A+A-Щоб отримувати корисні матеріали, підпишіться на розсилкуПідписатися
Щоб запобігати нелюдському поводженню в місцях несвободи – в’язницях, ізоляторах, психіатричних лікарнях, закритих інтернатах та пансіонатах, – в Україні діє Національний превентивний механізм (НПМ). Він має бути максимально незалежним від державних органів, зокрема пенітенціарних та правоохоронних, водночас існують свої правила та обмеження для тих, хто його реалізує.
У грудні 2021 року колишній монітор НПМ Артем Осипян звинуватив представницю Омбудсмана Наталію Бородич у діях на користь представника МВС. Йдеться про звільненого в грудні після скандалу заступника міністра внутрішніх справ Олександра Гогілашвілі, який також обіймає в Міжнародній антинаркотичній асоціації (МАА) одну з керівних посад. Зокрема, Осипян закидає Бородич, що вона відсторонила його від волонтерської правозахисної діяльності в складі НПМ саме на прохання Гогілашвілі.
Водночас реабілітаційні центри згаданої асоціації потрапили у фокус моніторів НПМ через незаконну примусову реабілітацію наркозалежних, яка, за даними журналістів-розслідувачів, супроводжувалася викраденнями й катуваннями.
ZMINA поспілкувалася з колишнім громадським монітором Артемом Осипяном, представницею Уповноваженого, членами координаційної ради НПМ, а також колишніми та чинними співробітниками Департаменту НПМ. І під час дослідження конфлікту ми виявили глибшу проблему – системну загрозу гнучкості та ефективності самого превентивного механізму.
Що таке НПМ і як він має запобігати катуванням
Із 2012 року в Україні діє Національний превентивний механізм. Це національний орган, який створили згідно з Факультативним протоколом до Конвенції ООН проти катувань. Реалізацію цього механізму покладено на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, який діє у форматі “Омбудсман +”. Він передбачає моніторингові візити до місць несвободи з боку працівників Офісу Омбудсмана спільно з представниками громадськості, які беруть участь у них на волонтерських засадах.
Спільно з громадськими моніторами співробітники Департаменту НПМ відвідують усі типи місць несвободи задля запобігання жорстокому поводженню з людьми, які там перебувають. Йдеться, зокрема, про слідчі ізолятори, інтернати, психоневрологічні лікарні, хоспіси, в’язниці чи військові частини. Таких місць несвободи в Україні станом на 2020 рік було 3 753.
Громадські монітори – окремі незалежні актори, які допомагають співробітникам Департаменту НПМ у зборі, перевірці даних про порушення та їхньому документуванні. Вони є свідками виявлених порушень прав людини й стежать, зокрема, щоб представники Офісу Омбудсмана виконували належно свої функції, а співробітники місць несвободи не могли їх підкупити або чинити вплив. Також ті монітори, які є експертами у своїй галузі, можуть посилити своїми знаннями потенціал моніторингових груп і спільноти НПМ загалом.
НПМ – це своєрідна м’яка сила, яка консультаціями, роз’ясненнями стандартів прав людини під час візитів, актами реагування та рекомендаціями, зокрема, для вищих державних органів домагається усунення виявлених порушень. Превентивна функція цього механізму полягає в розумінні з боку адміністрацій місць несвободи, що представники НПМ працюють 24/7. Вони можуть прийти без попередження навіть уночі, зайти в будь-які приміщення місця несвободи й зафіксувати порушення.
У чому суть конфлікту громадського монітора та керівниці Департаменту НПМ
Артем Осипян – психотерапевт, консультант у сфері психічного здоров’я, наркополітики та координатор з розроблення законодавства в галузі психічного здоров’я. Коли до нього на психологічні консультації приходили постраждалі від незаконної примусової реабілітації, то він усвідомлював, що “щось відбувається несправедливе”.
“Я подумав, що можу зробити щось більше для потерпілих, ніж просто займатися психотерапією. Я зацікавлений, щоб реабілітаційні сервіси були якісними, бо це зручно для всіх. Можна спокійно скерувати людину до іншого закладу і не переживати за неї. Цього хочуть усі адекватні в цій країні люди”, – каже він і додає, що через це минулого року він попросив керівництво Офісу Омбудсмана про перевірки реабілітаційних центрів для наркозалежних.
