“Тебе здали, їдь звідси”: як студент створив у Новій Каховці волонтерське підпілля і зміг виїхати через Крим

Дата: 22 Вересня 2022 Автор: Інна Аннітова
A+ A- Підписатися

На 39-й день життя в окупації студент Стефан Воронцов отримав повідомлення: “Тебе здали”. Вже наступного дня втілив план “К” – виїзд за кордон з рідної Нової Каховки через Крим. До того понад місяць хлопець координував у місті волонтерський рух. 

Він розповів, як молодь міста у підпіллі створила гуманітарний штаб і канали для інформування населення, та про те, як на гуманітарній допомозі намагались наживатись представники місцевої влади, які, ймовірно, співпрацюють з окупантами. 

Ілюстрації: Тетяна Гущина

Студент польського вишу Стефан Воронцов повернувся в батьківську хату напередодні повномасштабного наступу Росії. Хотів перевірити рівень напруженості в родині: чи розуміють небезпеку, чи готові до війни, а якщо щось почнеться, то бажав бути вдома. Його рідне місто Нова Каховка опинилося в окупації в перший день вторгнення – 24 лютого. Хлопець зізнається, що був готовий до цього морально, і вже за декілька секунд після першого прильоту життя “перемкнулось на режим війни, увімкнулись воєнні фільтри”. 

“Я нарахував тоді шість прильотів, забігаю в кімнату, дивлюся на рідних, і нам немає що сказати один одному, ми мовчимо. Вдома були батько, мама, я і брат – тобто два військовозобов’язаних хлопці. Батя боявся втратити нас”, – розповідає Стефан. 

Але жодного дня хлопець не шкодував про те, що приїхав. Сім’я вирішила, що ніхто нікуди не поїде, всі залишаються вдома. Заправили автівку, зняли готівку і почали готувати підвал. 

Стефан пригадує, як вийшов на вулицю 24-го близько 8-ї ранку, а в небі винищувачі, гвинтокрили – все полетіло на Херсон: 

“Ми подзвонили до знайомих в Генічеськ, нам сказали, що там вже танки їздять. Вони (російські військові .– Ред.) пройшли Чонгар. Без перешкод, без боїв зайшли, й ми розуміли, що всі мости пройдені, ми наступні, й зайдуть вони через 2–3 години. Так і сталося. Вже о 12-й в мережі опублікували відео ганчірки (прапора Росії. – Ред.), яка висить над ГЕС. Танки шурують містом, і ми вже якось не Україна. Тобто прокидаєшся під прапором України, а в обід ти вже в окупації”. 

З того моменту життя нагадувало Стефану нескінченний квест, в якому постійно змінювались правила. Якби тоді обрав життя без волонтерства, додає він, жив би спокійніше. 

Спочатку Стефан із друзями створили чат – закриту спільноту своїх: люди шукали інформацію, питали про допомогу, комусь когось треба було провідати, збирали сюди ж новини та повідомлення про перебіг подій. З цього виросла волонтерська організація Humanity

Ілюстрації: Тетяна Гущина

В місті наростала паніка, місцеві почали закуповувати продукти, ліки, гігієнічні засоби. Вже відчувалась нестача продовольства. 

“Єдиний аргумент, чому всі почали волонтерити, – щоб не їхав дах. Якщо ти нічого не робиш, дивишся новини, то починає плавитися мозок, ти не відчуваєш себе корисним, ти скиглиш. Коли робиш щось добре, то і тобі це допомагає. Але ж ми працювали не тільки на гуманітарному фронті, мій фронт все ж – інформаційний”, – говорить хлопець.

З 2013 року Стефан веде твіттер, від першого вибуху писав про все, що відбувалось, туди: 

“Став інфлюенсером Нової Каховки. В перший тиждень ніхто не виходив на вулицю, всі новини містяни дізнавалися з інтернету. Великий потік інформації був, і все треба перевірити, дізнатись. З того і почали, бо ми розуміли, що ми – молодь, в нас є енергія, креативність. Ми почали залучати кошти через соцмережі, щоб закуповувати для людей потрібне. Це був цікавий досвід, перевірка себе і людей”. 

Таємні чати партизанів

За словами Стефана, з перших днів російські військові мали списки мешканців Нової Каховки – журналістів, активістів, військових, які брали участь в АТО. Спочатку з обшуками “завітали” до них, людей викрадали, чинили тиск, піддавали тортурам. 

Тоді, пригадує хлопець, волонтери окупантам були нецікаві, однак було зрозуміло, що коли закінчаться перші списки, з’являться нові: 

“Ми розуміли, що ми в них будемо”, – каже волонтер. Хлопець був вимушений виїхати з батьківського будинку, щоб уберегти рідних й забезпечувати існування волонтерської організації якомога довше. 

Тоді переховувався по підвалах, на вулицю майже не виходив, містом переcувався тільки в автівках, всім казав, що вже виїхав з Нової Каховки. 

