Чим ветеранська політика корисна материнству
Війна в Україні, яка триває понад 10 років, мала різні назви: АТО, ООС і врешті – повномасштабне вторгнення, в офіційній назві якого вперше є слово “війна”.
З 2014-го по 2022 рік бойові дії виглядали локальною справою, яку вели окремі служби. Але на ділі це перетворилося на зменшення видимості збройного конфлікту для більшості населення в Україні. Невидимість відображалася на підтримці армії. Коли служба сприймалася як особистий вибір чи виконання замовлення державних органів, в суспільстві частою риторикою щодо ветеранок та ветеранів звучало знецінення: “Ми вас туди не посилали”.
Вторгнення 24 лютого 2022 року є інакшим не тільки з погляду територіальних масштабів, але й за ступенем його висвітлення в офіційних джерелах. Практично щовечора президент звертається до “українок та українців” підсвічуючи трагічні події, які відбуваються в тому чи іншому населеному пункті. Вся країна співпереживає і стежить за будь-якою точкою в державі незалежно від того, наскільки вона близька безпосередньо до тих, хто читає новини.
Більше уваги до проблем ветеранів – більше уваги до їхнього близького оточення
Правильні означення, синхронізація реальності та онлайн-висвітлення, співпраця держави з благодійними фондами, бізнесами та врешті з суспільством чітко відобразилися на зміні ветеранської політики. Тепер військові та ветеранство стали видимими не тільки на полі бою, їх потреби визначають, а тоді й намагаються вирішити поза ним. Від “ми туди вас не посилали” в суспільстві перейшли до “це не військовим треба машина, це нам треба, щоб у військових була машина”. Звісно, ідеальної картини немає і зараз, йдеться про усереднений генезис.
У підтримці ментального здоров’я та соціалізації не стільки військових, а радше суспільство вчать, як допомогти ветеранству адаптуватися до цивільного життя. Багато матеріалів і сервісів з’являються про те, як комунікувати з військовими у тому чи іншому випадку: від вдячності до підтримки після повернення з полону або під час проходження реабілітації. Важливим акцентом стали поради про те, як говорити з людьми, які пережили втрату. Таким чином і близьке оточення військових та ветеранів (дуже рідко ветеранок) стає видимим суспільству, стосунки виходять з приватної сфери у публічну.
Мова йде не про порушення приватного простору, а про визнання важливості сфери міжособистісних взаємин для відновлення та повноцінного життя. З’явилися додаткові опції підтримки якості інтимних взаємин. Команда Veteran Hub і креативна агенція Patsany Agency створили для воїнів, ветеранів, ветеранок та їх коханих карткову гру “Світи”, яка має допомогти почати діалог у парі. Доволі табуйована тема сексу разом в контексті військових і ветеранів стає більш пубілчною. Та ж колаборація Veteran Hub та Patsany Agency розробила освітню платформу Resex про повернення до сексуального життя після бойових поранень. Національна мережа реабілітаційних центрів RECOVERY проводить набір спеціалістів/ок, які працюють із військовими після поранення задля відновлення їхнього сексуального життя, на безоплатну навчальну програму “Recovery. Сексуальне життя”. У Києві також відкрили спеціалізований кабінет, де вони можуть отримати безплатні й конфіденційні консультації сексопатолога.
Водночас близьке оточення ветеранів, їхні жінки, кохані та подруги є не лише ресурсом для відновлення ветеранів – музами та берегинями, їм також потрібна підтримка та відповідне ставлення.
Утім, поки що мало хто говорить про труднощі, які може відчувати жінка в повсякденному житті після пологів та які основні правила допоможуть їй безпечно повернутися до сексу. Як свідчить публікація видання Wonder, про це жінкам не говорять ні гінекологи, ні знайомі, ні інші жінки.
Так само небагато є матеріалів про те, як поводитися з вагітними жінками, породіллями, матерями дітей різного віку, жінками, які втратили вагітність.
