Чи справді “закон Савченко” звільняє вбивць і ґвалтівників?
В останні тижні з’явилось чимало тривожних публікацій з приводу реалізації так званого “закону Савченко”. Чи не в кожній наводяться приголомшливі дані про число осіб, які начебто можуть бути звільнені та звільняються саме за цим законом.
Акцентується увага на числі вбивць, насильників, грабіжників, які вийдуть на волю. Емоційна складова повідомлень майже у всіх повідомленнях не залишає місця звичайній раціональній складовій, перетворюючи інформування громадян про дію закону у відверте маніпулювання та навіть поширення паніки.
Ось приклади повідомлень.
Є таке твердження: “В Госпенитенциарной службе (ГПТС) подсчитали, что по знаменитому “закону Савченко” на волю могут выйти почти 50 тысяч заключенных, а уже освободились почти 1000 преступников!”.
А ще й таке: “Как рассказала “Сегодня” спикер ГПТС Екатерина Денисюк, по их данным, под действие закона подпадают 48 тыс. 835 заключенных (всего в Украине около 80 тысяч “сидельцев”. — Авт.). То есть выйти могут больше половины всех заключенных страны!”.
Тепер варто з’ясувати – а скільки дійсно осіб підпадає під дію закону та скільки реально звільняються і в які строки?
Оскільки майже кожний засуджений починає своє перебування в ув’язненні з СІЗО, поки ведеться слідство та триває суд, і вже тільки після вироку суду переводиться для відбування покарання в колонію, то звичайно, що маже всі, хто відбуває покарання, мають певний термін перебування у СІЗО. Не дивно, що всі вони підпадають під дію закону.
Яка небезпека в тому, що з 52 тисяч засуджених осіб 48 тисяч підпадає під дію закону? Що страшного в цьому факті? Ну підпадає. Їм перерахують дні в СІЗО за правилом один день СІЗО – два в колонії. Хто провів у СІЗО два місяці – тому додадуть до відбутого вже терміну ще два місяці, хто провів півроку – додадуть півроку. Доволі незначна частина засуджених провела у СІЗО рік та більше. Їм додадуть відповідні терміни ув’язнення.
Не “випустять відразу”, а тільки додадуть до відбутого терміну. Чи вийдуть на волю “больше половины всех заключенных страны!”, як стверджує автор лякалки? А може й майже 50 тисяч в’язнів?
Так. Вийдуть. І не половина – а всі. Та не одночасно та зараз, а рано чи пізно, бо у всіх (крім довічників) покарання на певний строк.
Хтось з тих, кому за “законом Савченко” перерахують відбутий термін, вийде за місяць, хтось – за два роки, а хтось – через 10-12 років. Чому вийдуть? Через “закон Савченко”? У жодному разі!
І тут маємо чергове відверто брехливе твердження про те, що вийдуть майже 50 тисяч в’язнів на свободу саме “по знаменитому “закону Савченко”.
Ні. Вони вийдуть на волю тому, що закінчиться їх термін перебування в ув’язненні, визначений судом. Проте автори “лякалок” намагаються скласти уявлення, що якби не “закон Савченко”, ці злочинці не вийшли би на волю. Мабуть, вважають вони, ніколи. А тут на тобі – з’явився закон і по ньому звільняють злочинців.
Я вже не кажу про коректність наведених даних про чисельність ув’язнених – “всего в Украине около 80 тысяч “сидельцев”. — Авт.” Насправді зараз перебуває в ув’язненні в Україні трохи більше 69 тис. осіб, і ці дані є на сайті пенітенціарної служби, їх легко знайти і переконатись в цьому. Ще 11 тис. в’язнів автором додані через звичайну несумлінність та непрофесійність. Читачі мають самі вирішувати, чи довіряти твердженням такого “професіонала”.
Наводиться й таке твердження: “Надо бояться освобождения серьезных преступников, которые могут оказаться на свободе. Тех, кто совершил разбой, грабеж, ведь исправления человека в тюрьме зачастую не происходит”, — рассказала нам эксперт в области прав заключенных и член Общественного совета при ГПТС Татьяна Яблонская”.
За умовчанням треба розуміти, що небезпеку створюють злочинці, звільнені саме за “законом Савченко”. Наскільки це насправді так?
За даними пенітенціарної служби, у 2015 році, коли ще не було “закону Савченко”, з українських в’язниць були звільнені 21 206 осіб (у 2014 році – 42 977 осіб), в тому числі 10 336 осіб звільнено умовно-достроково. То ж без будь-якого “закону Савченко” пенітенціарна служба звільняла у минулому році щомісяця по 1767 злочинців, причому майже половину (860 осіб) – не по закінченню строку відбування, а достроково. А у 2014 році – вдвічі більше. І щось нікого це особливо не турбувало.
А тепер сам керівник відомства, який має знати цю статистику краще за будь кого, лякає: “И мы сейчас в соответствии с этим законом отпускаем более 1 000 убийц”.
А кого звільняли його підлеглі впродовж 2015 року? Не злочинців? Не грабіжників? Не вбивць?
Варто знову звернутись до статистичних даних пенітенціарної служби. Криміногенний склад 53 тисяч осіб, засуджених до позбавлення волі осіб станом на 1 січня 2016 року та у дужках – рік тому:
- 10,6 тис. осіб засуджені за умисне вбивство (рік тому – 14,2 тис. осіб);
- 4,7 тис. осіб (7,4 тис. осіб) – за нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження;
- 13,5 тис. осіб (15,2 тис. осіб) – за розбій, грабіж та вимагання;
- 1,4 тис. осіб (2,1 тис. осіб) – за зґвалтування;
Згідно з наведеним даним сьогодні у в’язницях число осіб, засуджених за вбивства, складає 20%. Кожний п’ятий.
