“Поки ми ховалися від дронів, 7 з 10 будинків на вулиці села були зруйновані”: розповідь волонтерки із Сум, яка евакуює тварин

Прикордоння Сумщини вже другий рік поспіль страждає від щоденних артилерійських і балістичних обстрілів та атак дронами з боку російських військ. Уже довгий час із прифронтових громад відбувається евакуація цивільного населення. Волонтери ж, своєю чергою, рятують тварин, бо вони не в змозі самотужки потурбуватися про себе.  

Під час такої евакуаційної поїздки 21 березня цього року волонтерка Катерина Андрєєва зі своїм колегою Ростиславом Матвієнком потрапили під російський обстріл FPV–дронів. Волонтери дивом залишилися живими. Вони переховувались у лісі, поки стихла ворожа розвідка і обстріл. Тоді їм вдалося врятувати трьох людей, 10 собак, гусей та кроликів.

Катерина Андрєєва, яка евакуює людей і тварин у Сумській області, розповіла виданню ZMINA, як волонтери працюють у прикордонні й з якими небезпеками стикаються щодня.

Волонтерка Катерина Андрєєва. Фото надане для видання ZMINA

21 березня 2025 року, під час евакуаційної поїздки по тварин і людей на Сумщині, ви з колегою потрапили під російський обстріл. Як це було?

Я та мій колега-волонтер Ростислав Матвієнко були на прикордонні Сумщини. Цього дня літало все: дрони, КАБи, ракети. Вони просто накрили всю дорогу, яка вела до нашого місця призначення. Громаду називати я не буду з міркувань безпеки людей, які там ще досі залишаються. Перед нами їхали дві військові автівки, і, на жаль, дрони поцілили в них прямим влучанням. Загалом було дві автівки військових і три цивільні.

Долю хлопців, на жаль, я не знаю, тому що ми їхали, мабуть, 180 кілометрів на годину. І не зупинялися в цілях безпеки. Коли ми їхали, то почали летіти дрони, КАБи, і тоді вже ми просто залишили автівку посеред вулиці й сховалися в лісі.

Уже потім, коли мені зателефонували військові, вони сказали, що там усе було заміновано, що там дуже небезпечно і там постійні прильоти. Як ми вижили, я не знаю. Це, мабуть, якесь Боже диво.

Волонтери Катерина Андрєєва та Ростислав Матвієнко ховаються в лісі під час російського обстрілу FPV-дронами 21 березня 2025 року. Фото надане для видання ZMINA

У який момент вас засікли ворожі FPV-дрони?

Спочатку російські дрони засікли військових хлопців. На жаль, вони стали їхньою мішенню. Якби ми поїхали першими, то ми б були цією ціллю. Під час обстрілу ми просто залишили автівку, вибігли в ліс і там сиділи приблизно годину. А ці дрони літали над нами весь час.

Загалом це відбувається так: ти їдеш в автівці, і в цей час один дрон кружляє над тобою, а другий, я це своїми очима бачила, приземлений і вичікує момент, щоб ударити. Я не встигла це сфотографувати через те, що автівка хлопців палала і ми швидко їхали. Російські дрони миттю злітають і тебе накривають. Вони настільки все це відпрацювали, що сидять на землі, як коти, а потім, коли бачать ціль, злітають і б’ють. 

Попри всі ризики ви продовжуєте допомагати. Чи користуєтесь якимось захистом? Як турбуєтеся про свою безпеку?

Ми маємо звичайний автомобіль “Спринтер”, без броні, у нас немає ні РЕБів, ні рацій – нічого. Я просто та людина, яка вірить у Бога. Є лише особиста каска і бронік.

Яка у вас була конкретна мета в цій евакуаційній поїздці?

У нас була конкретна мета забрати з-під обстрілів вівчарок. У нас було в планах вивезти п’ять вівчарок, п’ять дворових собак, гусей, кроликів і ще трьох людей. Тобто чоловіка, жінку і бабусю, якій 87 років. Ви просто уявіть собі: діти в неї забрали все – техніку, худобу, – а бабусю залишили напризволяще. Бабуся плакала, кричала, просила її забрати із собою, але вони цього не зробили.

А тварини – це беззахисні живі істоти, які без людини просто не виживуть. Для мене головне – це тварини.