Своє посвідчення монітора НПМ він отримав 2020 року, пройшовши відповідний вишкіл в межах Офісу Омбудсмана. За пів року своєї волонтерської діяльності в НПМ Осипян відвідав щонайменше десять місць несвободи.
Офіційне вручення монітору доручення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Чинні та колишні співробітники Департаменту НПМ відгукуються про нього як про цінного монітора. За словами попереднього представника Уповноваженого з дотримання прав людини в місцях несвободи Олександра Гатіятулліна, Осипян створив методику з моніторингу та чек-листи таких місць несвободи, як реабілітаційні центри.
“Коли офіс ухвалив рішення відвідувати приватні центри, то до Артема зверталися як до фахівця в цій сфері. Це був вагомий його внесок в НПМ, оскільки це була нова тема для нас. Ніхто з нас не володів ґрунтовними знаннями щодо роботи таких центрів”, – згадує Гатіятуллін.
Осипян, зокрема, забезпечував особистим транспортом учасників візитів і допомагав структурному підрозділу розшукувати ребцентри, оскільки зазвичай заявлені ними на вебсторінках адреси не відповідали дійсності. Співробітники Офісу Омбудсмана, які були з ним під час візитів, запевняють, що в них не було жодних претензій до монітора.
Утім, реабілітаційні центри Міжнародної антинаркотичної асоціації зазвичай не пускали до себе моніторингові групи. Згідно з інформацією на сторінці Омбудсмана та її в соцмережах, такі інциденти відбулися, зокрема, в закладах Софіївської Борщагівки, Старопетрівського та Віти-Поштової Київської області.
“Усі центри були рівні, і нам було неважливо, до якого заходити. Однак, вочевидь, були “привілейовані” заклади”, – прокоментував Осипян.
За його словами, в закладах МАА поліція не завжди складала адмінпротокол через перешкоджання візиту моніторів, а якщо й складала, то вони не доходили до судів.
Утім, відповідно до ст. 19-1 закону про Уповноваженого, повноваження НПМ поширюються на державні органи, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності. Список цих місць несвободи не є вичерпним, як ідеться в законі. Отже, Нацполіція зобов’язана скласти адмінпротокол на тих осіб, які не допускають до закладу моніторів НПМ, а суд має ухвалити відповідне рішення.
Недопуск моніторів НПМ до центру Міжнародної антинаркотичної асоціації в Софіївській Борщагівці, Київщина. Фото: Артем Осипян
Як випливає з реєстру судових рішень, у період діяльності Наталії Бородич в НПМ жоден адмінпроткол через недопуск моніторів НПМ до реабілітаційних центрів для наркозалежних так і не потрапив до суду.
Після відвідувань Осипяном ребцентрів Департамент НПМ без жодних пояснень перестав долучати монітора до візитів, а з 2021 року не продовжив йому посвідчення монітора.
У грудні 2021 року, у розпал скандалу через відео з Олександром Гогілашвілі, який тоді був на посаді заступника міністра внутрішніх справ, Осипян на своїй фейсбук-сторінці оприлюднив розлогий допис зі звинуваченнями на адресу представниці Уповноваженого Наталі Бородич.
“За словами знайомих, у цей час до представниці Омбудсмана Наталії Бородич, яка курує діяльність НПМ, прийшли люди з МВС і попросили, щоб мене відсторонили від діяльності. Таким чином уперше в історії НПМ як незалежного моніторингового органу “неугодного” монітора позбавляють посвідчення та зупиняють його діяльність. І це відбулося за ініціативи Гогілашвілі”, – зазначив Осипян у своєму дописі й додав, що превентивна робота НПМ у цьому напрямі поступово згасала.
Такі дії Бородич він розцінює як “викидання” його з правозахисної діяльності, яку він цінив та робив “безоплатно, щиро і віддано”.
Своєю чергою Наталія Бородич у розмові з виданням ZMINA відкинула ці звинувачення та спростувала припущення щодо її заангажованості:
“Жодна людина з подібними вимогами щодо пана Осипяна до мене не приходила і не зверталася. Ба більше, ті люди, які зі мною працювали, розуміють, що це питання просто не обговорюватиметься, і все”.
