“Для Росії не існує правил ані у звичайній, ані у інформаційній війні”: як протидіяти пропаганді
Розв’язана Росією проти України війна розгортається й у інформаційному полі за правилами так званої концепції постправди – коли до того, що ми бачимо і чуємо, є безліч запитань. З боку російської пропаганди відбувається дискредитація усього: фактів, статистики, експертної думки. Емоції переважають над раціональним мисленням, зводяться нанівець будь-які професійні стандарти комунікації, а точка зору стає важливішою за факт.
Тож аби зрозуміти, що відбувається, та чи можна довіряти тій чи іншій інформації, варто навчитися вирізняти в її потоці дезінформацію, фейки та пропаганду, а також тому, як протидіяти їм.
ZMINA занотувала головне з тренінгу Наталії Стеблини, медіаекспертки Інституту демократії імені Пилипа Орлика, професорки Донецького університету ім. Стуса.
Якою є російська пропаганда
Одним з головних прийомів, яким послуговується російська пропаганда, є розмивання. Як ось, наприклад, у рекламі пропагандистського рупору Russia Today. Таку рекламну кампанію телеканал проводив, коли запускався на міжнародну аудиторію:
Напис на фото: “Що є найбільш потужною зброєю?”Розмивання – це коли ми дивимося на щось, але не можемо зрозуміти, що це. Нам ніби-то відома відповідь на запитання. Утім, російські пропагандисти цілеспрямовано розмивають істину та вкидають такі меседжі, які змушували би нас сумніватися в аксіомах. У тому, в чому ми раніше не сумнівалися.
Наприклад, спочатку отримуємо інформацію про те, що російська бомба прилетіла в Донецький драматичний театр у Маріуполі. А що роблять російські пропагандисти? Вони намагаються накидати якомога більше версій про це, кожна з яких суперечить іншій. Завдання не в тому, щоб змусити нас вірити в конкретну версію, а в тому, щоб змусити нас сумніватися: “А чи це взагалі насправді?”.
Сучасна російська пропаганда походить від радянської. Ще на початку 1920-х “дєдушка Ленін” наставляв типового пропагандиста: “плутанина” і “непоправні нісенітниці” призведуть до загибелі буржуазії”. Це все працювало тоді і продовжує, на жаль, працювати зараз, тому що ми час від часу буваємо недостатньо пильними.
Іншим прийомом пропаганди є рефлексійне управління – передача супротивнику спеціально підготовленої інформації, щоб переконати його за власним бажанням ухвалити рішення, вигідне ініціатору передачі.
Це зловживання свободою слова, професійними стандартами. Нас намагаються переконати в тому, що не існує ніякої об’єктивності, і будь-яка точка зору, навіть дика, нічим не гірша і не краща від іншої. Переконати у тому, що не існує ніякої журналістики, існує лише пропаганда.
Якщо ввести у пошуковик YouTube запит російською “беженка из Мариуполя”, ви отримаєте безліч посилань на відео. У них всі “беженки” кажуть одне й те ж – про “п’яний Азов”, про те, що “бомблять українці”, що “українські військові не випускали людей з міста, а вони так хотіли в Росію”. Фактично, коли росіяни розповідають, що це нібито не вони бомблять Маріуполь, вони використовують свідчення таких “біженок”, щоб переконувати нас з вами, що не всьому можна вірити.
Вони роблять ставку на агресивну, захопливу історію, активно використовуючи фальсифікацію та дезінформацію. І все це для того, щоб звести нанівець наше критичне мислення. Вибити ґрунт з-під наших ніг. Щоб ми піддавалися емоціям та паніці.
Як розпізнати пропаганду
Ми мусимо розуміти, що “для Росії не існує правил ані у війні звичайній, ані у війні інформаційній”. Маємо про це пам’ятати, коли читаємо тексти, які видаються нам сумнівними.
Пропаганда, за визначенням Рональда Сміта – це зіпсоване переконання, зламана комунікація. Пропагандистський текст маскується під відомі нам формати – під листи, повідомлення у соціальних мережах, відеозвернення, журналістику. Але пропаганда – це завжди підробка, яку можна виявити за певними ознаками. Прочитайте, наприклад, такий текст “Охота на ведьм, утка и пирожки с ядом”: Украина стремительно сходит с ума”.
У ньому одразу кидається в очі лексика. Автор, очевидно, не є нейтральним, і його ставлення чітко простежується. В цьому тексті немає жодної цитати чи посилання, хоча автор ніби-то цитує заступника міністра внутрішніх справ України. Крім того, у цій публікації факти дібрані тенденційно. Йдеться про те, що нібито єдина претензія до диверсантів, яких викривають українські правоохоронці, полягає в тому, що у них знаходять біографію Віктора Януковича. У тексті не згадано про те, що диверсанти становлять реальну небезпеку для України.
