Життя після війни: Чи примирить нас правосуддя перехідного періоду?
Рано чи пізно військовий конфлікт на сході України буде врегульований. Але після цього найбільш гостро стоятимуть питання відновлення нормальної взаємодії між людьми і територіями, яких він безпосередньо торкнувся. Чого очікують мешканці окупованих територій? Кого та як потрібно карати за воєнні злочини? Як має держава компенсувати людські втрати та горе, завдані конфліктом? Ці питання досліджували міжнародні організації та українські правозахисники.
БІЛЬШІСТЬ МЕШКАНЦІВ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ — ЗА МИРНЕ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТУ
Переважна більшість людей, які мешкають на тимчасово непідконтрольній Україні території і часто перетинають контрольні пункти в’їзду-виїзду, підтримують мирне врегулювання конфлікту. Крім того, ці люди зберігають позитивне відношення до більшості “інших” груп громадян України. Наприклад, до людей із західної України, людей, які живуть на підконтрольній Україні території, або людей, які підтримують тісніші зв’язки з Росією.
Про це свідчать результати дослідження “Індекс соціальної згуртованості і примирення ООН для східної України”, яке спільно проводять Програма розвитку ООН, ЮНІСЕФ і Міжнародна організація з міграції.
Як повідомляють автори дослідження, “Індекс соціальної згуртованості і примирення ООН для східної України (USE) – це комплексний аналітичний інструмент оцінювання, створений для того, щоб поліпшити розуміння суспільної динаміки в п’яти східних областях України: Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Харківській”. Перший етап дослідження індексу завершився в листопаді 2017 року.
В рамках дослідження були конфіденційно опитані 1500 респондентів (54% жінок та 46% чоловіків) на 5 контрольних пунктах в’їзду-виїзду із застосуванням статевих та вікових квот. Але результати не можна вважати показовими для всього населення непідконтрольних територій, оскільки вони відображають лише погляди осіб, які відвідують підконтрольні території через КПВВ.
Згідно з дослідженням, переважна більшість людей, які часто їздять з непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей на підконтрольні, відмовляється від застосування сили для вирішення конфлікту і майже одностайно підтримує виключно мирне врегулювання. Хоча вони мають різні думки щодо політичних рішень, які мають до цього призвести.
Для більшості опитаних найбільш бажаним рішенням є безумовна реінтеграція непідконтрольних територій. Люди з Донецької області віддали цьому рішенню 5,7 балів за 10-бальною шкалою, а люди з Луганської — 6,6.
Водночас дослідження показало, що серед респондентів підтримка незалежності або інших форм політичного врегулювання, які б привели до відокремлення територій, значно нижча. Ці рішення здебільшого підтримують респонденти, які мають вищий рівень економічної захищеності або краще соціально-економічне становище.
Також більшість респондентів позитивно налаштовані щодо різних “інших” груп громадян України, незалежно від того, які політичні погляди можуть мати ці інші групи, де вони проживають, чи який вони мають соціальний статус.
Це свідчить про те, що переважна більшість цих осіб є схильними до програм і заходів, спрямованих на зміцнення соціальної згуртованості між різними областями та спільнотами України, якщо така можливість буде представлена.
Результати Індексу USE на контрольних пунктах в’їзду-виїзду та інші опитування показали, що три основні причини, через які люди їздять з непідконтрольних територій на підконтрольні – це відвідування родичів і друзів, купівля товарів, необхідність користування банківськими та юридичними послугами.
“Саме цей сегмент населення – люди, які проживають на непідконтрольних територіях, але їздять на підконтрольні – має потенціал виступати як інструмент для подолання конфлікту та відновлення соціальної злагоди і згуртованості між різними сегментами населення України”, — зауважують дослідники.
З ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ ПЕРЕХІДНЕ ПРАВОСУДДЯ?
Але жоден конфлікт не може бути вирішеним до кінця без справедливого або ж компромісного задоволення інтересів всіх сторін. А таке можливо тільки в суді, адже під час конфлікту його сторони скоїли злочини, які далеко не завжди можна пробачити та просто домовитися про подальше мирне існування. Як же має працювати правосуддя на Донбасі в умовах збройної агресії та після неї?
Українська Гельсінська спілка з прав людини у 2017 році підготувала дослідження, присвячене транзитивному правосуддю в умовах збройного конфлікту. Автори дослідження радять українській владі терміново запустити чотири процеси, а саме:
- процес встановлення правди, повне розслідування порушень, які мали місце в період конфлікту або становили репресивний характер;
- процес притягнення винних у масових порушеннях до відповідальності та їх покарання за вчинені злочини;
- процес відшкодування жертвам завданої їм шкоди;
- інституційний процес реформ, який має гарантувати, що такі порушення більше не повторяться.
На круглому столі, організованому Гельсінською спілкою з прав людини, на правозахисній НЕконференції, яка відбулася в Києві у грудні, керівник Аналітичного центру УГСПЛ Олег Мартиненко зазначив, що кожна країна обирає, на якій з цих чотирьох складових варто зробити особливий акцент.
