“Досвід регіонів”: у Хмельницькій області навчають соціальних перемовників задля запобігання злочинам
На Хмельниччині навчають соціальних перемовників попереджати злочини, допомагати вирішувати конфлікти у громадах та усувати ризики небезпеки.
Хмельницька область одна із лідерок за кількістю об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Їх у регіоні – 41. Однак після децентралізації в громадах невирішеними лишаються безпекові питання. Після реформи поліції в Україні скоротилася кількість правоохоронців, а тому не в усіх населених пунктах є дільничний.
НАВІЩО ПОТРІБНІ ПЕРЕМОВНИКИ
У Нацполіції Хмельницької області нарікають, що люди до них часто звертаються з питаннями, які не входять до їхньої компетенції. Це можуть бути питання земельних спорів, оголених дротів під напругою або відкритих люків, що мають вирішувати житлово-комунальні господарства.
“Нам-то приємно, що люди з такими питаннями звертаються до нас, бо це певний рівень довіри. Але в цей час може статись убивство, тому треба пріоритизувати проблеми в умовах, коли кількість правоохоронців в області скоротили вдвічі. Якщо раніше дільничний обслуговував 3 тисячі людей, то сьогодні цей показник сягає 7 чи 8 тисяч. Населені пункти розкидані на значні відстані”, – каже Інна Глега, начальниця сектору комунікації Головного управління Нацполіції у Хмельницькій області.
Подібні проблеми громади мають вирішувати своїми силами, а соціальні перемовники, знаючи способи, допомагати знайти вихід, як вирішити конкретну безпекову проблему. За словами тренера та консультанта проекту “Інститут соціальних перемовників” Вадима Яцишена, перемовники будуть конструктивними посередниками між громадою, місцевими органами самоврядування та поліцією.
Інна Глега переконана, що перемовники можуть бути помічниками поліції, бо вони можуть незалежно та виважено оцінити ступінь ризику в конфліктних ситуаціях і зорієнтувати правоохоронців.
“У конфліктних ситуаціях люди часто гіперболізують. Був випадок, коли нам повідомили, що в селі люди стінка на стінку йдуть, і ми потім ледь не вводимо посилені сили правоохоронців. А коли приїжджаєш, то виявляється, що біля клубу посварилися двоє чоловіків. Тому дуже важливо, щоб у громадах була така людина, яка б оцінила, чи там дійсно є місце для роботи поліції”, – каже Інна Глега.
“Коли сталось убивство, дільничний має бігти на місце злочину, а тут чоловік із дружиною вчергове посварились. Їм не потрібна поліція. Тут треба незаангажована людина, яка як медіатор душевно поговорить та змусить їх почути один одного. Значно краще сприймається прохання перемовника-односельчанина не бити дружину. А коли приходить і про це говорить поліціянт, то це розцінюється як тиск”, – додає вона.
З Інною Глегою погоджується й Вадим Яцишен. Він каже, що з об’єктивних причин у перемовника більше шансів першим опинитися на місці сварки між сусідами чи в родині і своїм авторитетом, навичками комунікації зняти напруження, перевести у конструктивне русло чи дочекатись поліції.
Марія Мельник народилась у селищі Вовковинці Хмельницької області. Вона каже, що любить своє селище і їй завжди цікаві люди та селищні події. Жінка вже 15 років виконує функції перемовника. Вона згадує, як п’ять років тому рано-вранці їй зателефонував начальник міліції і попросив її помирити двох мешканок, бо самі правоохоронці цілу ніч працювали на місці важкого ДТП.
“Я пішла. Боже, а там вони одна одну мнуть: одна з жінок висипала сміття на вулицю. Я їх по-маленьку помирила. Дійсно був факт – молодша мешканка регулярно викидала сміття на вулицю. Я кажу їй: “Ти ж хіба не бачиш, що у тебе є доньки. По сміттю ж люди ходять. А це ж до нещастя. У тебе дівчата вийшли заміж і розвелись. Може, це через це. Людині просто треба було допомогти усвідомити”, – розповідає Марія.
“Громади надсилали по 1-2 людини. А дехто з громад періодично телефонують і цікавляться, як справи з навчанням перемовників, і спостерігають за процесом”, – розповідає Вадим Яцишен.
Керівниця проекту Роксолана Іванова каже, що, шукаючи кандидатів, її команда зважала насамперед на якість людей. Це мають бути люди із зародками соціального перемовника та шанованими у громаді.
“Це чудово, коли на місці буде людина, яка орієнтуватиметься, що відбувається у певному державному органі. Тоді громадяни можуть звертатися до неї: “Мені потрібен паспорт, що ти, Василь, порадиш?” Той уже дасть йому перелік документів і зорієнтує, куди поїхати. Це заощадить час і гроші мешканця. А так люди приїжджають до поліції, дізнаються, що поліція не видає паспорти, і лишаються незадоволені, як в анекдоті: хоч срібні ложки не ти вкрав, але осад лишився”, – розповідає представниця поліції Інна Глега. Автори проекту сформують довідник із контактами державних органів, де переговорники також дізнаватимуться необхідну інформацію.
Планується, аби соціальні перемовники могли брати участь у спільному з поліцією патрулюванні під час масових заходів. Вони мають втручатися у конфліктні ситуації та вирішувати їх.
Кому підпорядковуватимуться перемовники, яка у них має бути заробітна плата, для авторів проекту це відкриті питання.
“Заробітна плата – це ідеальна ситуація. Це мають громади зрозуміти, що така людина потрібна у штаті, бо ж на волонтерських засадах далеко не заїдеш”, – каже Інна Глега. Та з нею не погоджується Марія Мельник. Вона вважає, що перемовник має працювати все ж таки на волонтерських засадах.
“Переговорником може бути людина, яка любить своє село та людей, з бажанням допомогти людям. Не все ж робиться за гроші, коли приходить біда”, – каже вона.
Автори проекту сподіваються, що їхній досвід із соціальними перемовниками спонукатиме місцеву владу, МВС та донорів об’єднуватись і запроваджувати таку модель у громадах по всій Україні.
Інна Глега наголошує, що поліція вже усвідомила важливість філософії community policing.
“Поліція не може працювати ефективно без громади. Як би ми не хотіли, ми не можемо вирішити всі проблеми самотужки. Є проблеми безпеки, які від нас не залежать. Якщо в житловому будинку немає вікон чи дверей і в них стаються крадіжки, то ж ми не поставимо під кожним таким будинком дільничного інспектора чи поліціянта. Ми можемо їм показати проблему, а вони мають як громада вирішити її. І соціальний перемовник може цьому сприяти”, – каже вона.
Представниця поліції переконана, що люди довіряють дільничним через їхній авторитет. Але таким авторитетом так само можуть послуговуватись і соціальні перемовники.
“Ми були вражені, що люди ставляться до дільничних, як до членів своєї родини. Одна сім’я розповіла, що прийшов дільничний і відучив чотирьохрічну дитину від соски. Прийшов до малого, сказав: “Конфіскую у тебе соску. Ти вже дорослий”. Дитина тиждень чекала, коли дядя Саша віддасть соску, але той так не віддав, і малий вже й звик без соски. Дільничний виконує невластиві йому функції, бо він – авторитетний. Чому авторитетною людиною не може стати цивільна людина, яка матиме навички комунікації, знання психології, конфліктології та орієнтуватись у компетенціях державних органів?” – дивується Інна Глега.
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “Тиждень”
Центр інформації про права людини спільно з Міжнародним фондом “Відродження” збирає практики ефективної співпраці громади та поліції для поширення досвіду серед інших громад.
