“Твоя смерть — наша турбота”: Як на Docudays UA обговорювали, чи можуть ультраправі прийти до влади
Попри спробу ультраправих зірвати дискусію про них самих, організаторам заходу таки вдалось провести подію під час фестивалю документального кіно про права людини “Docudays UA”. Це стало можливо завдяки Національній поліції, яка гарантувала безпеку відвідувачам.
У креативний простір IZONE заходять п’ятеро людей.
— Доброго дня! Це тут у вас відбуваються правозахисні заходи?
— Так, — відповідає відвідувач фестивалю Віктор Пономарьов.
— Тоді нам сюди, — у приміщення на першому поверсі заходять ще 25 хлопців. Вони відразу починають шматувати фестивальні програмки зі словами “Нічого пропагувати збочення за грантові кошти”.
Після цього зривають зі стіни чотири плакати виставки “Шанувати різноманіття”, присвяченій людям з інвалідністю, ромам, трансґендерам та людям з ВІЛ.
У цей момент ще тривала дискусія “Жінки на лінії зіткнення: як їх змінили нові реалії?”. Відвідувачі фестивалю так і не змогли прочитати листи жінок, де вони розкривають особисті історії про те, як збройний конфлікт вплинув на їхнє життя, та про те, як вони справляються з новою реальністю. Так само слухачам обговорення не судилося підписати листівки у відповідь цим жінкам.
Організатори викликали поліцію і їй вдалось вивести молодиків у двір IZONE. Кордон поліції закрив собою вхід креативного простору IZONE. Радикали у свою чергу стали у ряд попереду поліцейського кордону і заважали проходити відвідувачам.
Вони також перешкоджали журналістам проходити в середину приміщення. Акредитація журналіста для них — не аргумент.
“Нам байдуже!”, — відповідає мені молодик, коли я представляюсь. Я намагаюсь знімати обличчя на камеру телефону, але хтось позаду хлопця різко вибиває пристрій з рук і він падає на землю. Нападник відразу після цього зникає у натовпі.
Натовп радикалів супроводжував відвідувачів та відвідувачок дискусії. Праворадикали лаялись та провокували на конфлікт. Дехто з натовпу фотографував тих, хто збирався на захід.
— Іди звідси! Не провокуй. Ми — ультрарадикали. Є загроза твоєму життю, бо твоя смерть — наша турбота, — розмахував руками над головою журналіста видання “Політична критика” Сергія Мовчана чоловік у чорній кепці та коричневій куртці.
Організатори заходу — громадська організація “Інсайт”, Центр інформації про права людини та Коаліція з протидії дискримінації — вирішили не скасовувати захід, закликавши у соцмережах до обачності.
ЧОМУ СТАЛИ ПОПУЛЯРНІШИМИ
В’ячеслав Ліхачов, голова групи моніторингу прав національних меншин, розповідає, що ультраправі рухи були слабкими в Україні у порівнянні з течіями в пострадянських країнах Східної Європи. За його словами, перші електоральні успіхи ультраправих виникли після приходу до влади колишнього президента України Віктора Януковича.
“Націоналрадикали сприймались як щира та послідовна опозиція режиму та яскраво виражена антиросійська сила. Вони змогли через жорстке протистояння суспільства та режиму Януковича акумулювати певну електоральну підтримку. Це проявилось в успіхові ВО “Свобода” на парламентських виборах 2012 року”, — розповідає експерт.
Він вважає, що після Революції Гідності та з початком російської агресії позиції ультраправих у суспільстві ще більше посилились.
“Суспільство бачило у рішучих, готових до насильства молодих людях символічного захисника на противагу поліцейському насильству, яке звалилось на протестуючих. Суспільство у деякій мірі героїзувало ультраправих через необхідність сильної та рішучої форми протесту. Так само через гібридне вторгнення Росії в Україну люди з націоналістичним бекграудом виявились у своїй стихії. “Азов”, який МВС розкручувало як ядро нової армії, “Правий сектор”, який першим прорвався у заблокований Донецький аеропорт, формували героїчний образ захисників Батьківщини. У цьому контексті ультраправі символи та риторика переставала бути неадекватним, як це було у перші 25 років незалежності України”, — розповідає експерт.
В’ячеслав Ліхачов переконаний, хоч окремо ВО “Свобода”, “Правий сектор” та створена Андрієм Білецьким партія “Національний корпус” зараз не можуть подалати електоральний бар’єр, вони все одно можуть розраховувати на підвищення популярності у суспільстві. Тому ці сили подають себе опозицією до чинної влади разом із соціально-економічною та військовою критикою.
За словами В’ячеслава Ліхачова, ультраправі кидають виклик владі у монополії на насильство, адже вони беруть участь у рейдерському переділі об’єктів власності та протистояннях із будівництвами. Це одночасно дозволяє підтримувати себе фінансово та візуально бути помітними в українських містах.
