цих реаліях вони зрозуміють, що робити далі. 

Ярослав Божко, речник українського руху спротиву “Жовта стрічка”