“Наприклад, Південно-Африканська Республіка акцентувала на комісії правди, яка мала право амністувати винних у злочинах апартеїду, – нагадав юрист. – Якщо спроектувати це на наше суспільство, то можна уявити собі групу депутатів, яка вирішила розповісти все, що їм відомо про злочини на Майдані. Але цього буде недостатньо”.
На думку Олега Мартиненка, у моделі перехідного правосуддя всі чотири компоненти мають працювати взаємопов’язано. Після розповіді про злочини всі злочинці мають бути покарані. Але й цього не досить: після покарання винних треба відшкодувати всі збитки їхнім жертвам. Наприкінці ця група депутатів має розпочати такі реформи, які б не дозволили ані МВС, ані Нацгвардії вбивати мирне населення під час мирних протестів.
Доцент кафедри кримінального права та кримінології КНУ імені Тараса Шевченка Костянтин Задоя відзначає, що кримінальне переслідування винних є одним із найважливіших елементів перехідного правосуддя. Але таке відбувається далеко не завжди.
“Україна вже втратила один шанс реалізувати правосуддя перехідного періоду, коли у 1991 році відбувся перехід від комуністичного режиму до демократії. Я не знаю, наскільки ефективно буде працювати перехідне правосуддя щодо попереднього режиму Януковича. Перспектива застосувати перехідне правосуддя щодо злочинів, які зараз кояться в Криму та на Донбасі, є, але цьому заважає багато перешкод”, — говорить науковець.
За його словами, одна з проблем — це недосконалість кримінального законодавства України. Стаття 438 Кримінального кодексу України забезпечує переслідування за воєнні злочини, але вона не конкретизує, що це таке, а посилається на міжнародне гуманітарне право. В результаті той, хто буде застосовувати статтю 438, не матиме чіткого уявлення, чи відбулося порушення законів та звичаїв війни.
Із відшкодуванням жертвам конфлікту та окупації в Україні ситуація зовсім погана. В бюджеті гроші передбачені на відшкодування виключно за комунальне майно. Приватні особи намагаються отримати свої компенсації через суд, але навіть виграні у всіх трьох інстанціях рішення касаційний суд запускає по колу – відправляє для повторного розгляду у районний суд. Навіть якщо сума за ремонт квартири після обстрілу у зоні АТО не перевищує 20 тисяч гривень, отримати ці гроші поки що неможливо.
УКРАЇНСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ НЕ ГОТОВІ ЗДІЙСНЮВАТИ ПРАВОСУДДЯ НА ДОНБАСІ
Український правознавець-кримінолог професор Микола Хавронюк зауважив, що правосуддя мають здійснювати наші українські органи, але зараз вони на це майже не спроможні.
“У нас є прокуратура окупованої АР Крим, але, на жаль, не має окремої прокуратури для злочинів, скоєних на території проведення АТО. Адже військова прокуратура наразі займається переважно корупційними злочинами“, — говорить він.
“Розслідувати ті 1200 злочинів, про які Україні нещодавно нагадував офіс Міжнародного кримінального суду, вони чомусь не беруться”, — зауважує Микола Хавронюк.
За його інформацією, сепаратисти та російські військові, які скоїли злочини у зоні АТО, отримують значно м’якіші покарання, аніж українські військові. Навіть ті, хто стояли на блок-постах, отримали умовні строки або штрафи. 15 грудня суд в Луганській області засудив до 4 років 5 місяців в’язниці інформатора, який передавав бойовикам ОРЛО дані про дислокацію підрозділів ЗСУ. Цей злочин міг спричинити загибель багатьох українських військових, тому покарання за нього невиправдано м’яке.
За інформацією Хавронюка, кількість засуджених українських військовослужбовців за військові злочини у 2015 році склала 2,5 тис. Кількість осіб, злочини яких були пов’язані із сепаратизмом, тероризмом та іншою діяльністю “ДНР-ЛНР”, — тільки 210. Різниця майже у 12 разів. Правознавець вважає, що для більш об’єктивного розслідування та судочинства справи, які стосуються військовослужбовців, варто перенести в інші області України.
“Судді, що зараз працюють на Донбасі, є частково заляканими, частково шантажованими, – вважає Микола Хавронюк, – вони підсуджують через побоювання за себе та долі своїх близьких. Це не можна назвати незалежним та об’єктивним правосуддям”.
Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павличенко розповів про один успішний випадок подібного перенесення: справу перевели із Краматорська до Києва, і судочинство пішло належним чином. Тоді Харківська правозахисна група супроводжувала справу водія, який потрапив в аварію. У батальйоні Нацгвардії імені генерала Кульчицького заявили про 12 загиблих в результаті цієї ДТП, поранення отримав 21 боєць.
Микола Хавронюк каже, що кількість судів і суддів на Донбасі за час проведення АТО суттєво зменшилась, а ті, які залишилися, піддаються впливу своїх родичів з непідконтрольних територій. Це вкрай негативно впливає на якість правосуддя.