Зі зростанням уваги до питань і проблем ветеранів їхні близькі, особливо дружини та матері, теж почали отримувати визнання та ставати окремою категорією бенефіціарок послуг.
Благодійна організація Projector Foundation запустила чуйний гайд на підтримку коханих військових та ветеранів. Також вони презентували відеоманіфест “Бути коханою воїна. Бути поруч”. Команда Veteran Hub спільно з креативною агенцією Patsany Agency створили відеоманіфест “Шлях коханої”. В рамках цієї кампанії у Києві в партнерстві з “Диким театром” та сценаристкою Наталкою Ворожбит показали документальну виставу про досвід партнерок українських військових і ветеранів. ГО “Київська школа державного управління імені Сергія Нижного” у партнерстві з Міністерством у справах ветеранів України та ТОВ “Енергетичне партнерство” розробили онлайн програму “Дружина ветерана”.
Це підсвічення сприяє тому, що деякі послуги та можливості отримують як військові, так і жінки з їхніх родин. Власне характерно, що подекуди виокремлені тільки жінки, хоча в тилу залишаються і багато чоловіків, які мають серед близьких людей з досвідом військової служби, не кажучи про проблему гетеронормативності всіх пропозицій, коли гомосексуальні чоловіки геть невидимі як партнери військових.
Соціальний супровід для профілактики
Міноборони України вводить у військових частинах, батальйонах та шпиталях нові посади – офіцери, сержанти та солдати соціального супроводу, щоб вони могли коректно і чітко доносити інформацію до членів родин, працювати з пораненими, а також працювати з військовими, у яких виникає дуже багато питань.
В тилу відбувається навчання для тренерів, які навчатимуть фахівців, котрі надаватимуть послуги супроводу ветеранам за принципом ведення випадку (кейс-менеджменту). Адже уряд ухвалив відповідну постанову про діяльність фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб в системі переходу від військової служби до цивільного життя.
І якщо соціальний працівник часто працює з багатьма категоріями населення одночасно, надаючи загальні послуги соціальної підтримки, то фахівець забезпечує індивідуальний супровід під час адаптації, володіє глибшими знаннями про психологічні травми, потреби в реабілітації та фокусні правові питання. Але найголовніше, що важливо підсвітити у роз’ясненні Міністерства у справах ветеранів України про фахівця, це пункт про “забезпечення необхідної підтримки ветеранам сприятиме зменшенню соціальної напруги у громаді, запобігаючи потенційним конфліктам та негативним проявам”.
Тоді як до звичайних сімей соціальні працівники готові прийти, коли труднощі стали очевидними загалу, а момент профілактики втрачено. Наступна зупинка – соціальна стигма – статус таких, які перебувають у складних життєвих обставинах, тобто “мають соціальні, економічні, звичаєві, комунікаційні, вікові, медичні, родинні та інші проблеми та виклики, які людина не в змозі подолати самостійно і які спричинюють її соціальну дезадаптацію, випадання зі звичних соціальних систем”.
Робота, яка знаходить ветеранів сама
Ще одним важливими та розлогим напрямом стала професійна реінтеграція військових. Знову ж вона не перекладається цілком на самих військових, а стає завданням суспільства також.
Проєкт Praktyka від Veteran Hub випустив посібники й практичні матеріали для бізнесу про взаємодію з ветеранством.
Валерій Решетняк, генеральний директор robota.ua. в інтерв’ю “Форбс” розповідає: “Ми намагаємося “зводити” компанії, що готові наймати ветеранів, і ветеранів, які шукають роботу. У межах публічних івентів, які організовує robota.ua, ми заохочуємо компанії ділитися власними кейсами реінтеграції ветеранів, популяризуємо найм ветеранів серед українських компаній. Бізнесам, що створені ветеранами та ветеранками, ми присвоюємо на сайті відзнаку – бейдж “Компанія, створена ветераном/ветеранкою”. Його першочергово отримують компанії, верифіковані Міністерством у справах ветеранів України”.