Нагадаємо, що вперше Наталія Бородич привернула увагу громадського суспільства 2018 року. Тоді на посаді начальниці Управління моніторингу дотримання прав людини МВС вона активно виступала проти виконання заходу плану дій Нацстратегії з прав людини, який дозволив би вільно заходити у відділки поліції очільникам місцевого самоврядування. Така можливість потрібна в ситуаціях на кшталт тієї, що сталася Кагарлицькому відділі поліції, коли оперуповноважений стріляв у своєму кабінеті з табельної зброї над головою затриманої і цих пострілів не чув цілий відділок.
Які порушення правил НПМ закидають волонтеру і чи були вони насправді
У протоколі №12 від 22 грудня 2020 року, який Офіс Омбудсмана надіслав у відповідь на наш запит, немає детальніших даних про обговорення Артема Осипяна. У документі йдеться, що Наталія Бородич запропонувала членам координаційної ради НПМ розглянути причини неучасті у візитах протягом 2020 року 38 моніторів та ухвалити рішення, чи лишатимуться вони надалі в НПМ. Зазначається, що рішення ухвалювалося колегіально й оприлюднено список волонтерів, яким не продовжили доручення Уповноваженого. Серед цих моніторів – Осипян Артем Левонович.
Утім, ексмонітор обурюється, що Офіс Уповноваженого не комунікував з ним про рішення не продовжувати доручення:
“Мене просто обурює, що я стільки зробив для НПМ, а мене відсторонили від правозахисної діяльності. За що? За те, що я знав, що відбувається в цих центрах? Через мою об’єктивність? Я ж не вихоплював ручку в Прашко (Олена Прашко – співробітник Департаменту НПМ. – Ред.) і не писав за неї звіт. Я показував, що відбувається. Хочете, пишіть це у звіті. Не хочете – ваша справа”.
Не всі члени координаційної ради були готові коментувати нам припинення правозахисної діяльності Осипяна. Але двоє її учасників – Сергій Перникоза та Маргарита Тарасова, – які були присутні на засіданні, повідомили, що тоді було традиційне засідання координаційної ради за підсумками року. Члени групи обговорювали активність моніторів протягом року, розглядали причини неучасті моніторів у візитах, визначали поважні й голосували щодо продовження доручень Омбудсмана. Обидва повідомили, що засідання було організоване в такий спосіб, щоб пройти порядок денний у визначений час.
Як пригадує Сергій Перникоза, монітору відмовили в продовженні доручення через конфлікт інтересів, бо він не повідомив моніторингову групу, що працював у закладі, де був візит. Цим він порушив етичну декларацію монітора НПМ.
“Якщо ти йдеш у той заклад, де працював, то ти маєш про це повідомити, щоб керівник моніторингової групи визначався, чи можна з тобою йти у візит або яку функцію ти виконуватимеш під час візиту. Він про це не заявив, і це з’ясувалося під час самого візиту. Тому й працівники закладу були упереджені. Це сприймалося так, що Осипян привів когось з інспекцією”, – зауважує Сергій Перникоза, експерт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів.
У коментарі ZMINA Наталія Бородич, згадуючи претензії до монітора, зазначила, що конфлікт інтересів призвів до неконструктивного сприйняття візиту з боку адміністрації ребцентру “Вибір” у селі Гора, що на Київщині. За її словами, заклад розцінив його не як моніторинг стану дотримання прав людини, а як каральний захід, спрямований на закриття наркологічного центру. Як аргумент до цього вона процитувала листа директора ребцентру Євгена Коляденка:
“Враховуючи викладені вище обставини, вбачається, що Осипян Артем Левовович, як колишній волонтер громадської організації наркологічний центр “Вибір”, не може бути об’єктивним під час проведення моніторингового візиту і, як наслідок, висновки, зроблені у звіті за результатами візиту, є суб’єктивними та упередженими”.
Водночас сам Артем Осипян заперечує, що працював у цьому закладі. За його словами, загалом він працював у трьох реабілітаційних центрах, але не в центрі “Вибір”.
“Євгена Коляденка я бачив усього тричі у своєму житті. Перший раз – під час круглого столу в Міністерстві охорони здоров’я, який я організовував. Там було дуже багато очільників ребцентрів. Я бачив всіх. Удруге – коли я робив дослідження від Альянсу громадського здоров’я про моніторинг реабілітаційних центрів. Я тоді об’їздив 40 центрів і конфіденційно опитував тамтешніх людей, щоб зробити це дослідження. І втретє ми побачилися, коли я був у моніторинговому візиті разом з Оленою Прашко. Тоді він намагався підмазатися, але я пояснив, що це моніторинговий візит і наше завдання – об’єктивно провести моніторинг”, – каже чоловік.