“Орки їздять містом тільки на великих “зешках” (так місцеві називають військові автівки із позначкою Z. – Ред.), а їх добре чутно в нашому місті, коли тихо – можеш йти. Більше небезпеки було саме від наших людей через те, що нас може побачити хтось русявий (так Стефан називає місцевих жителів із проросійськими поглядами. – Ред.)”, – згадує Стефан. 

Волонтери розуміли, що всі новокаховські журналісти вже “на підвалі”, на них йде “полювання”: 

“Деякі з них, хто вийшов, починали говорити, що “русня не така вже й погана”. Я розумів, що ми (організація Humanity. – Ред.) починаємо рости: в мене бюджет організації, в мене твіттер, на який щодня підписуються 500 нових читачів, я висловлюю саме проукраїнську думку. В нас є свої канали й пабліки по Новій Каховці, закриті та відкрити, куди скидали локації орків, місця, де знаходилися блокпости. Вся руснява падаль в місті знала, що є якість “таємні чати”, де сидять партизани”. 

Коли Стефан почав звітувати у твіттері про діяльність організації, називав місце її розташування “штабом”: 

“Мені подобається це слово, але воно воєнізоване. І вперше орки до нас прийшли туди зі зброєю і з камерами. Мабуть, вони думали, що якщо “штаб”, то там має бути зброя, “коктейлі Молотова”, але після першого візиту вони зрозуміли, що нічого такого в нас немає”. 

У підвал, де Humanity зберігали та сортували гуманітарні запаси для подальшого адресного доставлення, зайшли двоє озброєних чоловіків, один оператор з камерою і ще один – журналіст. Всі були в масках. Хотіли зняти матеріал:  

“Вони вдерлися, щоби зняти пропагандистський сюжет. Їх не цікавило, що відбувається насправді, інтерв’юер просив сказати, що діяльності волонтерів в місті не перешкоджають і ніби місцеві вдячні, що ті [окупанти] прийшли. Вся ця війна відбувається задля картинки для одного глядача. Рашистська країна, якщо можна назвати її країною, тримається на картинці”. 

Стефана тоді у штабі не було, він виїхав за годину до цього. Однак була присутня фармацевтка та деякі інші волонтери. 

“Вона запитала, чи можна відмовитися від інтерв’ю. Говорила, що вони не казатимуть того, що окупанти хочуть. Їй відповіли: “Да”.  Фармацевтка перепитала, чи нічого не буде за відмову. Сказали: “Нет”. Орки пішли, і цього ж вечора ми все зібрали та вивезли в нове місце”, – переповідає короткий діалог Стефан.    

Розграбування складу 

Спочатку волонтери ходили з імпровізованою позначкою у вигляді червоного хреста на одязі. Одного дня російські військові зупинили трьох з них в різних місцях та влаштували їм допит на місці: хто вони, що роблять, де їхній штаб. Згодом лідери організації побудували мережу волонтерів, яких готували до зустрічі з військовими, пояснювали, що говорити та як себе поводити. 

Започаткували й правила для “повсякденного життя”, як то – чистити телефони, не мати збереженого чату із координатором. 

Стефан Воронцов

Мережа почала працювати так, зазначає Стефан, щоб було зрозуміло: сам волонтер, який розносить допомогу тим, хто її потребує, не є організатором, тож і претензій до нього не мало б бути. 

Згодом окупанти викрали одного з волонтерів. Він повернувся за декілька днів. Цікавився новою адресою штабу, згадує Стефан, але йому відмовили у подальшій співпраці. 

В умовах окупації часто неможливо визначити справжню позицію людини та дізнатися, чи співпрацює вона з окупантами. Попри цей ризик волонтерам доводилось звертатися по допомогу до різних людей, говорить Стефан. 

Таким чином вдалося завезти з підконтрольної Україні території в Нову Каховку достатньо велику партію ліків та іншої продукції. 

“В цій партії ліків наших було на 50 тисяч гривень, плюс гуманітарка десь на таку ж суму. І ще була закупка для лікарні –  місцева влада наша нашкребла аж 30 тисяч гривень, які молодці! На 10 тисяч вони закупили щось для лікарні, а на 20 тисяч придбали якісь препарати для мережі своїх же аптек, щоб продавати людям, в яких і без того коштів бракувало на життя”, – обурюється Стефан. 

У перевезенні гумдопомоги, говорить волонтер, допоміг депутат Новокаховської міськради від партії “Слуга народу” Олександр Шевченко, частина вантажу була під його відповідальністю. Водночас волонтери йому не довіряли. Тож до штабу організації гумдопомогу не повезли. Домовились з Червоним Хрестом, що ті нададуть місце, де можна організувати склад. 

Наступного дня за годину до запланованого приходу волонтерів на означене місце “завітали” четверо людей. Серед них був депутат Шевченко та головна лікарка Центральної міської лікарні Нової Каховки Наталія Гончарова (ймовірно, обоє співпрацюють з окупантами). 