“Їхні рішення стали набагато менше справедливими, аніж на іншій території України”, — вважає правознавець.
Після деокупації Україні знадобляться фільтраційні заходи та величезна кількість слідчих, щоб розслідувати злочини, скоєні на цій території, нагадує Микола Хавронюк.
У свою чергу Олександр Павличенко розповів про кричущі випадки тиску на суд в Донецькій та Луганській областях, коли приміщення судів буквально захоплювалися представниками добробатів.
“Вони відверто вимагали від суддів ухвалення відповідного рішення. Були навіть випадки, коли для тиску на суд залучали місцеву владу. За її наказом вимикали опалення у приміщенні суду, знімали його охорону. Крім того, судді заявляють про конфлікт інтересів, коли у них є родич або ще якась залежна від них особа на непідконтрольній території”, — сказав Олександр Павличенко.
За його словами, це призводить до великої кількості нерозглянутих справ. Адже є справи, які мають розглядатися тільки трійкою суддів, і якщо хоч один суддя заявить про конфлікт інтересів, то далі цю справу передати вже не зможуть.
Крім того, на думку Павличенка, одним із найбільш дивних способів виклику особи в суд з непідконтрольної території є публікація оголошення в газеті “Урядовий кур’єр”. Саме так наказує закон. Але оскільки таких оголошень треба публікувати багато, то видатки на це досить значні, а ефективність практично нульова, адже малоймовірно, щоб хтось на території ОРДЛО передплачував чи купував цю газету.
“Доступ громадян, які перебувають у “сірій зоні” проведення АТО, до судочинства ускладнений. Суди йдуть на те, що повідомляють учасників процесу про певні події sms-повідомленнями. Звісно, того, хто не зацікавлений у рішенні, таким чином до суду викликати практично неможливо”, — каже Олександр Паличенко.
Представник Луганського обласного правозахисного центру “Альтернатива” Валерій Новіков розповів про те, як його організація моніторила судові засідання у Донецькій та Луганській областях.
В ході цього дослідження з’ясувалося, що мешканці непідконтрольних територій Донбасу мають серйозні проблеми із доступом до правосуддя на підконтрольних територіях.
Перша проблема із повідомленням мешканців цих територій про час та місце судового процесу, адже пошта через лінію розмежування не працює.
Друга проблема зі складністю самого процесу перетину лінії розмежування: коли судовий процес не відбувається і переноситься на іншу дату, то людям дуже складно приїжджати знов і знов. Третя проблема із виїздом суддів на місце для контролю наявності майна, якщо йдеться, наприклад, про спадщину.
Ще гірша ситуація склалася на непідконтрольних територіях.
“У моєму рідному місті Алчевську розглядаються тільки кримінальні справи, – говорить Валерій Новіков. – Цивільні справи розглядаються у Донецьку, але це робиться за законодавством “ДНР”. Тому громадянам не лишається іншого виходу, як тільки виїжджати на підконтрольну територію. Але виконати рішення українських судів на непідконтрольних територіях практично неможливо, адже виконавча служба не може потрапити туди”.
Правозахисник, голова правління “Експертного центру з прав людини” Юрій Бєлоусов провів чотири фокус-групи із адвокатами, правозахисниками, слідчими, прокурорами і суддями, які працюють у Донецькій та Луганській областях. В результаті йому вдалось з’ясувати, що суддів та працівників апарату судів там катастрофічно не вистачає. Все це призводить до значного уповільнення процесів.
Ще одна проблема: суди завалені адміністративними протоколами, складеними на українців, які не можуть довго чекати у чергах на лінії розмежування, і в’їжджають через блокпости бойовиків не неконтрольованій дільниці кордону та Російську Федерацію. Інша дуже серйозна проблема: люди, які хочуть уникнути кримінальної відповідальності, переховуються на непідконтрольній території.
“Правоохоронці повідомляють, що такі випадки є масовими, і вони не знають, як із ними боротися”, — сказав Юрій Бєлоусов.
Олександр Павліченко дуже занепокоєний правовими наслідками існування правоохоронної системи на непідконтрольній території, яка наразі виносить вироки “іменем ДНР-ЛНР”.
“Якщо Україна поновить контроль над цими територіями і виявиться, що у в’язниці сидить обвинувачений за вбивство чи зґвалтування, то що має відбутися в цьому випадку?” — питає він.
Ситуація складається таким чином, що правосуддя перехідного періоду вже працює в Україні. Але наша правоохоронна система просто не може уникнути проблем, до вирішення яких вона ще не готова. Залишається сподіватись, що законодавці дослухаються до порад юристів-правозахисників та вчасно удосконалять кримінальний кодекс. Якщо українці поки що не можуть отримати фінансові компенсації за шкоду, спричинену військовим конфліктом, то покарати винних та запобігти подібним злочинам у майбутньому цілком реально.