“Ультраправі кидають виклик не лише відкритому, демократичному та розмаїтому суспільствому, а й державним інститутам. І через це вони представляють для держави та суспільства таку ж загрозу як і просепаратистські та проросійські сили. Тим більше, що діють вони тими ж самими методами”, — наголошує В’ячеслав Ліхачов.
ЗБІЛЬШЕННЯ НАПАДІВ
Дослідниця право-радикальних рухів Анна Гриценко вказує на збільшення кількості перешкоджань мирних зібрань, заходів та нападів на їхніх учасників. Як приклад вона навела напади на Марш за права жінок 8 березня, перешкоджання акції пам’яті адвоката Станіслава Маркелова і журналістки Анастасії Бабурової 19 січня 2018 року та напад на 23-річного британця Ліама Ентоні Тонга.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як учасників акції пам’яті незаконно затримала поліція, а потім “впольовували” ультраправі — свідчення
Окрім цього, у Кривому Розі 21 січня невідомі у масках напали на ЛГБТ-активістів із громадської організації “Гей-альянс Україна”. 11 лютого у Маріуполі зірвали лекцію про жінок у кіновиробництві. У Харкові через близько 15 праворадикалів правозахисниця Анна Шаригіна не змогла провести лекцію про “ЛГБТ-рух в Україні та світі”. Також 19 березня у Вінниці близько 40 людей зірвали круглий стіл з протидії злочинам на ґрунті ненависті.
Голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик згадала про минулорічний напад на волонтера її громадської організації після Маршу рівності у Києві. За її словами, було важко домогтись, аби кримінальне провадження поліція порушила за статтею 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками).
“Усі ці напади стаються через антифемінізм та гомофобію. Навіть 19 січня не обійшлось без гомофобії на акції, яка не присвячена ЛГБТ“, — каже Анна Гриценко. При цьому вона зауважує, що ЛГБТ та жіночий рух все одно дедалі більше заявляє про себе, а відтак в ультраправих — більше можливостей зривати заходи представників цих рухів.
“Згадайте часи, коли у Києві щось відбувалось три рази на рік і дуже закрито”, — каже вона і закликає прихильників прав людини організовувати більше акцій та відвідувати їх, аби “перетискати тенденцію на свою користь”.
Голова громадської організації “Інсайт” Олена Шевченко заявила, що ЛГБТ руху за останні три роки тяжче вдається “відвойовувати” право на мирне зібрання.
“Це одне з наших основоположних прав — під загрозою. Так, акцій стає більше і нападів також, але я бачу ризик побиття чи вбивства, якщо ти вийдеш на захід. Люди бояться виходити на ці акції, заявляти про порушення своїх прав, бо ти не знаєш, що з тобою може статись. Так само немає впевненості, що поліція спроможна забезпечити безпеку до та після акції”, — вважає правозахисниця. Вона зауважує, що представники ультраправих течій можуть побити навіть тих людей, які не належать до ЛГБТ-спільноти, лише за подібний вигляд або, якщо громадянин підтримує права людини.
“Дискурс націоналізму, який чомусь прирівнюється до патріотизму, використовується проти прав людини. Права людини подають як вплив тлінного Заходу. А от у нас є якісь українські традиційні цінності. І увага, а що таке ці українські традиційні цінності — ніхто не знає. Але ми розуміємо, що ось ці “скрєпи” та традиційні цінності, які вони намагаються нав’язати та обмежувати ними права людини, — родом з Росії. І показово, що останні два роки ці екстремістські організації намагаються очорнити правозахисні організації через ярлики — “грантожери”, “відробляють гроші західних організацій”. Ультраправі — антиєвропейський рух. Раніше ми не спостерігали, щоб вони топтали прапори Європейського Союзу“, — додає Олена Шевченка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шевченківський райсуд не побачив складу злочину в плакаті з тризубом на Марші 8 березня в Києві
Правозахисний ЛГБТ Центр “Наш світ”, який проводить постійний моніторинг правопорушень на ґрунті гомофобії та трансфобії, у 2017 році зафіксував 226 таких випадків. У 92-х це було фізичне насильство різного ступеня тяжкості, у 15-ти — грабіж і в семи — розбій.
Водночас національний координатор з питань запобігання та протидії злочинам на ґрунті ненависті Олексій Крюков вказує на тенденцію збільшення кваліфікації злочинів за статтею 161. Так, у 2012-му було лише три провадження за фактами злочинів на ґрунті нетерпимості на всю державу, у 2014-му — 33, а в 2017-му — вже 180. Причому 90 з них кваліфіковано за статтею 161. Однак він визнає, що кількість порушених проваджень за цією статтею у випадках із представниками ЛГБТ спільноти — менша. У 2017 році у Нацполіції зафіксували 28 таких кримінальних проваджень, з них за статтею 161 кваліфіковали лише два. І то — за рішенням слідчих суддів.