Такі маркування ветеранського бізнесу непоодинокі. У Львові створили мапу ветеранського бізнесу. В “Ашані” з’явилися полички з продукцією “Створено захисниками”, а в бонусній програмі “Укрзалізниці”, така ж окрема вкладка про ветеранство.
Цю ж соціальну категорію виокремлюють державні центри зайнятості. Цікаво, що в одній з новин про перелік їхніх послуг зазначається, що Державна служба зайнятості “закликала керівництво підприємств активніше залучати до роботи колишніх військовослужбовців, адже вони володіють цінними навичками, такими як відповідальність, дисциплінованість та стресостійкість”.
Хочеться додати чи не такими ж перевагами володіють і люди, які вирішили взяти відповідальність за народження та виховання дітей? Але чи так само їх рекламують для роботодавців?
Як побачити у дзеркалі ветеранської політики нові підходи до материнської
Даний огляд не є вичерпним, і порівняння ветеранства та материнства не покликане мірятися стражданнями, а направлене побачити складну систему взаємозв’язків суспільної системи. Ми воюємо не стільки за території, скільки й за людей на них. Роздуми про майбутнє України включають не тільки питання того, як повертати населення з окупації чи міграції, але й прогнози й скільки мають народжувати жінки, щоб відновлювався генофонд.
Очевидно, що загроза існуванню держави та життю окремої людини об’єднує тему військових, які боронять живих, з темою материнства, що робить рівно те саме, але в інший спосіб. Але чому ж ми не маємо тих масштабних і системних рішень, які наведені вище, для жінок, що народжують? Можливо, ключ у тій же видимості, інша назва якої “публічність”, а разом з тим у суспільному реальному визнанні. Поки опис материнства викривляється та ідеалізується, дисонуючи з реальними щоденними труднощами, він легко знецінюється до “народила для себе”, зводячи відповідальність на особистий рівень жінок, замість широкої підтримки держави та суспільства.
Хоча війна кардинально вплинула на права та обов’язки чоловіків, мало що змінилося у правовому полі для жінок. Маніпулювати їхньою мобілізацією нечесно, поки нічого не зроблено з усім пулом репродуктивного навантаження, яке жіноцтво несе усю історію, за будь-яких обставин та криз. Не варто забувати також, що вагітність та пологи доволі небезпечний стан і процес.
Недолугі законодавчі ініціативи про заборону абортів чи податок на бездітність суспільство вже навчилося відкидати. Наступний крок дорослішання виграшний для всіх – побачити у дзеркалі ветеранської політики нові підходи й для материнської. Звісно, це не означає технічно перейняти якісь рішення, а, скоріш, змінити загальну ціннісну рамку сприйняття, через яку бачити дітей та жінок, що ними опікуються, не як проблему чи особисті виклики, а з вдячністю та обов’язком суспільства, бізнесу, держави адаптуватися до їхніх особливостей та потреб.
Якщо жінки поєднують цю роль з кар’єрою чи бізнесом, чому б це не відзначати так само спеціальними позначками, мережами “Зроблено матерями”? Чому б роботодавцям так само системно не адаптуватися до взаємодії з вагітними, тими, хто пережив пологи, тими, хто виконує визначну місію – виховує майбутні покоління?
Врешті решт як багато реалістичних репрезентацій материнства у фото та документальних фільмах для публічних переглядів? Скільки ми маємо вулиць та пам’ятників на честь материнства? Всього того, що дійсно підтверджує, ніби суспільний консенсус про найбільше диво на землі – народження?
Сподіваємося, не тільки профільні міністерства, які впроваджують політики щодо материнства, переймуть досвід своїх колег з Мінветеранів, а що й більшість населення включиться на своїх місцях в інклюзію материнства.
Ольга Костіна, гендерна експертка, лідерка феміністичної ініціативи “Рівні у кривому”
