Антисемітизм в Україні: виміряти та визначити
У середу на сайті РБК-Україна вийшло інтерв’ю посла Держави Ізраїль в Україні Йоеля Ліона, де він, зокрема, зазначив, що Україна наразі переживає підйом антисемітизму. Водночас ще в січні пан Ліон стверджував, що за останній рік рівень антисемітизму в Україні знизився на 75%. Поясню, чому оцінка посла є некоректною.
Згадане інтерв’ю Йоеля Ліона швидко розійшлося мережею. Основний меседж, що забезпечив публікації популярність, винесено в заголовок: “За міжнародним визначенням, в Україні є підйом антисемітизму”. Традиційно, цитуючи інтерв’ю, інші ЗМІ радо додали драматизму. Так, 112 канал, посилаючись на посла, стверджує, що “антисемітизм в Україні процвітає”, а російські ЗМІ вже пишуть про “різкий підйом антисемітизму”. На чому ґрунтується висновок пана амбасадора та що він пропонує робити?
Теза пана посла про “підйом антисемітизму”, що пролунала як відповідь на прохання оцінити ситуацію за останній рік, насправді викликає подив. Річ у тім, що буквально чотири місяці тому пан Ліон стверджував, що “рівень антисемітизму в Україні знизився за останній рік на 75%”. За якою шкалою пан посол вимірює відсотки антисемітизму, щоправда, залишилося незрозумілим. Але зменшення кількості злочинів на ґрунті антисемітизму в Україні констатують також і автори січневої офіційної щорічної доповіді ізраїльського Міністерства в справах діаспори. Йдеться, власне, про акти антисемітського вандалізму, оскільки випадків насильства на ґрунті антисемітизму в нашій країні протягом 2017–2019 років не зафіксовано взагалі.
Не зовсім зрозуміло, чи насправді змінилося щось настільки істотно за останні кілька місяців, чи ж оцінка посла насправді не базується на підрахунку будь-яких точних одиниць вимірювання антисемітизму, а залежить від настрою або погоди.
Хоча питання було сформульоване досить конкретно: оцінити динаміку у сфері кількості виявів антисемітизму за останній рік – посол вважає за краще говорити про “підйом” абстрактного “антисемітизму”. Я не дуже розумію, як і куди може підійматися антисемітизм, навіть якщо ухвалити його “чітке визначення” в законодавстві. Рости або зменшуватися може кількість конкретних виявів антисемітизму. Вважаю, посол просто не володіє інформацією про реальну динаміку у сфері злочинів на ґрунті антисемітизму. Не відкидаю, що в кращому разі його оцінка базується на дайджесті випадкових згадок якихось скандалів з антисемітськими висловлюваннями або іншими виявами антисемітизму в ЗМІ. Утім, навіть це не пояснює, як оцінка ситуації за рік може настільки разюче змінитися протягом кількох місяців.
Мені здається зрозумілим, що будь-яке оцінювання динаміки антисемітизму може базуватися тільки на фактичному матеріалі. Моніторинг виявів ксенофобії взагалі та антисемітизму зокрема, включно зі злочинами на ґрунті антисемітизму, – кропітка професійна праця, яка потребує суворих стандартів верифікації та документації кожного випадку з дотриманням визнаної у світі методології. Питання динаміки у сфері ксенофобії в Україні заслуговує на окрему серйозну розмову. Шкода, що офіційний представник Держави Ізраїль дозволяє собі такі довільні висловлювання, які девальвують професійну роботу моніторингових організацій.
Для подолання проблеми пан амбасадор пропонує Україні офіційно ухвалити визначення антисемітизму від Міжнародного альянсу пам’яті жертв Голокосту (IHRA). Про що йдеться? На жаль, посол також не цілком правильно інформує аудиторію про його суть та про можливості його імплементації в українське законодавство. Зокрема, визначення IHRA не стверджує, що, “якщо хтось говорить щось погане про Ізраїль, це теж антисемітизм”, як запевняє пан Ліон.
Хоча визначення, дійсно, містить формулювання “вияви антисемітизму щодо Держави Ізраїль”. У цьому здебільшого його сенс. У ньому навіть міститься спеціальне застереження, що “критику щодо Ізраїлю, схожу за ступенем з критикою щодо інших держав, не слід вважати антисемітизмом”.
На мій погляд, пан посол помиляється також щодо позитивного ефекту, який має викликати ухвалення Україною “чіткого визначення” антисемітизму IHRA. Крім того, мені направду складно назвати “чітким” формулювання “про те, що антисемітизм – це певне сприйняття євреїв, яке виявляється в ненависті стосовно євреїв”.
Не знаю, чи в курсі пан посол, але проєкт постанови, яка мала б офіційно закріпити визначення антисемітизму від IHRA, уже був зареєстрований у Верховній Раді минулого скликання. Незважаючи на власне скептичне ставлення до цього визначення та його практичної користі, я брав участь у написанні тексту проєкту постанови щодо посилення боротьби з публічними виявами антисемітизму, якою передбачалося ухвалення визначення, розробленого Міжнародним альянсом пам’яті жертв Голокосту.
Щоправда, попередній склад ВР розглянути постанову не встиг, а в парламенті поточного скликання питання більше не порушували. Однак, навіть якщо подібну постанову ухвалять, вона навряд чи допоможе в боротьбі з антисемітизмом, як стверджує пан посол. Принаймні, якщо йдеться про боротьбу за допомогою правоохоронної системи.
В українському Кримінальному кодексі “антисемітизм” не згадується. Ухвалення якого завгодно чіткого визначення антисемітизму жодним чином не допоможе в застосуванні, наприклад, статті 161 Кримінального кодексу, яка карає за “умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями”.
Але я погоджуюсь, що сам факт звернення Верховної Ради до питання антисемітизму як ознаки політичної волі може бути корисним, адже в нашій країні правоохоронні органи, визначаючи пріоритети роботи, схильні дослуховуватися до сигналів “зверху”.
В’ячеслав Ліхачов, керівник Групи моніторингу прав національних меншин
