“В іншому світі”: як право жінки на вибір може зменшити кількість абортів

У країнах, де дозволено аборти, їхня кількість стабільно зменшується. Інформування щодо контрацепції і підтримка материнства – найдієвіші методи боротьби з ними. Однак у світі досі є країни, де аборти нелегальні. Як це впливає на життя жінок і чому зміни необхідні?

Касі 40, вона одружена, виховує двох дітей і має цілком розмірене життя. Жінка вагітна втретє, її майбутня дитина матиме синдром Дауна. У цьому разі можливе переривання вагітності. Для римо-католички Касі це складне рішення. Як і народження дитини.

“Попри те що трава досі зелена, а небо блакитне, я не бачу цього. Бартек сподівається, що все буде добре. На те, що дитина народиться здоровою і що ми витримаємо якось усе це, – у мене немає цієї надії. Я боюся того, що, ймовірно, ніколи більше не повернуся на роботу, що до кінця свого життя піклуватимуся про хвору дитину. Я все бачу чорним“, – каже жінка.

Кася – головна героїня документальної стрічки “В іншому світі”, дебютної роботи польської режисерки Анни Бединської.

Кадр зі стрічки “В іншому світі”

Рік випуску – 2016-й. Тоді польський сейм у першому читанні ухвалив законопроєкт, який передбачав повну заборону абортів та кримінальну відповідальність для лікарів і жінок строком до п’яти років позбавлення волі за його порушення. Реакцією на рішення став Czarny Protest – масштабні акції протестів у більш ніж 140 польських містах і селах. Законопроєкт відхилили.

Напередодні цих подій режисерка впродовж шести місяців стежила за головною героїнею майбутнього фільму, за складним і тягучим процесом ухвалення рішення, з його неоднозначністю, важливістю всебічної підтримки близьких людей, цінністю вибору як одного з найважливіших прав людини. За збігом обставин чи режисерським передчуттям це сталося дуже суголосно до тогочасного протестного руху в Польщі.

У 2020 році пандемія загострила проблему вибору як такого: що є першочерговим? Чи взагалі він можливий? Тема переривання вагітності – на перетині проблем доступності медичного обслуговування, правового регулювання, морального вибору та релігійних переконань. Завжди суперечлива і складна, вона знову актуалізувалася.

Найпоказовішими за останній рік стали події в Польщі та Аргентині, країнах з потужним політичним впливом римо-католицької церкви. У жовтні 2020 року польський Конституційний суд визнав неконституційним положення, яке дозволяє проводити аборти в разі тяжких дефектів плоду. Тобто фактично заборонив їх. Інші два положення – якщо вагітність загрожує життю чи здоров’ю матері або виникла після зґвалтування, інцесту – становлять лише 2% випадків загальної кількості абортів, проведених у Польщі у 2019 році. У майбутньому таке рішення може активізувати “абортний туризм” (переривання вагітності в країнах, де вони легалізовані), підпільні аборти та збільшити жіночу смертність.

Буенос-Айрес, грудень 2020 року, протестувальниці після ухвалення законопроєкту про легалізацію абортів. Джерело фото: Reuters

Саме високий рівень жіночої смертності від ускладнень після підпільних абортів – основна причина ухваленого 30 грудня 2020 року аргентинським парламентом законопроєкту про легалізацію абортів. В Аргентині, за інформацією BBC, щороку приблизно 38 тисяч жінок потрапляють до лікарень через нелегальні переривання вагітності, а з 1983 року (після повалення військової диктатури. – Авт.) понад 3 тисячі жінок померли від нелегальних абортів. Того ж дня ухвалили ще один законопроєкт – про комплексну допомогу та охорону здоров’я під час вагітності та раннього дитинства, так званий План на 1000 днів. Обидва законопроєкти, з одного боку, захищають право жінки на вибір та безпечний аборт, а з іншого – пропонують підтримку для народження дитини. Це оптимально в контексті позиції Європейського Союзу щодо прав людини – гарантування жінці права на законний аборт, якщо вона вважає, що вагітність може становити потенційну небезпеку для її здоров’я і життя. Ініціатор законопроєктів – президент країни Альберто Фернандес. Ці рішення можуть стати каталізатором для інших країн Латинської Америки, у більшості з яких аборти досі криміналізовані.

Варшава, січень 2021 року, протестувальниці після публікації постанови про заборону абортів. Джерело фото: Reuters

І в Польщі, і в Аргентині, попри карантинні заборони, люди вийшли на вулиці. В Аргентині демонстрації і за, і проти припинилися після ухвалення законопроєкту. Натомість у Польщі вони набули радикальніших форм. У жовтні 2020 року відбувся  загальнонаціональний страйк. У Варшаві та Познані навіть були зриви служб у римо-католицьких церквах. Уряд відклав публікацію постанови. 27 січня 2021 року рішення набуло чинності. Протести тривають, незгодні з рішенням влади готуються до масштабних страйків.

В Україні аборти легалізовано. Проте періодично з’являються законопроєкти про заборону, які не отримують підтримки в парламенті. За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я, у порівнянні з ранніми 2000-ми, кількість абортів в Україні зменшилася втричі. Схожа тенденція і в інших країнах з колишньої радянської зони впливу. Наприклад, за офіційною статистикою, у Чехії за 10 років кількість абортів зменшилася майже на 30%, в Естонії – на 32%, Словаччині – на 25%. Які фактори впливають на той чи інший вибір жінок? Чому в умовах легалізованих абортів їхня кількість зменшується?

Про ці фактори говорили після перегляду стрічки “В іншому світі” Анни Бединської учасниці дискусії в межах проєкту “Мережа DOCU/CLUB – за реформи!”.