Інший приклад пропаганди в дії – публікації про нібито численні мітинги на підтримку Росії у різних країнах світу. Наприклад, на Мадагаскарі. В одній з таких новин нам кажуть про масовість цього мітингу – що на нього вийшли понад 200 людей. Але або не дають фотографій, або ж на долучених фото чітко видно пару десятків “учасників”. Завжди треба включати відео, шукати фотографії і дивитися на те, а чи насправді картинка відповідає тексту.
Слід також зважати на те, чи є у публікаціях докази. Наприклад, російські ресурси повідомляють, що “українські військові на двох БМП склали зброю та перейшли на бік “ДНР”. Але варто відкрити текст, і ми не побачимо ні фотографій БМП, ні військових.
Утім, як фото, так і відео можуть бути сфальсифіковані. Варто звертати увагу на першоджерело. Так, російські ЗМІ, наприклад, беруть дописи з твіттера Міноборони України, де розповідають, що наші військові збили російську ракету. А росіяни натомість беруть той самий знімок і пишуть, що це вони збили ракету.
Або ж пропагандистські ресурси показують нам відео – як-от сюжет про “лабораторію з виробництва бойових наркотиків під Маріуполем”. На відео показано якесь приміщення, незрозуміло при цьому, ні що це за приміщення, ні де воно розташоване. З таким самим успіхом “знайти” подібну лабораторію можна ледь не у кожному підвалі.
Активно російська пропаганда використовує й наративи. Так, до прикладу, розповідає про те, що до лав “Л/ДНР” підключаються добровольці з Франції, США тощо. Ці “добровольці” добре відомі ще з початку війни у 2014 році – вони постійно з’являлися на російському телебаченні. І зараз активно присутні – говорять про “геноцид, влаштований українцями на Донбасі” тощо.
Коли зустрічаємо розповідь окремої людини – не варто одразу їй довіряти. Інколи наративи можуть бути важливими, але російська пропаганда будує їх за певним сценарієм.
Варто дивитися також, а хто саме говорить. Як-от у подібній публікації під заголовком “Евреи помнят, как им “помогали” украинцы — в Кнессете ответили Зеленскому”. У новині якісь “анонімні чиновники на умовах анонімності щось розповідають анонімним ЗМІ”.
Для того, щоб критично споживати інформацію, орієнтуємося на цей чек-лист:
- нейтральна подача інформація (тобто у нас є змога самостійно ухвалювати рішення, нас ні до чого не підштовхують)
- картинка відповідає тексту
- є посилання на достовірні джерела
- є докази, які не підроблені
Зважати слід і на те, що оповідання простої людини, навіть тієї, яку ви знаєте, не завжди варте довіри. Ми звикли довіряти друзям та знайомим, тому часто не вчитуємося у повідомлення, які вони нам надсилають. І це може бути використане проти нас. Уявіть, що отримуєте від знайомої людини повідомлення такого змісту:
“На ніч вимкніть з розеток абсолютно всю техніку, починаючи з 23:30. Переключатимуть на українське живлення, стрибатиме напруга. Може все згоріти. Повідомте всіх, кого зможете”.
Чому ви маєте вірити цьому? У повідомленні не посилаються на жодне офіційне джерело. Такі повідомлення спрямовані на те, щоб збити нас з пантелику, змусити робити щось абсолютно непотрібне або навіть шкідливе.
Так само телеграм-канали можуть активно поширювати дезінформацію, тому що вони збирають свідчення очевидців. А очевидець йшов собі, щось побачив, щось зняв, а що – не зрозумів. Утім, вважає, що повідомляє “ексклюзивну” інформацію. Телеграм-канали її не перевіряють.
Тож, від кого б ви не отримали інформацію, критично важливо те, наскільки вона перевірена. Перш, ніж їй довіряти, слід зробити такі речі.
- Дізнатися джерело походження – воно офіційне та надійне? Чи це просто “свідок”, анонімний “чиновник” або ж узагальнене посилання на “ЗМІ”.
- Не поспішати довіряти сенсаційній інформації – чим більш вона такою є, тим ретельніше треба її перевіряти.
- Скористатися формулою “бачу-казали-припускаю”. У ній найбільш надійна та інформація, яку ви “бачили”. Вже інше питання, чи достатньо у вас компетенції її оцінити. Те, що хтось бачив – менше варто довіри. І зовсім не варта уваги та інформація, яку хтось “припускає”.
