Чому заклики скасувати дистанційну освіту порушують права учнів

Наразі в Україні активно поширюються заклики підтримати петицію на сайті президента про скасування дистанційного навчання, таких петицій є вже навіть кілька. І в батьківських чатах та соціальних мережах вони здебільшого знаходять підтримку. Я розумію батьків, яким важко далося навчання дітей під час карантину, але пропоную спокійно і виважено з різних боків розглянути це питання.

Адже не секрет, що всі питання, які стосуються освіти в Україні, регулюються Конституцією та законом про освіту. У 2016 році був ухвалений новий закон, і він набагато більше відповідає вимогам часу, нашого суспільства та дає більше свободи батькам у виборі освіти, а освітнім закладам – більше свободи в наданні освітніх послуг.

Так от, у статті 9 закону про освіту перелічуються форми здобуття освіти.

Те, що відомо авторам вищезгаданих петицій, – це очна (денна) форма навчання. Але на ній світ клином не зійшовся. Наприклад, новий закон нарешті врахував права дітей-хоумскулерів, сімей, яких не влаштовує наявна державна система освіти, і дав можливість абсолютно легально:

• займатися вдома;
• відвідувати альтернативні школи;
• вчитися екстерном;
• вчитися дистанційно.

Раніше, щоб законно оформити дитину на екстернат, наприклад, треба було мати серйозні причини, приміром якусь хворобу. А такої форми, як домашня, не існувало зовсім. Зараз абсолютно здорові діти можуть навчатися вдома, або дистанційно, або екстернатом.

Спочатку дам повний перелік форм освіти, а потім докладніше розповім про ті, що нас цікавлять стосовно школярів.

Отже, форми освіти, передбачені законом про освіту: очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева, екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, дуальна, освіта на робочому місці. Цей закон регулює всі ланки освіти, зокрема й вищу та професійну, тому розглянемо лише ті форми, які стосуються школярів.

Ну, з очною денною все зрозуміло – це звичне для нас навчання в державній школі. Але не всіх дітей та батьків влаштовує така шкільна освіта. Це не тільки через булінг, не тільки через стан здоров’я дитини. Це перевантаження дітей домашніми завданнями, хронічний недосип та втома, це вчителі, які кричать на дітей, називаючи їх дебілами, або вчителі, які нецікаво викладають, просто відбуваючи свої уроки.

Якщо родина має хоч якісь кошти, намагається перевести дитину до приватного сектору. Ціни тут різні. Є дуже дорогі школи повного дня з гуртками після обіду, а є відносно недорогі маленькі альтернативні школи.

Є школи, які надають послуги екстернату. Екстернат – це така форма, коли дитина вчиться, де хоче і як хоче, це на розсуд батьків, але має здати певні контрольні роботи, щоб отримати річну атестацію. Екстернати є приватні (платні) та державні (безкоштовні).

Тепер про дистанційну освіту. Це освіта на відстані, і можлива вона завдяки інтернету та різним хмарним технологіям. Заклад освіти, який надає цю послугу, створює на якійсь платформі певну систему, де учень може:

• отримати інформацію за новою темою;
• поставити запитання вчителю;
• спілкуватися з іншими учнями в чаті;
• виконати письмові завдання, за потреби зробити фото, аудіо й відео та надіслати вчителю;
• отримати зворотний зв’язок від учителя.

Також ця платформа має надавати батькам можливість віддалено стежити за виконаними завданнями та оцінками учня, бачити його електронний щоденник.

Таке навчання відбувається щодня, а команда вчителів працює разом з IT-фахівцями, щоб виправляти помилки та покращувати процес навчання.

До речі, коштує це недорого, порівнюючи з приватними школами повного дня. І насправді є чимало дітей, яким підходить такий режим та спосіб життя.

Це й ті, кому далеко діставатися до школи, ті, хто не витримує жорсткого графіка та розкладу, глибокі інтроверти, які важко витримують шум та гамір школи. Бо ж люди різні. І це – ключове. Єдина умова: нормальний інтернет та планшет або комп’ютер.

Ви спитаєте: чи може дитина себе організувати? Чи потрібно, щоб поруч сиділа мама? Як мама, чия дитина навчається дистанційно, скажу – так, можливо, але не для всіх. Бо, повторюю, люди різні.

Але якщо ви привчили дитину, що всі домашні завдання вона робить тільки з вами, то ні. Треба вчити дитину самостійності. Проте це окрема тема.

Зараз хочу зосередитися на тому, що дистанційна освіта – це одна з форм освіти, передбачена законом, і люди, які підписують ту петицію, фактично вимагають змінити закон та утискають права тих дітей, які хочуть навчатися дистанційно.

Тепер щодо освіти на карантині. Це була не зовсім дистанційна освіта, а вимушені кроки через загрозу захворюваності. У вчителів не було досвіду, як це робити, тому було багато помилок.

У багатьох дітей немає навички навчатися самостійно, без батьків, і це здебільшого відповідальність батьків. Водночас є певний відсоток дітей, які не можуть вчитися самостійно, йдеться, зокрема, про дітей з особливими потребами. Але здорова, нормально розвинена дитина має привчатися до самостійності.

Нормально, якщо в дитини щось не вийшло і вона просить про допомогу дорослого. Підказати, як зайти на сайт, про що йдеться в питанні задачі або як саме зробити вправу з мови, – це нормально, і дитину треба підтримувати. Але не робити замість неї.

І так, безумовно, нам усім було важко пережити цю весну. Важко рости й набувати досвіду, важко відмовитися від звичних речей. Але я хотіла б почути про альтернативи: як автори петиції пропонують організувати освітній процес в умовах карантину?

Дарина Міріко, викладач, консультант з питань освіти. Оригінал тексту тут