Чому “пенітенціарна реформа від Мін’юсту” заслуговує на шанс?

Пенітенціарна реформа, заявлена Мін’юстом на початку року, стала активніше обговорюватися з 18 травня 2016, коли прийняли дві постанови Кабінету Міністрів (№343 та №348). Саме ці акти дали їй нормативний старт, зокрема, було ліквідовано Державну пенітенціарну службу України та скорочено кількість її територіальних управлінь вже як органів Мін’юсту.

Слабкі сторони пенітенціарної реформи одним реченням: не помітно конкретики діяльності системи виконання покарань на основі поваги до прав людини і реабілітаційного підходу, не відчутно оновлення системи забезпечення безпеки без оперативно-розшукової діяльності та спецпідрозділів, є ознаки деякої політизованості. Як наслідок, пенітенціарна система у Мін’юсті може залишитися такою ж, тільки із скороченим апаратом на 1/3.

Але… оцінка нинішнього процесу реформування пенітенціарної системи більшою мірою позитивна (навряд чи надмірна критика може бути на користь процесу).

У чому плюси реформи?

По-перше, підхід до реформи заснований на правильних попередніх оцінках. Їх дві, система виконання покарань в Україні в дуже непривабливому стані та сама служба ціннісно й організаційно її змінити не може (не хоче).

Представники системи виконання покарань часто закидають Мін’юсту, що лише їх професійний погляд може підказати, як управляти тюремною системою і як її змінювати. Цей закид не виглядає беззаперечним: служба мала близько 10 років самостійного існування, за цей час основне її гасло полягало в бажанні триматися з останніх сил з ідеалами чогось близького до кінця 80-х років минулого століття. Мін’юст на противагу цьому погляду очевидно прислухався до іншої групи, якій відомий стан проблем системи: представників правозахисних організацій, передусім Національного превентивного механізму, що за три роки викрив системні проблеми із цінностями у системі виконання покарань.

По-друге, в кроках Мін’юсту із реформування поки що очевидних помилок непомітно. Так, є дискусійні позиції: чи правильно будується організаційна структура апарату і чи є шанси на її кадрове оновлення? Чи вдасться якісно перебудувати хоча б деякі установи та слідчі ізолятори на основі залучення приватних коштів? Ці та інші питання вкладаються у контекст робочих, а не категоричних заперечень.

До речі, в робочої групи Реанімаційного пакету реформ (РПР) з приводу рішень Мін’юсту більше питань виникає, чому так мало змін пропонується, адже проблем у системі виконання покарань значно більше, ніж заплановано кроків у урядовій програмі?

По-третє, план реформування побудований на основі сучасних підходів із антикризового менеджменту. Команда реформи Мін’юсту залучила до її реалізації професіоналів, яким добре знайомі принципи управління проектами та змінами. Наприклад, кроки із реформування тюремного виробництва засновані на детальній оцінці процесів і ризиків, важливу складову змін складає принцип “де взяти на це гроші”. Адже усі попередні концепції тюремних реформ страждали від ідеалістичності та їх неможливості забезпечити позитивні зміни фінансовими можливостями.

По-четверте, команда реформи розпочала активне обговорення змін в експертному середовищі. Уже починають звучати слова обережної підтримки цих змін. Так, до переліку проблем, які початково не фігурували у планах реформаторів уже додано, наприклад, процес самостійності медичної служби пенітенціарної системи, скасування повноважень оперативно-розшукової діяльності (поки що на рівні центрального апарату), повернення до штатних підрозділів центрального рівня забутого на попередньому етапі напряму соціально-виховної роботи. Тобто, команда реформи займає відкриту позицію. 

По-п’яте, реформа робиться цивільним і загалом готовим до комунікації Мін’юстом. Здавалося б, де тут аргумент?

Річ у тім, що більшість органів влади в Україні, дотичних до правової галузі мають особливі, незрозуміло на чому засновані елементи зверхності та неготовності комунікувати із громадянським суспільством (згадаймо МВС, прокуратуру, ту ж систему виконання покарань). Десятиліттями їхнім гаслом було: “не заважайте, ми самі”. До чого це призвело ми побачили на зламі 2013 – 2014 року.

Мін’юст України не є в цьому переліку “білим і пухнастим”, але через специфіку завдань навіть одіозні міністри та їхні апарати поступово збільшували комунікацію із громадськими об’єднаннями юридичного спрямування. Тому Мін’юст при реформуванні питань, що належить до правової, правозахисної політики в пострадянських державах використовується як противага консервативним правоохоронним органам. Його ресурс використовувався при державних перетвореннях, наприклад, Польщі та Грузії і дав загалом позитивні результати. Тому варто спробувати і в Україні, чому ні?

Відмітимо, що РПР має робочу групу, яка пропонує чимало пропозицій, які дозволять системі виконання кримінальних покарань стати по-справжньому пенітенціарною: це посилення реабілітаційного підходу і ще більше посилення безпосередньої структури, що працює із засудженими за рахунок розвантаження управлінської ланки; скасування оперативно-розшукової діяльності як невідповідної цілям пенітенціарної діяльності, оновлення цінностей та оптимізація системи підготовки персоналу, кардинальні зміни у підходах до внутрішнього і зовнішнього контролю за пенітенціарними процесами, і, нарешті, перебудову алгоритмів поетапної прозорої ресоціалізації засудженого без корупційної складової.

Ми усвідомлюємо складність таких системних новацій, ризики погіршення керованості на перших етапах після змін. Та без них реформа може стати новим пофарбованим фасадом старої непридатної для функціонування будівлі.

І насамкінець кілька порад до персоналу системи, передусім до його прогресивної частини, яка розуміє, що повернення у 1980-ті чи навіть на початок 2000-х уже не буде. А таких людей у системі чимало. Подекуди навіть лунають думки, переважно від некерівної ланки: потрібні зміни; керування системою пенсіонерами пострадянського ґатунку та невдахами з інших систем не працює на покращення; молоді професіонали не можуть проявити себе; не кажучи вже про те, що нинішня зарплатна політика системи відверто нікудишня…

І передові ідеї звучать саме від Мін’юсту: невелике, але реальне підвищення зарплат; прозорий конкурсний відбір на керівні і не тільки ланки оновленої системи виконання покарань; можливість впливати на подальші зміни.

До слова, конкурси мають початися вже незабаром. Тому персонал системи, який розуміє, що потрібно змінювати, а це можливо лише через готовність працювати більш якісно і відповідально,– обмірковуйте своє бачення, готуйтеся і подавайтеся на конкурси. Знайте, що без якісного оновлення персоналу системи реформа не запрацює.

Андрій Галай, доктор юридичних наук, експерт Реанімаційного пакету реформ