Обмеження прав громадян: Безпека vs диктатура?
Останніми днями мене діймає відчуття тривоги у зв’язку з просуванням думки, начебто диктатура має цілющі властивості.
Як авторитетні інтелектуали, які так чи інакше вмонтовані в систему ухвалення рішень в державі, так і окремі “ЛОМи” наполегливо просувають в публічному просторі думку про необхідність обмежень, слід розуміти, в тому числі, конституційних прав громадян України під приводом зовнішньої загрози.
Просувають так, що складається враження, ніби ця загроза виникла вчора, а не три роки тому і чому про це заговорили саме зараз – не зовсім зрозуміло. Принаймні, це незрозуміло мені.
І при цьому абсолютно неочевидно і знову ж таки незрозуміло, про що саме йдеться: кого і в чому варто обмежувати. Тобто озвучується ідея необхідності закручування гайок, але які саме гайки – не кажуть.
Від деяких текстів віє маніпуляцією, підміною понять, наполегливим бажанням повісити всіх собак на “демократію”, лібералів, толерантність і т.п. Наприклад, чому “демократичне мімімі” раптом стало винним у зовсім недавньому трагічному вбивстві офіцера ГУР в Києві? Я не бачу в цьому логіки, хоча “невістка”, безумовно, – зручна.
А, може, як слушно написала моя колега Оля Решетилова, – проблема в нереформованості спецслужб? Може, все складніше і не варто демонізувати громадянське суспільство за прикладом країни-агресора, бо це може погано скінчитися? До речі, травля Насті Станко – добрий приклад цієї ж кампанії.
Я не належу до табору зради, але тон подібних публікацій – чи вони мають вигляд величезних аналітичних статей, чи емоційних фейсбучних постів – у мене особисто викликає недобрі передчуття.
Окрім іншого, через ілюзії одновимірного світу, яку намагаються створити.
Начебто проблема тільки в Російській Федерації і її військовій агресії проти України. Начебто тільки в Росії є мафія і вона має потужний вплив на формування державної політики.
Щодо Росії – це, безперечно, так і є. Росія – агресор, який несе загрозу не тільки Україні, а й усьому світу. Так само згодна з тим, що “гібридна війна” потребує винайдення адекватного формату оборони. Але. Оборонятися нам пропонують диктатурою.
Окрім того, в мене запитання про нашу “хату”: а хіба в Україні із впливом криміналітету все значно краще? Створення ідеалістичної чорно-білої картинки, в якій у нас все тільки добре, – це дуже привабливо, але тоді хто мені пояснить секрет успіху Юрія Крисіна в судах? Що саме дає йому можливість безкінечно звільнятися з-під варти і повертатися до сумнівної діяльності? ФСБ?
Що або хто дає можливість обвинуваченим (!) екс-беркутівцям тікати в Росію через українсько-російський кордон – цілком офіційно? Тільки Кремль чи ще тут хтось “підмазує”? Що дає обвинуваченим у торгівлі людьми можливість почуватися так, що вони дозволяють собі погрожувати родинам потерпілих у залі суду в присутності прокурорів, а потім переносити ці погрози, в тому числі на журналістів, у коментарях у соцмережах? Ліберали? Демократія?
І чи можемо ми якось мати справу з усім цим, не володіючи громадянським інструментарієм своїх прав і свобод, які нам, власне, і гарантує Конституція? Думаю, що ні. Тому ці прозорі натяки та інтелектуальні викладки про те, чому потрібна диктатура – мене лякають.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конституційні права: Що змінити, аби їх захистити?
“Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Ось смисл існування держави. Це стаття 3 Конституції.
Розумію, що в усьому цьому “прокачуванні” громадської думки є певна мета (найімовірніше, дуже прагматична і внутрішньополітична), намагаюся не впадати у фаталізм, але, боюся, що ми можемо і не відчути, як проскочимо вивіску welcome to Russia…