Він наполягає, що не мав стосунку до складання фінального звіту, а просто допомагав НПМ даними та експертизою задля розвитку цього напряму роботи.
“Я й не дуже хотів у ці візити йти. Я їм скинув адреси ребцентрів, які я збирав протягом двох років. Я хотів, щоб в НПМ запрацював цей напрям. Але ж вони не знали, як працювати з такими центрами. Та ж Олена Прашко дивилася спочатку на реабілітантів великими очима і не знала, як підступитися. А як моніторинг міг бути необ’єктивним? Протиковідних заходів у них не було, декілька людей заявили, що їх утримують там примусово. З усіма реабілітантами спілкувалася пані Олена. Я був “на другорядних ролях”, не виявляв ініціативи. У мене ж повноваження формальні, як у громадського монітора, і я не мав стосунку до складання звіту”, – пояснює Осипян.
Зі свого боку Сергій Перникоза під час обговорення кейсу монітора пропонував продовжити доручення, з яким волонтер міг би ходити в інші типи місць несвободи, але не в реабілітаційні центри для наркозалежних.
“На цю пропозицію мені відповіли, що в нього була низка публікацій, які були оприлюднені до релізу Офісу Уповноваженого, містили оцінні судження та упереджені висловлювання на кшталт “от ми які молодці: випотрошили й нагнули цю установу”, – прокоментував член координаційної ради, додавши, що він не перевіряв особисто, чи дійсно були такі публікації, адже довіряв колегам, які заявляли про наявність дописів монітора щодо цього візиту.
“На цьому в мене аргументи завершилися, адже це дискредитує сам механізм. Напевно, доречно було заслухати самого Осипяна, але таких, як він, було б багато”, – додав Сергій Перникоза. Він також повідомив, що був в одному візиті з Осипяном і його робота сподобалася.
Координаторка проєктів Української Гельсінської спілки з прав людиниМаргарита Тарасова також згадує, що Офіс Уповноваженого звинуватив тоді монітора в тому, що той опублікував свою думку та деталі візиту на власній фейсбук-сторінці до того, як Офіс оприлюднив офіційний пресреліз. У цьому дописі були думки, які нібито не були погоджені між учасниками моніторингової групи й не ввійшли до пресрелізу.
На прохання до Наталії Бородич надати копії цих дописів вона почала говорити про порушення з боку монітора в публікації “Дзеркала тижня” під назвою “Реабілітаційні центри: лікування чи катування?”.
У ній монітор з посиланням на різноманітні дослідження окреслював аргументи проти примусового лікування наркозалежності та юридично обґрунтовував їхню незаконність. Як приклад він наводить знайдену в ребцентрі “Вибір” жінку, яку разом з чоловіком викрали з власного будинку в Кропивницькому і перевезли до цього закладу на Київщині.
“За словами Юлії, вона і чоловік узагалі не вживали ані алкоголю, ані тим більше наркотиків. Натомість у неї був конфлікт із родичами, пов’язаний з нерухомістю. Тому рідні вирішили на певний час “вивезти” їх з будинку, який тепер намагаються продати. Зараз у цій справі триває слідство. Але Юлія хвилюється, оскільки слідство фактично стоїть на місці”, – йдеться в статті монітора.
Він також повідомив, що жінка поскаржилася правозахисникові з Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю, після чого “з ініціативи Офісу Омбудсмена відбувся моніторинговий візит до цього центру з метою запобігання катуванням та жорстокому поводженню”.
Також у цьому матеріалі міститься згадка про підтримку президентом Володимиром Зеленським Міжнародної антинаркотичної асоціації, пресслужбу якої свого часу очолював Гогілашвілі.
Зображення з публікації Артема Осипяна. Зліва направо: Володимир Зеленський, Олександр Гогілашвілі, Марія Левченко, Ігор Щеглов (один із засновників МАА)
Наталія Бородич вказує, що Артем Осипян порушив пункт 2 вимог до громадського монітора НПМ, який забороняє розкривати персональні дані осіб у місці несвободи. Водночас вона додала, що Офіс Омбудсмана не отримував від Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю листа щодо утримання цієї жінки у “Виборі”.
