Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію за хорватським сценарієм. Що це означає?

Сьогодні Верховна Рада ратифікувала одну із найбільш обговорюваних міжнародних угод – Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, відому як Стамбульська конвенція. Україна брала участь у розробці цього документа і однією з перших підписала його ще у 2011 році. Однак для ратифікації документа у повному обсязі нашій країні знадобилось 11 років.

Ухвалення документа гальмувалось здебільшого через стереотипне розуміння поняття “гендер” та позицію Всеукраїнської ради церков, яка вважала, що чинна конвенція загрожуватиме  “моральним засадам і сімейним цінностям українського суспільства”.

Сьогодні від ратифікації конвенції певною мірою залежить надання Україні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі, що сприяло швидкому розгляду документа.

Водночас Україна ратифікувала документ із заявами, що містять певні застереження.

Про те, які саме це застереження і чи поширена така практика ратифікації Стамбульської конвенції у країнах Європи, розповідають ZMINA голова Комітету з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва, доктор юридичних наук Олександр Мережко та радниця віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанішиної Євгенія Лук’янченко.

Фото: ZMINA

Кого і чому лякає “гендер”

Рік тому парламентар-професор Олександр Мережко ініціював створення міжфракційного депутатського об’єднання “За ратифікацію Стамбульської конвенції”.

За його словами, щойно стало відомо про внесення до порядку денного парламенту розгляд проєкту закону про ратифікацію Стамбульської конвенції, як колеги-депутати почали отримувати анонімні смс-ки з проханням голосувати “проти”.

“Один із аргументів опонентів – ніби “Конвенція покликана інтегрувати “гендерну ідеологію” в правове поле”, – каже Мережко.

Водночас юрист-міжнародник вважає, що противники ратифікації фактично грають на руку РФ з її політикою руйнації системи міжнародного права, дискредитації міжнародних організацій, зокрема Ради Європи.

“Мені важко пояснити, чому до цього слова дехто відчуває ірраціональний страх. Тим більше, що термін “гендер” широко використовується в нашому національному законодавстві років із двадцять. На сьогодні у нас існує понад 400 документів, у яких зустрічаються похідні від слова “гендер”. Скажімо, Закон України від 2005 року “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. В ньому містяться чіткі визначення, що таке, наприклад, “гендерна рівність” або “гендерно-правова експертиза”, – пояснює депутат. 

В тексті Стамбульської конвенції, зауважує юрист, слово “гендер” не є замінником таких визначень як “жінка” і “чоловік”. Стамбульська конвенція розглядає стать як біологічну реальність, тоді як гендер – це соціальні очікування, пов’язані з цією реальністю. Соціальне визначення аж ніяк не має на меті замінити біологічне, каже Мережко.

Тож почасти, щоб запобігти цій та багатьом іншим маніпуляціям навколо Конвенції, частиною ратифікаційного законопроєкту став перелік застережень та заяв. Така практика поширена в державах, котрі ратифікували Стамбульську конвенцію.

Олександр Мережко навів застереження та заяви, проголосовані Верховною Радою 20 червня:

• Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань;
• Україна зазначає, що відповідно до Конституції України жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова і не підлягає впровадженню;
• Україна заявляє, що застосовуватиме Конвенцію відповідно до цінностей, принципів та норм, визначених Конституцією України, зокрема, щодо захисту прав людини та основних свобод, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, формування відповідального материнства та батьківства, підтримки сім’ї та охорони дитинства.

Депутат нагадує, що в опитувальнику ЄС для отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі було для України запитання й стосовно ратифікації Стамбульської конвенції.

“Подібний підхід є зрозумілим, виправданим, – каже він. –  Після Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод другим за значенням міжнародним договором Ради Європи є саме Конвенція проти гендерно зумовленого насильства”.

