Заборонити порно, “пропаганду” ЛГБТ та ускладнити розлучення: як “слуги народу” бачать захист української сім’ї

Минулого тижня, одночасно із законопроєктом №3917 про “заборону пропаганди гомосексуалізму та трансґендеризму,” і автори цієї ж ініціативи зареєстрували у Верховній Раді проєкт закону №3916 “щодо охорони сім’ї, дитинства, материнства і батьківства”. Документ націлений на захист суспільної моралі та, як і перший, передбачає “заборону пропаганди гомосексуалізму й трансґендеризму”. Крім того, автори ініціативи пропонують вилучити з українського законодавства всю ґендерну термінологію, говорять про необхідність заблокувати доступу до інтернет-ресурсів з контентом порнографічного характеру та суттєво підвищити вартість процедури розлучення. Такі кроки, на думку двох народних депутатів від “Слуги народу”, мають посилити захист української сім’ї.  

ZMINA ознайомилась з законопроєктом й разом з експертами пояснює, чому він загрожує правам людини та не сприяє задекларованій меті. 

Які загрози українській родині вбачають автори законопроєкту 

Автори законодавчої ініціативи №3916, народні депутати з фракції “Слуга народу” Георгій Мазурашу, співробітник Комітету з питань молоді та спорту, і Олена Лис з Комітету з питань освіти, науки та інновацій вказують метою законопроєкту “посилення охорони сім’ї, дитинства, материнства і батьківства на законодавчому рівні”.

Згідно з пояснювальною запискою, серед “аморальних загроз сучасності” вони вбачають поширення порнографії та “агресивну пропаганду гомосексуалізму та трансґендеризму”.

На думку авторів ініціативи, означені явища спрямовані “на знищення інституту сім‘ї, унеможливлюють виховання дітей в конституційному руслі, чим порушують права дітей та їхніх батьків”. 

Непокоїть нардепів і те, що громадяни України можуть безперешкодно переглядати “всесвітні ресурси з порнографічними матеріалами, які знаходяться у вільному доступі в інтернеті”. 

Аби “захистити морально-етичні та сімейні цінності українців від руйнування та не ставити під загрозу національну безпеку України”, продовжують автори у пояснювальній записці, варто заборонити інтернет-провайдерам надавати послуги з доступу користувачам до порнографічних ресурсів/сервісів та ввести адміністративну відповідальність за відмову від цього. 

Ще однією проблемою, яку окреслюють у пояснювальній записці Мазурашу та Лис, є велика кількість розлучень. Так, нардепи бачать серед основних причин розірвання шлюбу непідготовленість молоді до подружнього життя, небажання проявляти терпіння одне до одного, насильство в сім’ях. 

Однак додають до цього й “надто доступну процедуру розлучення”. Саме на “боротьбу” з нею, вважають автори документу, слід спрямувати зусилля держави. Вони переконані, що варто суттєво підвищити суму сплати державного мита у разі, якщо люди хочуть розлучитися з побутових причин, не пов’язаних з подружньою зрадою чи насильством одного з подружжя. Такий крок нібито “надасть додатковий час і можливість добре обдумати своє рішення щодо розірвання шлюбу”.  

Останнє, у чому автори документу вбачають небезпеку для української родини – це наявність терміну ґендер в українському законодавстві. Так, вони пропонують вилучити з законодавчих актів терміни “сексуальна орієнтація”, “ґендерна ідентичність”, “ґендерна рівність” та “ґендерно-правова експертиза” тощо. Адже вони нібито “несуть виключно ідеологічне та антинаукове навантаження”. 

Натомість їх хочуть замінити відповідними термінами з формулюванням “рівність прав та можливостей жінок і чоловіків”.  

Фото: Данило Павлов / Reporters

Чому документ загрожує правам людини та повертає Україну до печерних часів 

Юристка Валерія Вершиніна, крім того, що називає проєкт закону дискримінаційним та відверто “хайповим”, звертає увагу на вкрай низьку якість самого документа. Так, вона зазначає, наприклад, що аналітична записка не відповідає тексту законопроєкту.  

Попри те, що у ній серед основних положень документу перераховують заборону доступу до порнографічних ресурсів та збільшення мита у разі розлучення, сам текст законопроєкту таких пропозицій не містить.