“Це суперечить нашому принципу незалежності. Цього точно не було, бо цей центр стояв у списку закладів, які ми запланували відвідати. До кого він належить, хто ним керує – це не цікавить офіс”, – прокоментувала вона.
Водночас Бородич також зауважила, що монітор порушив пункт 1.8 вимог, який забороняє використовувати з особистою / професійною метою інформацію, отриману під час візиту.
Ми звернулися по коментар до колишнього керівника Департаменту НПМ Євгена Нецветаєва. Він також наголошує, що не можна публікувати персональні дані осіб, які перебувають у закладі. Крім того, він відстоює вимогу публікації даних про візит лише після пресрелізу Уповноваженого.
“Чому, коли створювався НПМ, з’явилася ця норма – не публікувати нічого до релізу Уповноваженого? Візит обговорюється всередині моніторингової групи, вони спільно погоджують реліз і віддають офісу. Це робиться спеціально, щоб уникнути порушень законодавства. Тому що Уповноважений відповідальний за те, як презентується інформація та інтерпретуються порушення. А далі, після візиту, можна писати свої враження. У нас були різні кейси”, – пояснив він.
Водночас останнього правила монітор ніби не порушував, хоча довести це сьогодні складно. Адже наразі пресреліз про візит у “Вибір” на сторінці Офісу Омбудсмана недоступний. Утім, у кеші збереглася копія цієї сторінки. Відповідно до неї, дата публікації документа – 17 липня, тоді як стаття монітора в “Дзеркалі тижня” вийшла 11 серпня.
Що ж до оприлюднення персональних даних, то ексмонітор пояснює, що керувався інтересами потерпілої, яка сама просила оприлюднити її дані через нерозслідування кримінальної справи. 2021 року правозахисник записав з нею відео.
“Я писав для “Дзеркала тижня” на непопулярну тему – захист прав людей із психічними розладами та наркозалежністю. Вони нікому нецікаві. Вони сприймаються спаскудженими, поламаними, другосортними. Людям здається, що в них немає прав. Вони стигматизовані. Але якщо подивитися через призму порушень прав цих людей, ми побачимо гостру правду: як на них заробляють, як безправністю вміло маніпулюють комерціоналісти в ребцентрах”, – розповідає ексмонітор.
Осипян вважає, що йому вдалося зробити свій внесок і привернути увагу до цієї проблеми, оскільки в Україні з’явилися документальні фільми про це, а в парламентському комітеті з прав людини запрацювала відповідна робоча група, що має на меті розв’язати це питання.
Під час зустрічі з підбиття підсумків реалізації НПМ у 2021 році Омбудсман Людмила Денісова відкинула свою відповідальність за відсторонення монітора.
“Доручення не продовжувалося не за вказівкою Уповноваженого. У нас є коордрада, робоча група, яка ухвалює рішення щодо ненадання доручення через порушення етичних норм, зокрема через неправдиву інформацію. Робоча група пропонує мені не надавати доручення щодо того чи іншого монітора, і тоді я підтримую або не підтримую це рішення. Це пропозиції самого середовища, яке представлене, зокрема, громадськими моніторами”, – прокоментувала вона.
Правозахисниця Маргарита Тарасова вважає, що цей кейс мав би розглядатися не в загальному пакеті кейсів моніторів, а окремо, щоб на нього було виділено більше часу:
“Одна ситуація, коли монітор з різних життєвих обставин не ходив у візиті, а інша – коли є звинувачення в порушенні етичного кодексу. У нас немає етичної ради чи комісії, яка б мала б це розглядати, відповідно до нашого положення. Офіс Омбудсмана був також у процесі створення нового етичного кодексу, який значно відрізнявся від Декларації монітора НПМ. Було незрозуміло, за якою процедурою це мало відбуватися, і також ми не чули іншу сторону – позицію Артема. Ми мали зробити висновки на підставі тієї інформації, яку надав офіс. На цей випадок треба було виділити більше часу”.