Візитери, погрожуючи представниці Червоного Хреста, як пізніше вона розповідала Стефану, зайшли в приміщення. Вони перебрали партію завезеної допомоги, забрали своє та, за словами Стефана, привласнили частину, яка належала волонтерам. Обрали те, що користувалось найбільшим попитом – ліки проти тиску, знеболювальні пігулки, йод. 

“Ми прийшли у призначений час задоволені, раді, що день буде добрий, а представниця Червоного Хреста  зустріла нас в істериці. Те, що куплено на добровільні внески людей, ці “представники влади” забрали собі. Просто пограбували нас. Мені було дуже незручно перед нею, тільки вчора ми обіцяли їй, що все буде безпечно і сторонніх тут не буде”, – стверджує волонтер.

Ілюстрації: Тетяна Гущина

Пізніше саме представниця Червоного Хреста попередила Стефана про небезпеку словами “Тебе здали, їдь звідси”. Також, за словами волонтера, вона розповіла, що ті самі люди, які приходили у перший день, під контролем Гончарової з’являлися ще не раз у надії, що будуть нові надходження допомоги від волонтерів. Зустріч Стефана з представницею Червоного Хреста відбулася на 39-й день перебування хлопця в Новій Каховці.

План “К”

Того ж дня Стефан вирішив, що час реалізувати план “К”, тобто виїзд через окупований Крим за кордон. Хлопець сподівався, що так у нього залишиться бодай якийсь шанс продовжувати роботу організації. Можливості їхати в бік підконтрольної Україні території на той момент не було.

“Наступного ранку я вже їхав. Звісно, була небезпека, тоді вже були випадки, коли хлопці мого віку заїжджали до Криму, в них забирали документи і на тому зв’язок із людиною втрачався. Ми з родиною думали, що я можу бути у якихось списках, але не був. Перший блокпост – і ти розумієш, що дороги назад немає”, – згадує Стефан.  

На блокпості в районі Чаплинки хлопцю наказали роздягнутися – перевіряли татуювання, а на адмінмежі з окупованим Кримом перевірили повністю: 

“Документи, шмон телефону і допит, але без сили – тільки під моральним тиском. Під час допиту йшла гра в “доброго поліцейського”. Спілкування тривало дві години й то було повне викладання моєї біографії від народження і про кожен місяць життя. Тут, мабуть, очікували, що я скажу щось зайве, або шукали нестиковки. Питали: як ти ставишся до “Азову”, до нацистів, до влади, чи є у вас партизанський рух”. 

Як розповідає Стефан, він не міг сказати всієї правди, але і брехати не довелось. 

Хлопець каже, що намагався “вивести на спілкування” російського прикордонника. Знайшли навіть спільну тему – обох цікавила урбаністика. Крім того, зазначає Стефан, він намагався імітувати біполярний розлад особистості: просив води, щоб прийняти пігулки. Зрештою росіянин “виявив людяність”. 

Ілюстрації: Тетяна Гущина

Складніше, згадує волонтер, було на кордоні Росії та Грузії. 

“Там були дві години розмови й ще шість годин очікування невідомо чого. Коли у тебе забирають документи і кажуть: “Хохол подожди, сейчас с тобой будут говорить”, така фраза не додає оптимізму. За якийсь час російський начальник підійшов до мене і також почав гру в “доброго поліцейського”. Казав про те, що він не очікував війни, що 30 років служив, мав пошану російського військового, а зараз він ніхто, й у світі його тепер ніхто не боїться, а навпаки. Я йому навіть повірив, ніби він думаюча людина. Мене він теж про війну питав, я казав, що не можу ставитися до неї позитивно, коли моє рідне місто захоплене”, – говорить Стефан. 

Зрештою його відпустили: 

“В Грузії на прикордонному пункті висять українські прапори, щоб ви розуміли. Грузини, коли побачили мій паспорт, одразу обняли мене”. 

Стефан провів у дорозі дві доби. За тиждень після нього з міста виїхала його родина.

Волонтерська організація Humanity продовжує працювати в Новій Каховці й зараз – дистанційно. Волонтери допомагають в евакуації з Херсонщини. Спільно з іншими організаціями їм вдається безплатно вивозити на підконтрольну Україні територію тих, хто цього потребує. 

З гуманітарною допомогою у місті тепер проблема, зазначає Стефан, окупаційна влада заборонила завозити товари з підконтрольної Україні території. Російські військові перевіряють всі вантажі, що їдуть на Херсонщину. 

Якщо запідозрять, що це гуманітарна допомога, говорить волонтер, змушують викидати, кажуть: “Ну ми ж з Криму привозимо, навіщо вам потрібне це українське, якщо ми вам і так допомагаємо?!” 

Подекуди на узбіччі поряд із блокпостами окупантів розкидані дитяче харчування, ліки та засоби гігієни. Те ж, що надходить в місто як російська гуманітарна допомога, за свідченнями місцевих, має дуже низьку якість. Стефан жаліється, що зараз Україна втрачає зв’язок із населенням окупованої території, допомогу передати дуже складно, а телефонний зв’язок настільки нестабільний, що часто не вдається навіть пояснити людям, чому допомога не доїхала.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: