Жорна російського судочинства: як і хто фабрикує справи проти українських військовополонених
В Росії, а також на окупованих нею територіях масово судять українських військовополонених за те, що вони брали участь в бойових діях і обороняли країну від ворога. Захисники, які потрапляють у виправні колонії, піддаються системним і жорстоким тортурам, помирають, так і не дочекавшись звільнення. Так, з лютого 2022 року до жовтня 2024-го з російського полону повернули 184 тіла українців, з яких 169 військових і 15 цивільних.
Відповідно до Женевських конвенцій українські військові у жодному разі не можуть притягатися до відповідальності за участь у військових операціях, тому вже сама наявність таких судів у РФ порушує юридичний імунітет захисників. Крім того, у більшості вироків, ухвалених в російських чи незаконних окупаційних судах, полоненим нашвидкоруч фабрикують справу, вибиваючи під тортурами зізнання, а далі звинувачують їх в обстрілах, жорстокому поводженні з цивільними, участі в “терористичних організаціях”, на кшталт, підрозділів “Азов” чи “Айдар”, не забезпечуючи належного захисту. Для окупантів не важливо, хто насправді вчинив злочин, для них головне швидко за будь-яку ціну “призначити” винного.
До фабрикування справ проти полонених причетні конкретні російські чи окупаційні працівники правоохоронної системи, судді.
Детальніше про те, як і хто фабрикує справи полонених, читайте в матеріалі.
Понад 300 українських військовополонених засудили незаконні окупаційні та російські суди
Відповідно до матеріалів досудового розслідування, українські прокурори мають інформацію про засудження щонайменше 311 військовополонених ЗС України, з них – 251 засуджено незаконним “верховним судом” в окупованому Донецьку, 47 – судами у Луганську, 13 – Південним окружним військовим судом РФ.
Водночас під час свого перебування в окупованому Луганську голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін заявив, що станом на кінець жовтня 2024 року 438 військовослужбовців ЗСУ були засуджені в РФ, з них – 58 отримали довічні вироки.
Судять у РФ також військовополонених іноземних легіонерів, наразі відомо про 30 вироків. Крім того, близько 70 кримінальних справ проти 800 легіонерів скерували у російські та незаконні окупаційні суди.
Як повідомили ZMINA в Офісі генпрокурора, станом на кінець листопада, українські слідчі повідомили про підозру у вчиненні воєнних злочинів, пов’язаних із порушенням права на справедливий суд, 10 особам, відносно 3 осіб направили обвинувальні акти до суду.
У цих кримінальних провадженнях досліджують обставини участі військово-політичного керівництва, співробітників слідчого комітету, прокурорів та суддів країни-агресора у фальсифікації кримінальних справ, незаконного притягнення українських захисників до кримінальної відповідальності.
Як і хто фальшує справи проти українських військовополонених
Наразі в Україні немає ще жодного ухваленого вироку щодо фабрикування справ проти українських військовополонених, однак до суду скерували кілька обвинувальних вироків, а також оголосили підозри.
Так, головне слідче управління Національної поліції підозрює росіянина Ульмяна Намінова в тому, що він сфабрикував обвинувальний висновок проти українських військовополонених Віктора і Романа Дідиків.
Росіянин Ульмян Намінов, який виконував обов’язки “першого заступника окупаційного прокурора” на окупованій ЛуганщиніУ січні 2023 року Намінов за попередньою змовою зі “старшим слідчим відділу міністерства державної безпеки” окупованого Луганська Сергієм Лісуновим та його заступником А.В. Дегтяревим склав обвинувальний висновок у справі щодо військовополонених нацгвардійців Віктора і Романа Дідиків. Це відбулося із використанням статей кримінального кодексу Росії, який не має юридичної сили на території України.
Дідиків звинуватили в тому, що вони брали участь в обороні України проти армії РФ у складі батальйону Нацгвардії “Дніпро-1”, який окупанти вважають терористичною організацією. Згодом сфабриковану справу направили у Південний окружний воєнний суд в Ростові-на-Дону, де українських військовополонених засудили до 8 років колонії суворого режиму.
Рішення ухвалили колегіально російські судді Гурген Довлатбекян та Олексій Магомадов.
Російський суддя Гурген ДовлатбекянРосійському судді Сергію Образцову повідомили заочно про підозру в порушенні законів та звичаїв війни, зокрема в ухваленні незаконного вироку та позбавленні права на справедливе й незалежне судове розслідування щодо українського військовополоненого Владислава Плахотніка.
Російський суддя Сергій Образцов3 травня 2024 року він порушив рішення міжнародних організацій, зокрема Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими (1929), і незаконно відправив за ґрати на 18 років українського військовополоненого Владислава Плахотніка. Окупанти інкримінували йому участь у терористичній організації (ст. 205.5 КК РФ) та навчання терористичній діяльності (ст. 205.3 КК РФ). Те, що Плахотнік обороняв Україну від ворога і був діючим військовослужбовцем, а відповідно мав юридичний імунітет, російський суд не цікавило.
Іншого росіянина – слідчого з особливо важливих справ головного управління Слідкому РФ Павла Куйдана звинувачують в тому, що він фабрикував кримінальні справи проти оборонців Маріуполя. Українським правоохоронцям відомо про щонайменше два незаконних ʺвироки судівʺ, які ґрунтувалися на фальсифікаціях слідчого РФ.
Зокрема, потерпілим від такого “слідства” став військовополонений Василь Шитря, якого так званий верховний суд “ДНР” засудив до довічного ув’язнення за те, що він 5–7 квітня 2022 року нібито застрелив чотирьох мирних жителів (двох чоловіків і двох жінок). Показово, що в цей час Шитря перебував в облозі на металургійному заводі ім. Ілліча, де його і взяли в полон окупанти у квітні 2022 року. Перебуваючи в оточенні, він в принципі не міг повноцінно пересуватися містом. Куйдан підписав обвинувальний вирок Шитрі і скерував справу до так званого суду, який 15 серпня 2023 року в закритому режимі засудив українського бійця до довічного ув’язнення.
Друга справа, яку фальсифікував Куйдан, стосується двох українських морських піхотинців, яких звинуватили у вбивстві шістьох цивільних маріупольців. Своє обвинувачення Куйдан ґрунтував на свідченнях полонених, які отримав за допомогою тортур. Лише через рік після вказаних у документах подій цей “слідчий” оглянув місце злочину. На думку окупантів, “злочин” був скоєний 26 лютого 2022 року, але в цей час піхотиннці перебували за 15 кілометрів від місця події, в районі села Орловське на Донеччині.
Українських бійців “судили” в закритому режимі та призначили 28 і 25 років ув’язнення в колонії суворого режиму.
В Офісі генпрокурора зазначають, що Росія грубо порушує міжнародне гуманітарне право щодо юридичного імунітету українських військових, які відповідно до Женевських конвенцій у жодному разі не можуть притягатися до відповідальності за участь у військових операціях.
“Якщо ти не знаєш, ти придумай якийсь злочин”
Варто додати, що вироки для українських військовополонених окупанти ухвалювали ще до початку повномасштабного вторгнення.
Експолонений танкіст Богдан Пантюшенко пройшов усі етапи “російського правосуддя”. Він потрапив у полон до бойовиків “ДНР” на початку 2015 року біля Донецького аеропорту. Його незаконно утримували майже п’ять років та звільнили в межах обміну полоненими наприкінці 2019 року. За цей час проти Пантюшенка сфабрикували справу та засудили до 18 років ув’язнення у колонії суворого режиму, зокрема за те, що служив у ЗСУ. Перед судом слідчий дав прочитати йому обвинувальний акт, в якому наприкінці було сказано, що Пантюшенко брав участь у терористичних формуваннях. За його словами, засідання суду тривало 15 хвилин.
“Вирок мені чомусь зачитував прокурор, а суддя займалася власними справами. Я сидів дуже близько до того місця, де сидить суддя з секретарем. Я чув, як вони говорять про косметичні салони, де краще зробити нігті”, – каже Пантюшенко, який розповів свою історію виданню МІПЛ.
Виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко каже, що організація наразі опитала понад дві сотні колишніх військовополонених. За її словами, вони всі розповідають, що ефесбівці і слідчі не тільки самі вигадують їм злочини, а й під тортурами примушують полонених обмовляти себе.