Хорватський сценарій

Під час ратифікації Стамбульської конвенції Україна фактично пішла шляхом Хорватії, пояснила ZMINA радниця-консультантка Офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Євгенія Лук’янченко:

“Хорватія свого часу ратифікувала Конвенцію з декларацією – без зобов’язань змінювати конституційне визначення шлюбу. Схожим чином при ратифікації діяла Україна.  Взагалі подібна практика є поширеною. До сьогоднішнього дня до ратифікації із застереженнями, крім Хорватії,  вдавалися, наприклад, Бельгія, Грузія, Вірменія, Греція, Данія, Латвія, Швейцарія.

Найбільшу кількість застережень стосовно застосування статей Стамбульської конвенції зробила Польща. До 2020 року пункт 2 статті 30 Конвенції (про компенсацію жертві) ця держава застосовувала, лише коли жертвами були громадяни Польщі або інших держав–членів ЄС, і лише відповідно до власного законодавства. Також до 2020 року Польща не застосовувала Конвенцію, коли правопорушником був нерезидент держави”.

Польща, а також Латвія заявили, що не проводитимуть судове провадження у разі відсутності скарги чи повідомлення від самої жертви, якщо випадок фізичного насильства не призвів до ушкоджень середнього або важкого ступеня, додає Лук’янченко.

Вона також розповідає про те, яке значення матиме ратифікація Стамбульської конвенції для захисту від гендерно зумовленого насильства тих українок, які в умовах війни масово виїхали за кордон.

“Міграція з України, яку ми спостерігаємо від 24 лютого і яка є найбільш масштабною з часів Другої світової, – новий серйозний виклик. Маємо бути готовими, що подібні історії траплятимуться. Багато наших жінок опинилися в європейських країнах вперше, вони не знають мови, не мають біометричних документів і власних заощаджень. Вони у стресі, тікали від війни, а дехто – й від проблем в особистому житті. Така категорія жінок на чужині стає особливо вразливою до насильства за гендерною ознакою, не кажучи вже про те, що наші жінки можуть стати жертвами торгівлі людьми”, – констатує радниця віцепрем’єрки з  питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Разом з тим, за її словами, виконання положень Стамбульської конвенції забезпечується без дискримінації за ознакою статусу мігранта або біженця. Тобто Стамбульська конвенція закликає вживати всіх можливих заходів для запобігання насильства, надавати допомогу постраждалим, співпрацювати у транскордонних справах щодо гендерного насильства. У разі якщо держави не мають укладеного двостороннього договору про надання взаємної правової допомоги, конвенція стає підставою для надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, екстрадиції, забезпечення виконання судових рішень у цивільних і кримінальних справах.

Відомо, що наративом про загрозу “традиційним сімейним цінностям”, який використовують противники Стамбульської конвенції, послуговується також і російська пропаганда.

Однак, на переконання експертки, насильство російських військових в Україні наочно демонструє справжні цінності Росії:

“Їхні “традиційні сімейні цінності” – фікція. Це доводять з-поміж іншого нещодавні звірства сексуального характеру російських солдатів стосовно жінок, чоловіків, дітей у Київській, Чернігівській, Херсонській та інших областях України.

Держдума Росії ще кілька років тому ухвалила закон про декриміналізацію побоїв у сім’ї. Якщо побиття сталося один раз, це, як вважають тамтешні депутати, – адміністративне правопорушення, а не кримінальний злочин.  385 з 450 депутатів підтримали таке. Більшість шокує”.

Антигендерна політика, нагадує  Євгенія Лук’янченко, є частиною широкої  російської пропаганди проти західних країн. Це “накручування” населення проти усього європейського й демократичного, навмисне сплановане перекручування реалій як частина інформаційної війни.

У вільному світі з насильством не толерують за жодних обставин, права людини в ньому захищають та відстоюють. Україна – за такі цінності.

Детальніше про те, як Стамбульська конвенція допоможе протидіяти гендерно обумовленому насильству читайте в матеріалі: Захист від домашнього насильства: що потрібно знати про Стамбульську конвенцію