Інформованість

У 2019 році 1% загальної кількості абортів в Україні припадав на неповнолітніх. Вагітність цієї вікової категорії переривали в одному випадку з 18-ти. Ці показники майже ідентичні до 2018 року, проте тенденція – до зменшення. Проблемою для неповнолітніх лишається неможливість самостійно ухвалювати рішення. За законом переривання вагітності в неповнолітньої можливе за її згоди. Однак на практиці лікарі часто вимагають дозволу батьків чи опікунів. Про це під час дискусії зауважила Марічка Падалко, ведуча новин ТСН на 1+1:

“В Україні дозволено надання медичної допомоги дітям та підліткам без дозволу батьків чи опікунів лише з 18 років. Були законодавчі ініціативи, щоб підлітки могли (самостійно. – Авт.) звертатися з 14 років. Поки що цей проєкт не був розглянутий. Навпаки, зустрів багато спротиву в суспільстві. Але мені здається, ми повинні пропрацювати механізми, за яких підлітки раніше, ніж у 18 років, зможуть самостійно звертатися до лікарів. Особливо якщо немає великої підтримки й комунікації з батьками”.

Важливим, на думку Падалко, є всебічне інформування неповнолітніх.

“Мені не хотілося б тиснути на підлітків, щоб вони вважали, що вагітність є абсолютним вироком до народження дитини. Вони мають усвідомлено до цього ставитися, не вважати аборт одним з методів контрацепції. Потрібно якомога більше розповідати їм про методи контрацепції, заплановану вагітність і про те, що може відбуватися або не може відбуватися далі”, – каже журналістка.

Психологічна підтримка

“У моїх дітей різниця в 17 років, – ділиться своїм досвідом інша запрошена гостя обговорення від проєкту “Мережа DOCU/CLUB — за реформи!”, Катерина Гольцберг, дитяча і сімейна психологиня, президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів. – Я була тією “старородящей“, як називали лікарі в жіночих консультаціях. Я народжувала в 40 років”.

Їй довелося пройти через процедуру амніоцентезу – дослідження плоду на виявлення генетичних порушень.

“Це не дуже легка психологічно процедура, й фізично дуже небезпечна, тому що наскрізь проколюється живіт, беруться навколоплідні води й досліджуються на наявність генетичних порушень. Найважчим було очікування результатів цього дослідження, яке робило в моєму мозку хаос, я завчасно приймала рішення, хотіла якось діяти. Це очікування дуже непросте”.

Психологічна підтримка, на думку Катерини, – необхідність для жінки, вирішила вона народжувати чи зважилася на переривання вагітності.

“У родинах, у яких народжується хвора дитина, жінка завжди потребує психологічної допомоги. Якби наше суспільство і держава дбали про таку жінку, то більше мали б можливість народжувати, водночас не втрачаючи зв’язку із суспільством. Вони дуже ізольовані. Це соціальна ізоляція, яка іноді триває роками”.

Партнерство

На думку Катерини, материнство – це насамперед відповідальність і ухвалення рішення. Якщо батько дитини візьме на себе частину відповідальності, то кінцеве рішення буде усвідомленішим і більше на користь народження дитини.

“Іноді навіть жінки, які народжують здорову дитину, відчувають, що залишилися з нею наодинці, втрачають свої професійні навички, свою компетентність у певних речах. Якби ці обов’язки були розподілені, можливо, ми не бачили б такої картини з абортами. Усвідомлене право на вибір – це те, до чого ми повинні прийти. Якщо ми приймаємо рішення не залишати дитину усвідомлено, значно меншим буде посттравматичний синдром”.

 Дотримання правових стандартів

“Коли йдеться про аборт, зачіпаються два права, – каже Катерина Шуневич, юристка та керівниця Аналітичного центру ЮрФем. – З одного боку, право плоду на життя, а з іншого – право жінки на приватне життя й можливість розпоряджатися своїм життям. Це питання вибору і того, наскільки жінка готова брати на себе відповідальність”.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (що є судовим прецедентом і для України), право на життя виникає в людини з моменту народження.

На думку юристки, держава має проводити великі інформаційні кампанії щодо материнства та забезпечити належне медичне обслуговування, щоб жінки знали свої права, обов’язки й наслідки, які спричинить аборт.

“Жінка має бути обізнаною, але вибір робити сама: ані суспільство, ані окремі лікарі, що керуються своїми особистими мотивами, не мають права визначати, як вона має вчиняти. Не буває універсальних правил або правильних чи неправильних причин, з яких жінки йдуть на цей шлях. Кожен випадок – індивідуальний”.

 ***

“Чи правильно я вчинила, вирішивши народжувати?” – запитувала себе Кася протягом фільму. Вона зробила свій вибір. Люсьєна, її донька, прожила 10 місяців. Згодом Кася написала в соцмережі: “Вона назавжди змінила моє життя“. Нині жінка активна у волонтерській роботі з дітьми з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень.

Перегляд та обговорення документального фільму “В іншому світі” – одна з багатьох подій Мережі DOCU/CLUB. Вони організовують покази документальних стрічок зі всього світу та дискусії на тему прав людини за участі експертів/-ок з різних сфер. Стежте за Мережею DOCU/CLUB на Facebook, дізнавайтеся, чи є кіноклуб у вашому місті, та долучайтеся до перегляду фільмів і обговорень.

Також ви можете відкрити власний кіноклуб, як зробило вже понад 300 різноманітних організацій по всій Україні. Для цього потрібно заповнити заявку та пройти безкоштовний онлайн-курс. 

Проєкт “Мережа DOCU/CLUB – за реформи!” фінансується Європейським Союзом та Національним фондом на підтримку демократії.