“Опитані нами військовослужбовці говорять про те, що при допитах їм кажуть: “Якщо ти не знаєш, ти придумай якийсь злочин”. Російська Федерація навмисно шукає винних, навмисно перетворює українських військовополонених на винних у певних воєнних злочинах. У них немає цілі знайти причину загибелі певного цивільного громадянина. У них є необхідність знайти хоч когось винного”, – зазначає Катриченко.
Крім застосування катувань і тортур щодо військовополонених, Росія також не надає рідним захисників інформації про їхнє перебування в полоні, стан здоров’я та поштову адресу. Це право також закріплене в Женевських конвенціях, втім, військовополоненим не дозволяють надсилати і отримувати листи чи посилки.
Вироки для українських військовополонених
Впродовж останніх пів року ZMINA моніторила вироки військовополоненим, які ухвалюють окупаційні та російські суди. За результатами моніторингу можна простежити певні тенденції у фабрикуванні справ та ухваленні таких вироків. Зокрема, оборонців Маріуполя в основному засуджують в так званому верховному суді “ДНР”. Військовополоненим інкримінують скоєння низки тяжких злочинів: замах на вбивство цивільних осіб з мотивів політичної та ідеологічної ненависті (ч. 3 ст. 30, пп. ʺаʺ, ʺвʺ, ʺеʺ, ʺжʺ, ʺлʺ ч. 2 ст. 105 КК РФ), вбивство суспільно небезпечним способом (ʺеʺ, ʺжʺ, ʺлʺ ч. 2 ст. 105 КК РФ) та жорстоке поводження з цивільним населенням (ч. 1 ст. 356 КК РФ). Їм призначають ув’язнення від 16 років до довічного. Деяких людей судять двічі, збільшуючи терміни ув’язнення, наприклад, Олексію Казимову, Олексію Киркалову, до довічного терміну додали ще 18 років, Назарію Морозу – 28 років, а Дмитра Шалару засудили до довічного з відбуванням покарання у виправній колонії особливого режиму.
Так, з червня по листопад 2024 року в цьому суді окупанти засудили Анатолія Бездухова, Олексія Казимова, Олексія Хмару, Мирослава Чорномора, Івана Філіпова, Віктора Пятку, Арсена Дмитрика, Ігоря Філіна, Олега Шлапаковського, Леоніда Шкільнюка, Олександра Мандзака, Віктора Цебрика, Олега Полуляхова, Олега Плотнікова, Сергія Рудика, Миколу Величка, Євгена Назаровського та Михайла Суханюка, Артема Синельникова, Олексія Киркалова, Данила Верещака, Артура Шарамоку, Артема Батюка, Богдана Потапова, Дмитра Брайка, Ескендера Кудусова, Валерія Курача, Дениса Сівця, Юрія Галацького, Леоніда Булаву, Ігоря Жаренка, Семена Беляка, Ярослава Божкова, Павла Бея, Віталія Кириленка, Антона Саюна, Валентина Харламова, Олександра Жакуна.
Фейкові справи, пов’язані з обстрілом цивільної інфраструктури, здебільшого розглядають у так званому верховному суді “ЛНР”. Військовополоненим інкримінують:
- жорстоке поводження з цивільним населенням;
- застосування в збройному конфлікті заборонених засобів і методів ураження;
- замах на вбивство двох і більше осіб;
- умисне знищення та пошкодження чужого майна (ч. 1. ст. 356, ч. 3. ст. 30, пунктами “а”, “е”, “ж”, “л” ч. 2. ст. 105, ч. 2. ст. 167 КК РФ).
Так, за цими статтями засудили командира 26 артилерійської бригади ЗСУ Андраника Гаспаряна і командира 42 окремого мотострілецького батальйону ЗСУ, підполковника Сергія Авер’янова. Обох заочно відправили за ґрати на 20 років.
Про те, як Росія фабрикує звинувачення українським військовополоненим у нападі на цивільних за шаблоном розповів звільнений з полону військовослужбовець та правозахисник Максим Буткевич. За його словами, коли його взяли у полон, він не очікував, що окупанти порушать проти нього кримінальну справу, адже точно знав, що не скоїв жодних воєнних злочинів. Бранця утримували у колишній виправній колонії №19 на Луганщині (яку росіяни перейменували у виправну колонія №2 УФСІН Росії в “ЛНР”. – Ред).