Ми позавчора забрали 20 кроликів. Заходимо в хату в Миропіллі, там чоловік забирає телевізор, усі пожитки. Ми його питаємо, чому він не забирає собаку, яка в нього на прив’язі. А він каже, що нехай вона хоч подохне.

Кроликів ми прилаштували в зоопарк, до речі, не під м’ясо. Бо я не їм м’яса, я проти вбивства тварин.

Як довго ви займаєтеся порятунком тварин?

Я взагалі люблю тварин з дитинства. У мене є мрія, і я вже майже почала її здійснювати. Хочу побудувати притулок для тварин. Це моя мрія, це моя душа. Я почала дуже активно займатися цим з початку повномасштабного вторгнення. До цього я просто підгодовувала собак. У мене на дачі жили 17 собак. А потім я всіх їх прилаштувала в родини.

Тобто, якщо йде евакуація, наприклад, з якоїсь громади, ми завжди там, будемо обов’язково рятувати й допомагати тваринам. Так ми й у Херсоні були, рятували тварин з води, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. 

Крім евакуації тварин, ви також працюєте в громадській організації “Європейський фонд допомоги”. На чому акцентує роботу ваша організація? 

Насамперед наша благодійна організація допомагає Збройним силам України. Також ми допомагаємо людям у скрутних життєвих обставинах, дітям-сиротам. Ми опікуємося дитячими будинками. А я, як волонтерка, яка працює в цій організації, роблю акцент на порятунку тварин.

“Як волонтерка рятувала тварин на Курщині, і тепер я списках тих, кого росіяни хочуть убити насамперед”

Якщо говорити про прикордоння Сумщини, то як зараз бути волонтеркою на цій території?

Дуже тяжко, тому що зараз іде активна евакуація громадян з Юнаківської громади, Хотінської, Краснопільської, Миропільської, Угроїдської, Осоївської громад, з Миропілля. Громад, які евакуюються, дуже багато. Але ви розумієте, що місто Суми, як і інші міста, в які евакуюють людей, не гумове. І прийняти таку кількість людей дуже тяжко. Також постійно всі дороги, які ведуть до цих громад, під ворожими дронами. Тобто я можу вам розповісти те, що ми бачимо, з перших вуст. Ти просто заїжджаєш трасою до якоїсь громади, а в цей час над тобою висять три-п’ять великих дронів. Росіяни тебе бачать. А потім, коли ти заїжджаєш кудись, ідеш вулицею, інші дрони координують напрямок удару і б’ють.

Ми так заїжджали до Миропільської громади три дні тому. Теж бігли в будинок, який був поруч. Залетіли з двома жінками, вони цивільні, залишилися живими. Годину там сиділи, поки КАБи не приземлилися. Якщо, наприклад, ми беремо вулицю, де розташовано 10 будинків, то сім з них були повністю зруйновані за час, поки ми сиділи.

Цей дрон, який кружляв, влучив у сусідній будинок. І потім ми вже на свій страх і ризик забрали жінок, сіли в авто і поїхали. Ми стартували зі швидкістю 180–200 кілометрів на годину, щоб максимально швидко втекти. Але дрони нас вели до іншого села, і вже там ми були змушені залишити автівку. Ми були прямою мішенню ворожих дронів.

І скажу ще одне: за інформацією українських спецслужб, я, як волонтерка із Сумщини, перебуваю в складеному Росією офіційному списку людей, яких вони першими вб’ють, якщо їм вдасться прорвати нашу оборону. Мені й моїй родині загрожує небезпека. Вони полюють на військових, волонтерів і журналістів, які перетинали кордон і були в Курській області, зокрема в Суджі. А я саме рятувала там тварин.

Чи турбуєтеся ви про безпеку рідних? Як реагуєте на щоденні російські обстріли?

Ми ніяк не реагуємо. Не спускаємося в укриття, тому що їх у нас немає. Вони всі або зачинені, або затоплені, або розташовані настільки далеко, що ти просто не встигнеш туди добігти. Ми просто виходимо всі в коридор і сподіваємося на правило двох стін. Я б сказала, що більшість людей, які четвертий рік війни живуть на Сумщині, просто звикли. Ми навіть не реагуємо.

А як змінилися Суми й Сумщина загалом за ці роки повномасштабної війни?