Олена Шевченко переконана, нерозслідування злочинів на ґрунті ненависті — найбільша проблема.
“Якщо напади під час публічних акцій реєструються як хуліганство. Ми бачили багато випадків, коли у відділки поліції за нападниками приїжджають народні депутати із різних фракцій. За півгодини людей, які були на заходах із вибуховими пакетами, ножами, відпускають. Я особисто бачила випадки, як поліцейські віталися за руку із праворадикалами”, — каже вона. При цьому правозахисниця пояснює, що слідчі рідко відкривають справи за статтею про злочин на ґрунті ненависті, бо у ст. 161 КК України немає ознак гомофобії та трансфобії. 105 захід Плану дій Нацстратегії з прав людини зобов’язує МВС виправити цей недолік ст. 161 КК України, додавши ці кваліфікуючі ознаки злочину. Однак у відомстві вважають це недоцільним.
ПОЛІТИЧНІ ШАНСИ УЛЬТРАПРАВИХ
В’ячеслав Ліхачов переконаний, що ультраправі — небезпечні через те, що намагаються нав’язати свій порядок денний і свій формат спілкування у насильницький спосіб. І така вулична, маргінальна субкультурна активність — це провал їхньої претензії на соціальну успішність та політичну репрезентативність.
“За коротке життя нинішніх ультраправих прийшла справжня революція та війна. Зі своїм бойовим досвідом вони повертаються у ситуацію 10-річної давнини своєї субкультурної зірниці з ліворадикальними опонентами. Це так само як би радянський школяр 89-го року випуску, відслуживши в десанті в Афганістані, повернувся у свою радянську школу, щоб тріумфально в шкільному туалеті написати лайливе слово”, — коментує експерт.
Він переконаний, що ультраправі відстають від розвитку суспільства і не можуть йому запропонувати щось корисне.
“Візити представників Національного корпусу у собачі притулки, де прибирають за собаками — це спроба праворадикалів знайти не захоплену ділянку громадської активності. Нехай це буде спроба раціонально набрати бали на безпрограшній темі, але це виглядає не переконливо. Це показник кризи, у якій вони знаходяться. Вони нудні і нецікаві”, — вважає В’ячеслав Ліхачов.
“А чого від них очікуєте? Вони “топлять” за печерні “традиційні цінності”. От вони так і працюють цими печерними “традиційними цінностями”. Дубинка і на цьому все. Жодного креативу. Облити зеленкою, забризкати газом, п’ятьма людьми напасти на одну людину — це не геройство, а підлість”, — реагує на репліку експерта Олена Шевченко. Вона вважає, що запит на ультраправі ідеї в суспільстві показує, що громадянам потрібно пояснювати: такі методи — неприпустимі.
Анна Гриценко зауважує, що ідеї правого руху стають популярними серед молоді. Громадська активістка Альона Глазкова із Кременчука (Полтавщина) розповіла, що у її місті ультраправим дозволяють організовувати для школярів вишколи на підставі міської програми націально-патріотичного виховання.
“Ми не знаємо, що робити. Ми говоримо із заступником начальника управління освіти. А він відповідає: “Ну, це ж про патріотизм. Це — ж добре”. Чоловік, який керує “Азовом”, володіє страйкбольним клубом і дітям там прикольно бігати”, — розповіла Альона Глазкова.
За словами Олени Шевченко, приклад із Кременчука показує, як ультраправі легітимізуються через “націально-патріотичний вибух в Україні” і впроваджують свою пропаганду. Вона називає ультраправих екстремістами і вважає, що напади на людей — це проблема держави, яка має відкривати кримінальні провадження.
Організатори фестивалю процитували запитання під прямою трансляцією від представника ультраправого руху Олександра Ганса: “Чому ви не хочете обговорити з керівництвом цих рухів ситуацію, яка відбувається. Для нас ваші акції — провокація, на яку реагують жорстко, захищаючи свої погляди на традиційну сім’ю. Чи намагались ви провести конструктивну бесіду, домовитись з кимось із керівників патріотів?”
“Коли ми удвох з адвокаткою нещодавно прийшли на судове засідання, а їх прийшло 30 осіб з палицями. У нас не дуже відбулась дискусія. Так, ми намагались діяти в рамках закону, в тому числі прийшли на суд без належної охорони. А в суді побачила їх зі зброєю. От така дискусія”, — відповіла Олена Шевченко.
Правозахисниця Тетяна Печончик переконана, що перед громадянським суспільством є виклик — реформа правової та судової системи.
“Нам потрібно впроваджувати реформу, аби ті люди, які використовують насильство як аргумент, несли за це покарання”,— резюмувала вона.
Учасників заходу евакуювали із креативного простору двома автобусами до однієї з локації фестивалю Docudays UA — кінотеатру “Жовтень”.
