Викрадення: від сенсації до норми. Як в окупованому Криму змінювалася практика насильницьких зникнень

Насильницькі зникнення, свавільні затримання та політично мотивовані судові переслідування в окупованому Криму стали нормою. З такою заявою минулого тижня виступили правозахисники на сесії Ради ООН з прав людини. 

Перед цим місцева правозахисна ініціатива Irade у своєму звіті зазначила, що в Криму зберігається практика викрадення людей силовиками.

Про особливості та масштаби проблеми на окупованому півострові читайте в цьому матеріалі.

“Самооборонівці” та летючі загони

За майже 11 років окупації Криму процеси насильницьких зникнень зазнали щонайменше кількох трансформацій. Перші кілька місяців після вторгнення російської армії на півострів викрадення були пов’язані із зачищенням захопленої території від найактивніших учасників мирного спротиву. Деяких пізніше, після жорстоких тортур, відпустили з підвалів і видворили з Криму. Водночас про долю деяких свавільно затриманих досі нічого не відомо, але знайдений у той період труп Решата Аметова, який був викрадений “кримською самообороною”, промовисто демонструє варіанти розвитку подій. Однак однією з особливостей того періоду все ж було те, що кожен такий факт викликав серйозний суспільний резонанс.

Потім практика насильницьких зникнень помітно змінилася. Основними виконавцями стали не напівп’яні самооборонівці на вокзалах і площах і не колишні бійці “Беркуту” на блокпостах, а невідомі в камуфляжі та балаклавах. Їхні дії, за даними очевидців, завжди були цілеспрямованими й злагодженими, а викрадених зазвичай відвозили на синіх мікроавтобусах з тонованим склом. Змінилась і група ризику – викрадати стали переважно кримських татар, які мають потенційний стосунок до конфлікту в Сирії не на боці Асада. У цей період жодних хепі-ендів не траплялося – всіх без винятку викрадених людей досі не знайдено. Завершився той період 2016 року викраденням жодним чином не пов’язаного із сирійськими подіями кримськотатарського політика Ервіна Ібрагімова, а потім викрадення на довгий час припинилися.

Приховувати причетність перестали

Новий етап характеризується вже неприкритою причетністю до зникнень співробітників ФСБ. Невдала “проба пера” відбулася 2017 року, коли після обшуку російські силовики вивезли релігійного активіста Рената Параламова в невідомому напрямку. Суспільний резонанс змусив їх залишити закатованого до непритомного стану кримчанина наступного ранку просто на одній з автобусних зупинок у Сімферополі. Але “роботу над помилками” в спецслужбі провели і, цілком ймовірно, згодом отримали карт-бланш на викрадення і тортури.

Так, у березні 2021 року викрадають і катують журналіста Владислава Єсипенка, у вересні – братів Ахтемових, у квітні 2022 року – цивільну журналістку і правозахисницю Ірину Данилович. Особливістю того етапу викрадень стає прогнозований результат – після кількох днів невідомості зниклих знаходять у слідчому ізоляторі у важкому моральному та фізичному стані, а на пропагандистських ресурсах транслюють покаянні зізнання в скоєнні тих чи інших злочинів. У судових інстанціях розрив у датах між зникненням жертви й висуненням їй звинувачень співробітники ФСБ цинічно пояснюють “сам прийшов і кілька днів добровільно перебував у будівлі”.

Жертви фільтрації

З початком повномасштабного вторгнення до Криму почали їхати біженці з новоокупованих регіонів, на прикордонних пунктах їх “люб’язно” зустрічали російські оперативники. Усі чоловіки й більшість жінок зобов’язані були проходити комплекс процедур під назвою “фільтрація”. Перевіряли вміст телефонів, татуювання на тілі, біографію і зв’язки з українськими військовими або спецслужбами. Про тих, хто з якихось причин викликав підозри, потім довгий час було нічого не відомо.

Історія херсонського бізнес-аналітика Івана Козлова, який безслідно зник після затримання на прикордонному пункті “Армянськ” на довгих шість місяців, – один із численних прикладів нового етапу “еволюції” насильницьких зникнень у Криму. Його характерною особливістю стало те, що жертву тривалий час тримають у стані “інкомунікадо” в невідомому місці без правової допомоги та зв’язку з рідними, а потім у якийсь момент “знаходять” і звинувачують у вже сфабрикованому кримінальному злочині.

Помста за колії

У “скрепний” для росіян день, 23 лютого 2023 року, було здійснено успішну диверсію проти окупантів на залізниці в Бахчисарайському районі. Відтоді практика насильницьких зникнень перейшла практично в розряд норми через масове застосування щодо кримчан. Основною особливістю того періоду стало вивезення затриманих у невідомому напрямку, іноді з мішком на голові. Часто до підвалу, з погрозами тортур і обов’язково з допитом на “детекторі брехні”. Іноді людей викрадали не з дому, а просто дорогою: машину зупиняв інспектор ДПС, і далі силовики відвозили до того самого підвалу для аналогічного допиту.

Характерною особливістю того періоду стало те, що силовики проводили всі допити викрадених виключно в межах встановлення причетності до диверсій на залізниці. Зрозуміло, про дотримання права на захист для тих, кого допитували, не йшлося. Як розповів адвокат Едем Семедляєв, на вході в управління ФСБ, куди він прибув захищати викраденого Ролана Османова, йому повідомили, що його клієнт юридичної допомоги не потребує, оскільки з ним “не проводять жодних процесуальних дій”. Ще однією особливістю було те, що більшість викрадених після “поліграфа” не позбавляли свободи. Хоча в деяких випадках були оформлені арешти під надуманими приводами, зокрема щоб приховати сліди фізичного впливу на викрадених.

Тепер не відпускають

У листопаді 2023 року практика насильницьких зникнень у Криму знову зазнала негативних змін. Тепер співробітники ФСБ, як і навесні 2023 року, затримують кримчан у своїх будинках і відвозять у невідомому напрямку, але потім не відпускають їх після допиту на поліграфі. А також не висувають їм звинувачень у сфабрикованих справах через кілька днів після тортур. Затримані просто “зникають”, і ні рідні, ні адвокати місяцями не можуть домогтися від силовиків інформації про їхнє місце перебування і правовий статус.

Як зазначено у звіті Irade, майже рік залишається невідомим, де перебувають викрадені в Севастополі будівельники Фархад Солієва і Сервер Алієв. Не дають жодної конкретної інформації рідним Ісмаїла Шемшедінова, якого вивезли в невідомому напрямку співробітники ФСБ у січні 2024 року, а також близьким Чораса Акімова, якого викрали після обшуку в березні цього року. Практично немає жодної інформації про трьох жінок, які зникли навесні цього року в селищі Леніне, і щонайменше про двох чоловіків, які зникли в серпні цього року у Феодосії.

Серйозний виклик

Очевидно, що насильницькі зникнення на сьогодні стали повсякденним інструментом російських силовиків у Криму. Особливо у зв’язку з тим, що права людини на окупованому півострові давно не у фокусі уваги світової спільноти. Зупинити неухильне зростання кількості викрадень, які перетворюються на рутинну процедуру діяльності російських силовиків, могла б потужна інформаційна та дипломатична реакція на кожен такий випадок. Однак розраховувати на це в сьогоднішніх реаліях не доводиться.

Тож перед правозахисниками та експертами на сьогодні стоїть серйозний виклик щодо розроблення інноваційних стратегій, які зможуть впливати на ситуацію в умовах значного погіршення становища з правами людини в різних регіонах планети та дефіциту уваги до ситуації в окупованому Криму.