Тарасова також пригадала, що експертна рада за попереднього Уповноваженого розглядала один випадок порушення етики монітора на випробувальному терміні:
“Монітор поводився токсично. На нього було багато скарг, і він не міг працювати в команді. Тоді йому не продовжили доручення. Але такої ситуації, щоб чинний монітор з репутацією, на якого не було скарг і який раптом вчинив порушення, я не пам’ятаю. Мені також видається, має бути ранжування: які порушення є більш, а які менш серйозними й щоб громадські монітори чітко розуміли, які можуть бути санкції. Має існувати практика зі зрозумілою, послідовною та прозорою дисциплінарною складовою”, – вважає правозахисниця.
Вона схиляється до того, що якщо монітор не журналіст, то має йтися про спільне бачення групи моніторів, які були у візиті, але для журналістів можуть бути інші правила:
“Серед моніторів НПМ є також журналісти, які теж відвідують місця несвободи. У них також є свої функції. Отже, очікувати від них того, що ми хочемо, було б порушенням їхньої професійної етики. Журналісти публікували свої матеріали після візитів під своїми кутами зору, і за це не було санкцій. Мені непросто визначитися в цій ситуації. З погляду НПМ як механізму мені видається виправданою єдина позиція, з якою виступають усі учасники моніторингової групи. Але якщо монітор хоче оприлюднити щось інше про візит чи з більшими деталями, то позбавляти доручення – це занадто”.
Наталія Бородич запевняє, посилаючись на рішення координаційної ради, що всі 14 моніторів, яким не продовжили доручення, можуть пройти додаткове навчання. Після цього робоча група обговорить кандидатуру ще раз. Утім, Артем Осипян каже, що готовий повернутися в НПМ, але якщо з департаменту піде чинне його керівництво. За його словами, Офіс Уповноваженого “вбив” у нього бажання займатися захистом прав незаконно утримуваних у приватних центрах і зараз він замислюється над зміною своєї діяльності.
Правозахисник Олександр Гатіятуллін вважає, що виходом із цієї ситуації має бути затвердження етичного кодексу НПМ. Водночас Офіс Уповноваженого має утворити етичну комісію при координаційній раді, яка б складалася не з учасників громадських організацій, дотичних до НПМ, а з авторитетних, незалежних експертів та правозахисників, які не мають стосунку до НПМ.
“Саме ця етична комісія має розглядати такі випадки. І потрібно також запрошувати людину на таке засідання. Я не думаю, що людину треба позбавляти доручення на підставі службової записки від якогось співробітника Департаменту НПМ. Потрібно вислухати також і іншу сторону, щоб зрозуміти, як було і чому так сталося”, – вважає Гатіятуллін.
“НПМ – в несвободі духу”
Під час дослідження цього кейсу ми наштовхнулися на свідчення про деструктивну атмосферу в самому Департаменті НПМ. Чинні та колишні його співробітники кажуть про психологічне насильство, “гнітючу атмосферу”, “методичне приниження” та “знецінення колег” з боку Наталії Бородич. Вони відмовляються відкрито говорити про це, наполягаючи, що через свої зв’язки представниця Уповноваженого нашкодить їм.
У розмовах з нами вони відгукуються про Департамент НПМ як про “поліцейську дільницю” та “гетто”, а методи роботи Бородич назвали “неприйнятними в держслужбі, тим більше в правозахисній сфері”.
“Ми працюємо в умовах несвободи духу. Тієї заповзятості в роботі, як було раніше, вже немає. Ніхто не має висловлювати власну думку, заперечувати їй (Наталії Бородич. – Ред.), виявляти ініціативу. Інакше вона виснажує тебе як покарання ще більшою роботою “, – каже співрозмовник.
Інша співробітниця департаменту Віта Сидоренко була спочатку волонтеркою НПМ і згодом влаштувалася на роботу в цей департамент. Вона говорить, що їй не доводилося спостерігати на власні очі психологічне насильство з боку Бородич, утім вона підтверджує гнітючу атмосферу. Працювати в департаменті їй було психологічно некомфортно, що стало основною причиною її звільнення.
З моменту приходу в Офіс Уповноваженого Наталії Бородич з Департаменту НПМ звільнилися або змушені були вийти на пенсію 12 співробітників. Серед них – левова частка висококваліфікованих фахівців. Ті співробітники, які вийшли на пенсію, кажуть, що охоче працювали б і далі.
“Пішли всі, хто захотів піти, – коментує Наталія Бородич і додає: – Якщо працівникам здається, що я щось роблю не так, вони могли прийти до мого керівника, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, або керівника секретаріату та поскаржитися на мої дії. Це нормальна ситуація. Він би доповів Уповноваженому, і вона б ухвалювала своє рішення”.