А якби містив, вважає Вершиніна, документ був би шкідливим з точки зору захисту самої родини:  

“Уявіть собі ситуацію, що шлюб ставить вас у підлегле становище, в якому ви та ваші права не будуть захищені. В ситуацію, коли, щоб розлучитися, вам треба буде додатково сплатити значні гроші. Фактично в обличчі цих народних депутатів ми бачимо людей, які вирішили вказувати іншим, у яких випадках їм розлучатися, людей, які вважають, що їхня вигадана мораль має стати для нас домінантною. Це є абсолютно неприйнятним”. 

Експертка також зазначає, що єдиним здоровим зерном законопроєкту, про яке можна було б дискутувати, є питання доступу до порносайтів. Водночас чинне законодавство й наразі забороняє виготовлення, обіг, пропагування порнографії. До того ж розуміння того, що інформаційний простір потребує не заборонних, а регулювальних заходів, в Україні дійшли ще 10 років тому.  

Тобто фактично сам текст проєкту закону №3916 містить пропозиції, по-перше, вилучити усю ґендерну термігологію з законодавчих актів, а, по-друге,  внести визначення “пропаганда гомосексуалізму чи трансґендеризму” в низку законів України, зокрема “Про захист суспільної моралі”, “Про пресу”, “Про телебачення і радіомовлення”,  “Про видавничу справу”, “Про освіту”. 

У пояснювальній записці народні депутати пишуть, що ухвалення таких положень є “важливим кроком, якого давно очікує українське суспільство”.  

Водночас, як зазначає речниця Amnesty International в Україні Катерина Мітєва, сприймання і погляди суспільства щодо ЛГБТ-теми не є одностайними. 

“Ми бачимо, що кожного року ЛГБТ-прайди об’єднують все більше людей, є великий поступ у сприянні проведенню таких події з боку Національної поліції. Бізнес та комерційні організації висловлюють підтримку ЛГБТ-людям, є прогрес у поширенні ідей толерантності”. 

Мітєва наголошує, що в проєкті закону йдеться про ризики, які видимість ЛГБТ нібито становить для традиційної сім’ї. Однак, каже вона, таких ризиків не існує.

Тож обидві ініціативи (йдеться також про законопроєкт №3917. – Ред.) речниця називає неприйнятними, оскільки їхні положення порушують права людини, закріплені в Конституції та міжнародних документах: 

“Якщо навіть припустити, що подібні законопроєкти можуть бути проголосовані – це навпаки становить величезний ризик для ЛГБТ-людей, яких держава наражає на небезпеку, обмежує у правах на свободу вираження поглядів та зібрань лише через те, що вони просто інакші”. 

Лариса Кобелянська, координаторка Громадської ради з гендерних питань при парламентському МФО “Рівні можливості”, припускає, що обидва проєкти законів зареєстровано на догоду заграванню з “популістичними” темами. Адже словом “ґендер” прибічники консервативного руху та релігійні організації й досі “лякають” українців:  

“Ці печерні ініціативи, мені здається, невипадково з’являються якраз в період літніх відпусток, бо мають на меті приховані цілі. Можливо, це роздмухування певних контроверсійних думок щодо ґендреної політики перед місцевими виборами”, – міркує Кобелянська.  

Експертка зауважує, що подібні ініціативи є загрозливими, позаяк антиґендерна риторика зазвичай властива тим, хто намагається нав’язати українцям традиційні “скрєпи руского міра”. 

Пропозиція ж депутатів замінити усю ґендерну термінологію, каже вона, нагадує радянський підхід “міняємо щось на щось” без розуміння сенсів та цінностей, які закладені у визначеннях: 

“Вилучення ґендерної термінології з законодавства – це є зазіхання на виплекану протягом 25 років сталість включення такої політики у складову державної. Україна має низку документів, спрямованих на забезпечення саме ґендерної рівності, оскільки коли говоримо про рівноправність, йдеться не про статі, а про соціальні ролі, – пояснює експертка та продовжує. – Ба більше, перед отриманням безвізу, вступом до Ради Європи та ООН, підписуючи міжнародні декларації тощо, Україна брала на себе відповідальність та зобов’язання перед громадянами за те, що через ці міжнародні документи підтверджує цінності тих законодавчих засад, на яких розбудовується державна стратегія, політика та захист прав людини”. 

У тому, що автори проєкту закону намагаються штучно створити конфлікт між людьми різної сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності впевнена й юристка Вершиніна.

“Це спроба збурити ненависть, підняти хайп та відвернути увагу від інших проблем, не дуже зручних для депутатів. І хоча подібні законодавчі ініціативи не мають шансів на ухвалення, я вважаю, що люди, які їх пропонують, не повинні мати політичного майбутнього в Україні”, – підсумовує вона.