Що ж дивного в тому, що керівник відомства стверджує: “И я сейчас Вам скажу такую цифру: из 6 000 осужденных каждый 6-й, который освободится, – был осужден за убийство”.
Враження таке, що засуджені за вбивство звільняться саме через “закон Савченко”. Не договорює пан Палагнюк, що відомство звільнило у 2015 році осіб, засуджених за вбивство, понад 5 тисяч. Це підтверджують дані: адже їх число у в’язницях зменшилось за рік на 3,6 тис. (з 14,2 тис. до 10,6 тис.). До цього зменшення треба додати число знову засуджених, яких у 2015 році було не менш, як півтори тисячі “вбивць”. Крім них, звільнилось з в’язниць ще більше 3 тис осіб, засуджених за нанесення умисних тяжких ушкоджень, майже тисяча ґвалтівників. Декілька тисяч звільнено грабіжників.
Чому ніхто не бив на сполох через цю красномовну статистику? На фоні цієї буденності все, що робиться за “законом Савченко”, зовсім не виглядає якоюсь катастрофою або форс-мажором.
Так в чому насправді полягає ефект реалізації “закону Савченко”?
Він полягає в тому, що певний період – два-три місяці – число засуджених осіб, які звільняється, дещо зросте. Не удвічі-тричі. Може на 20%, може на 40%. Та й сам керівник пенітенціарної служби наводить у середині лютого такі дані: “На сегодняшний день освобождено 1 605 человек”.
Тобто менше місячної “квоти” 2015 року.
І це ті засуджені, яким залишалось відбути, як правило, декілька місяців строку. Стільки, скільки вони перебували в СІЗО. І якби не “закон Савченко”, вони все одно вийшли би на волю – не у лютому, так у травні чи липні. Тільки й усього.
Важливо підкреслити – і без цього закону пенітенціарна служба половину засуджених у 2015 році – більше 10 тисяч! – звільнила умовно-достроково.
І суддя Зварич, і доктор “Пі” – вони все одно мають вийти на волю. Невідворотньо. Питання тільки в тому, що завдяки “закону Савченко” вони вийдуть дещо раніше. І подавати цей факт, як те, що якби не “закон Савченко”, вони би сиділи безконечно – дуже не коректно, а для працівників відомства – не професійно. Це значить, дуже недобросовісно пересмикувати факти.
Чи варто боятися звільнення серйозних злочинців, як стверджує эксперт у сфері прав ув’язнених та член Громадської ради при ДПтС Тетяна Яблонська?
Злочинців, звільнених завдяки “закону Савченко” дещо раніше визначеного судом строку, варто боятися не більше, ніж боятися звільнення тих понад 20 тисяч злочинців, які були звільнені пенітенціарною службою у 2015 році без допомоги цього закону.
Варто прокоментувати ще одне твердження керівника пенітенціарної служби В. Палагнюка щодо осіб, які звільнятимуться зараз, у період дії “закону Савченко”:
“Я так думаю, что этот закон очень дорого обойдется государству, потому что, чего греха таить, минимум 60% освобожденных вскоре вернутся обратно в тюрьму. Но их действия повлекут за собой новые невинные человеческие жертвы”.
Цим твердженням високий державний посадовець визнає, що виховна робота у в’язницях відомства, яке він очолює та за що отримує зарплату, на вкрай поганому рівні і на волю виходять біля 60% не “виправлених” злочинців.
Він також констатує, що звільненим особам після виходу з в’язниці сподіватись на підтримку держави марно – держава фактично нічого не робить для їх ресоціалізації або бодай мінімальної підтримки: їм ніде ночувати, ніде працевлаштуватись за сприяння держави, жодної фінансової підтримки держава їм не надає в перші тижні після звільнення.
Натомість держава очікує, що вони в таких умовах не повернуться на шлях скоєння злочинів. А якщо вони все ж таки злочини скоюють, вона їх карає. Тим самим за свою безвідповідальність у ставленні до звільнених держава карає цих звільнених осіб.
Можливо, хтось з них вчинив би нові злочини в будь-якому випадку, навіть тоді, коли б держава йому дала і житло, і роботу, і підтримку. Та таких, я впевнений, небагато.
Чимало з названих Палагнюком 60% готові вести правослухняне життя. Але їм потрібна підтримка, яку держава їм не надає, а тільки докоряє тим, що “минимум 60% освобожденных вскоре вернутся обратно в тюрьму. Но их действия повлекут за собой новые невинные человеческие жертвы”. І ці жертви, вважає керівник відомства, на совісті тільки злочинців. Тоді як насправді внесок держави в неблагополучний перебіг подій та доль звільнених – чималий. Та цією байдужістю держави чомусь не лякають громадян.
Чому треба вірити посадовцям, що безпека у суспільстві перш за все залежить від того, що 10-15% засуджених вийдуть зараз на волю на декілька місяців раніше? А де ефект від виправної роботи виправних колоній, від сприяння держави звільненим особам? Риторичні питання.
Тому можна стверджувати, що небезпека звільнення засуджених за “законом Савченко” набагато менше для суспільства, ніж небезпека від дій тих державних мужів, які роками нічого не роблять для вирішення проблем осіб, які в житті оступились або для свого існування не бачать іншого шляху, як чинити злочини – красти та грабувати.
Щоб приховати таку бездіяльність та байдужість держави, спішать зробити винними за проблеми злочинності тільки засуджених та тих депутатів Верховної Ради, які ухвалили “закон Савченко”. Щоб це зрозуміти та побачити – варто подивитись статистику, порахувати та трохи замислитись.
І ще один сумний висновок: на жаль, доволі часто журналісти, наводячи думки експертів, лінуються перевірити ті дані, які їм називають, тоді як перевірити їх буває зовсім не складно.