У липні 2022 року під час допиту один з російських “слідчих” сказав Максиму, що “його посадять”:
“Я не без долі іронії, але майже щиросердно сказав: “Так немає ж за що, як ви мене посадите?”. Він (слідчий. – Ред.) посміхнувся і сказав щось, на кшталт: “Це не проблема”. Я подумав, як це, не проблема. Виявилося через місяць, що дійсно “це не проблема…” – каже Буткевич.
В березні 2023 року суд в окупованому Луганську засудив Буткевича до 13 років колонії за те, що він нібито під час перебування в Сєвєродонецьку вистрілив з гранатомета в під’їзд житлового будинку і поранив двох жінок. Хоча на момент, коли стався приписуваний йому злочин, Буткевич зі своїм військовим підрозділом знаходився зовсім в іншому місці. Росіяни не пом’якшили вирок Максиму ані в Апеляційному суді в Москві, ані через рік у Верховному суді РФ, де бранець засвідчив, що обмовив себе під погрозами тортур та через обіцянки швидкого обміну.
“Більшість, майже всі, хто був засудженим за такими “справами” на Луганщині, військовополонені, це один і той самий конвеєр. Тобто абсолютно типові справи. Змінюються місця, змінюються прізвища потерпілих, змінюються якісь дрібниці: чи є свідки, чи нема, але загалом одна і та сама модель, вона штампується. І так зване слідство проводиться абсолютно однаково. І “вироки”, як наслідок, штампують так само однаково”, – додає Буткевич.
Правозахисник, експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв каже, що вироки, винесені окупаційними судами, не можуть мати жодної юридичної сили. Оскільки вони винесені судами, які не створені згідно з нормами міжнародного права. Крім того, їх ухвалюють, як правило, упереджені колаборанти, які фактично присягнули на вірність Росії.
“Знакові” і показові для Росії кримінальні провадження, пов’язані з судами над військовополоненими з “Азову” чи “Айдару”, розглядають у Південному окружному воєнному суді в Ростові-на-Дону. Ці бригади ЗСУ визнані в РФ “терористичними” організаціями.
У серпні 2024 року розпочалися судові дебати в справі 24 оборонців Маріуполя, яких звинувачують в “участі в терористичній організації” та “спробі захопити силою владу”. Інкриміновані статті викликають щонайменше подив, адже бійці “Азову” обороняли український Маріуполь від росіян і за наказом вищого військового керівництва здалися в полон та отримали статус – військовополонених. Проте у цьому суді вже встигли ухвалити вироки азовцям Олександру Гарназі, Олексію Максимову, збільшити термін покарання Дмитру Євгану, а вісьмом морпіхам відмовили у пом’якшенні вироку. Олександр Іщенко помер у російському полоні так і не дочекавшись звільнення.
Фейкове судилище влаштували й щодо 18 військовополонених айдарівців. Слухання по суті розпочалися ще влітку 2023 року. Бійців ЗСУ також обвинувачують у нібито насильницькому захопленні влади, а також в участі у діяльності терористичної організації. Нещодавно судовий процес закрили для громадськості. Це відбулося за клопотанням прокурора Сергія Айдінова, оскільки він вважає, що процес отримав великий суспільний резонанс, а це створює небезпеку для учасників та їхніх близьких родичів.
Як аргумент Айдінов привів цитату Дмитра Гордона: ʺМи багато знаємо про всіх цих та інших рашиських суддів, які виносять вироки захисникам “Азовсталі” та іншим захопленим громадянам України”.
У вересні цього року до 5,5 року ув’язнення засудили айдарівця Івана Нечипоренка, за нібито причетність до терористичного угруповання та участі в бойових діях проти окупантів.
Після того, як українські військові в цілях самооборони, відповідно до статті 51 Статуту ООН, сформували “буферну (санітарну) зону” на території Курської області, з якої гатили по цивільних містах України, слідчий комітет РФ порушив справи проти двох військовополонених Віталія Панченка та Івана Дмитракова. У грудні бранців засудили в Другому Західному окружному воєнному суді в Москві до 14 і 15 років ув’язнення за нібито тероризм в Курській області.