Відповідаючи на наші питання, Бородич повідомила, що в структурному підрозділі немає заходів з командоутворення. Утім, у межах проєкту Ради Європи Офіс надіслав відповідний запит про фінансування таких потреб.
“Ми попросили тренінги для тимбілдингу, щоб зміцнити нашу команду, щоб у нас була нормальна робоча атмосфера, щоб працівники трохи зблизилися й могли почуватися комфортно. Та поки ми не отримали зворотного зв’язку, коли саме можуть бути такі тренінги та з яких саме питань. Нам потрібні такі заходи, зокрема, щоб запобігати вигоранню працівників, адже в нас велике та інтенсивне навантаження”, – прокоментувала Бородич.
Серед іншого співробітники департаменту закидають Бородич вихолощування з фінальних звітів фактів порушень прав людини в місцях несвободи, що зрештою звужує діяльність НПМ. На її переконання, низку порушень, кажуть співрозмовники, мають виявляти інші служби та відомства, а не НПМ.
“Якщо ви проаналізуєте звіти за результатами візитів три-два роки тому і зараз, то зрозумієте, що вони ніякі. Аж плакати хочеться. Нині вони занадто уніфіковані”, – коментує інший співрозмовник.
Про факти вилучення зі звітів виявлених порушень повідомив, зокрема, колишній співробітник Департаменту НПМ Владислав Скоропляс.
“Дійсно, вона викреслювала зі звітів виявлені порушення. Коли я не погодився з нею, у мене виник конфлікт. Я наполягав, що не один рік працював у пенітенціарній системі й відповідаю за те, що пишу. Якщо я вважаю, що це порушення, то це так і є. От, до прикладу, перекоси в дисциплінарній практиці чи в крайніх заходах дисциплінарного впливу, надмірне застосування сили. Вона вважає, що це не є порушенням і що це право адміністрації. Але коли адміністрація в’язниці перегинає палицю, то це ж очевидне порушення. Вона навіть скликала інших керівників Департаменту НПМ, щоб на мене вплинути. А вони підтвердили, що це було порушенням”, – розповів Владислав Скоропляс.
Він також заявив, що такі принципові розбіжності між ним і Наталією Бородич та співробітницею департаменту Валерією Батуринською спонукали його подати заяву на звільнення у вересні 2020 року.
“Розумієте, у цих же розбіжностях не йшлося про відсутність рушників чи, там, тумбочок в ув’язнених. Йшлося про принципові порушення”, – додав він.
Коментуючи ці звинувачення, Наталія Бородич наголошує, що на вимогу Уповноваженого критерії оформлення звіту визначають через порушення, які передбачено нормами міжнародного права та національного законодавства.
“От чесно: я не знаю, що таке перекоси. Для того щоб було відповідне реагування на виявлене порушення, нам потрібно чітко описати, яку норму порушено. Немає цього слова в діяльності НПМ. Є порушення права людини на захист від катувань, на належні умови тримань… Мені важко згадувати всі суперечки. Лише 2021 року було 980 візитів, а 2020-го – 815. Є ж норма, з якої ми оцінюємо порушення. Це ж очевидно”, – пояснила вона.
Серед іншого співробітники Департаменту НПМ нарікають, що в гонитві за кількістю візитів зростає навантаження на кожного працівника, що зрештою негативно позначається на якості самих візитів, співробітники не мають змоги підвищувати кваліфікацію та навчатися.
“З такими темпами та формальним підходом ці звіти можна буде копіпастити”, – каже співрозмовник.
Наразі з Департаменту НПМ пішли майже всі архітектори та натхненники механізму, які спільними зусиллями моніторів та міжнародних донорів зробили його успішним настільки, що українська модель НПМ була визнана найкращою у світі.
Офіційне вручення монітору доручення Уповноваженого Верховної Ради з прав людини
Недопуск моніторів НПМ до центру Міжнародної антинаркотичної асоціації в Софіївській Борщагівці, Київщина. Фото: Артем Осипян
Зображення з публікації Артема Осипяна. Зліва направо: Володимир Зеленський, Олександр Гогілашвілі, Марія Левченко, Ігор Щеглов (один із засновників МАА)