Щодня стає все гучніше і гучніше. Є ймовірність, що росіяни хочуть зайти на наші прифронтові території, звідки ми евакуюємо людей, щоб бити по Сумах. Ситуація в місті й області складна, але ми вже звикли.

А як ви говорите з людьми, щоб вони виїжджали? Що чуєте у відповідь?

Я вам можу розповісти, як є. На тому тижні в нас була заявка – забрати маломобільного дідуся. Ми приїжджаємо, дрони летять, ми біжимо за адресою, просимо дідуся збиратися, а він із сокирою в руках каже, що чекає рускій мір, і просить іти геть. Ми так його й залишили. Ми не сваримося з людьми, не ображаємо їх. Є люди, які не хочуть виїжджати навіть попри велику кількість обстрілів. Вони пишуть відмови на військову адміністрацію і лишаються у своїх громадах до останнього. Переважно це люди похилого віку.

Евакуація кроликів із прикордоння Сумщини волонтеркою Катериною Андрєєвою з командою. Фото надане для видання ZMINA

Якщо ще поговорити про евакуацію тварин, то чи рахуєте ви, скількох вдалося врятувати?

Ми врятували багато тварин за весь час повномасштабної війни, зокрема якщо рахувати й порятунок з Курської області, з міста Суджі. Ми вивозили звідти тварин до безпечніших місць. Зауважу, що не до Сумської області, а якнайдалі в безпечніші міста. За три роки повномасштабної війни ми прилаштували близько 500 собак і 300 котів.

Усіх тварин ми прилаштовуємо за договором про довічне утримання. Це такий юридичний документ, за яким у разі жорстокого поводження з твариною ми можемо подати до суду.

Після того як ми забрали тваринку з місця бойових дій, ми її вакцинуємо, обробляємо від паразитів і лише після цього шукаємо родину. Якщо треба, працює кінолог із тваринами, якщо вони в стані контузії або в них проявляється агресія. Є такі тварини, які не виходять з цих станів, з агресії, тоді ми передаємо їх до притулків, але лише в безпечних регіонах. А якщо собака нормальна і вона соціалізована, йде до людини, то ми прилаштовуємо її в безпечні умови.

Ось, наприклад, можу сказати, що зараз хлопці, які досі, на жаль, перебувають у Курській області, планують мені передати собаку. Телефонують мені навіть посеред ночі, щоб я забрала собаку, яку вони вивезли. Наприклад, цього тижня в нас до міста їхатиме 12 собак і три коти.

А як ви шукаєте нові родини для тваринок?

Усі люди, які забирають тварин, знаходять мене через мої сторінки в інстаграмі й фейсбуку. Тобто це моя аудиторія, яка мене підтримує всю війну. Люди, які просто вдячні, і люди, які просто суперові, вони найкращі. У мене є подруга Інна з Києва, вона дуже допомагає мені в прилаштуванні тварин. Також у нас є база людей, які очікують на тваринок. У мене в телефоні люди, підписані як “Оля хоче вівчарку”, “Юля хоче такого собаку”… Люди їх чекають. Учора мені телефонував чоловік із Хмельницького і запитував про гончих собак. Я сказала, що, щойно така собачка з’явиться, я йому зателефоную.

Також хочу уточнити, що якщо я забираю собаку з прикордоння, то вона, звісно, брудна, засмучена, в слині, може навіть бути обригана, обкакана, бо процес евакуації переважно не простий. І тому більшість людей, які беруть тваринок, керуються тим, що їм шкода цих тварин і вони готові про них піклуватися.

Тобто всіх тварин, яких ви вивезли, ви прилаштували в нові родини?

Зараз у мене є нові чотири собачки, а всіх інших прилаштовано. Ми зараз будуємо вольєри, збираємо донати на харчування тваринкам.

А що вами рухає? Чому вирішили допомагати саме тваринам?

Я просто люблю собак. У мене вдома дві собаки, і є мрія: я хочу мати приватний будинок і щоб у мене було чотири вівчарки. Мені важливо, щоб, коли я приходила додому, собака мені раділа, облизувала, тоді мені дуже добре.

І ви знаєте, я помітила, що люди, які мають тварин, більш чуттєві, схильні до емпатії і вміють співпереживати.