Як притягнути РФ до відповідальності за катування цивільних як за злочин проти людяності
Сьогодні тисячі цивільних українців, що потрапили в полон до російських окупантів, зазнають системних знущань та тортур. Ті, кому вдалося повернутися, стверджують, що жорстокість росіян не має меж.
Притягнення до відповідальності виконавців цих воєнних злочинів має забезпечити справедливість для потерпілих. Але для цього потрібна кропітка робота зі збору доказів, документування воєнних злочинів, а також формування справ для передачі в міжнародні суди.
Про те, як можна притягнути росіян до відповідальності за катування цивільних на національному і міжнародному рівнях та які найбільші виклики є на цьому шляху, українські правозахисники та представники таких міжнародних організацій, як ООН, ОБСЄ та Всесвітня організація проти катувань (OMCT), говорили під час дискусії “Катування та переслідування цивільних як злочини проти людяності з боку російської влади в Україні: шляхи забезпечення відповідальності”.
Публікуємо головне із панельної дискусії.
Катування як злочин проти людяності
Здійснивши повномасштабне вторгнення на територію України, росіяни порушили усі міжнародні договори й угоди, які вони підписували раніше. Вони цинічно проігнорували напрацьовані за останні 80 років міжнародні правові норми, які регулюють ведення війни та забезпечують захист цивільного населення.
Військовослужбовці РФ чинили на окупованих територіях розбої, мародерства, затримання, катування, знущання та вбивства цивільного населення.
За інформацією Генпрокурора України Андрія Костіна, станом на кінець серпня Офіс генпрокурора розслідував понад 4 тисячі кримінальних проваджень за фактами незаконного позбавлення волі близько 15 тисяч цивільних українців. У 261 справі прокуратура оголосила про підозру, з них 229 обвинувальних актів скеровані до суду. Українські суди вже винесли вироки 58 воєнним злочинцям.
Андрій Костін наголосив, що злочини Росії, пов’язані з катуваннями та переслідуваннями цивільних, за своїм характером є не просто воєнними злочинами, а злочинами проти людяності.
Водночас на сьогодні в українському законодавстві немає статті, яка б карала за злочини проти людяності. І єдиним дієвим механізмом, який Україна може застосовувати щодо злочинів проти людяності, є звернення до Міжнародного кримінального суду.
Згідно з Римським статутом МКС, злочини проти людяності характеризуються широкомасштабністю та систематичністю. Для відповідної кваліфікації достатньо хоча б одного з цих критеріїв.
Щоб довести наявність цих критеріїв і притягнути до відповідальності російських воєнних злочинців, включно з найвищим керівництвом країни, важливо об’єднати зусилля українських та міжнародних правоохоронних органів, а також громадських та міжнародних організацій.
Так, дві українські громадські організації Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) та Центр прав людини ZMINA разом зі Всесвітньою організацією проти катувань (ОМСТ) у липні 2024 року підготували проміжний звіт, в якому показали масштаби російських катувань на окупованих територіях.
Звіт базується на 63 глибинних інтерв’ю з цивільними особами, які прямо чи опосередковано постраждали або стали свідками катувань. Ці опитування показують, що катування та жорстоке поводження з українськими цивільними особами відбувалось на окупованих територіях Київської, Чернігівської, Запорізької, Донецької, Харківської та Херсонської областей у період з листопада 2022 року по серпень 2023 року. Тобто практика насилля поширювалась на велику територію.
Наведені у звіті дані також свідчать, що у згаданих областях російські військові переслідували широку політичну групу цивільних осіб, які були вірними Україні, виступали проти окупації та не підтримували російське військо, російське політичне керівництво та його ідеологію ʺруского міраʺ. До цих людей систематично застосовувалися фізичні й психологічні катування. Аналіз інтерв’ю також показує закономірності у підпорядкуванні виконавців катувань, сценаріях допитів, методах і засобах катувань, а також в обставинах арештів та звільнень затриманих. Ці патерни демонструють намір окупантів переслідувати певну політичну групу в систематичний, заздалегідь спланований спосіб.
Масштаб та спланований характер порушень прав людини росіянами свідчать про існування низки централізованих ланцюжків командування. Для проведення насильницької політики були залучені підрозділи міністерства внутрішніх справ та міністерства оборони РФ, угруповання з окупованих територій Донецької і Луганської областей. Це відбувалося під повним контролем Кремля, ФСБ, Нацгвардії і Федеральної служби виконання покарань РФ.
Керівниця напряму документування воєнних злочинів Центру прав людини ZMINA Єлизавета Сокуренко, яка є однією з авторок звіту, наголосила, що російські напади на цивільне населення – це спланована тактика, причому тривалість окупації погіршувала становище цивільного населення:
ʺТакі напади спрямовані проти широкої політичної групи, яка не підтримувала Росію та окупацію. Фактично людину могли затримувати за будь-яку інформацію на телефоні, яка б могла здатися підозрілою, чи за те, що вона живе поруч із розміщенням російської армії. Крім того, дії представників РФ відбувалися за однаковим сценарієм по всіх окупованих територіях, а злочинці намагалися бути неідентифікованими”.
Про масовий і системний характер тортур, які росіяни вчиняли на окупованих територіях проти цивільного населення, говорять сьогодні і міжнародні організації. Зокрема, про це йдеться у звіті Московського механізму ОБСЄ від 25 квітня 2024 року.
ʺСвавільні затримання та утримання цивільних – це грубе порушення міжнародного гуманітарного права, а незаконне позбавлення волі – це і воєнний злочин, і злочин проти людяності. Після затримання представники РФ регулярно катують цивільних, б’ють, принижують, вдаються до сексуального насильства, обмежують контакт людини із зовнішнім світом, не надають навіть невідкладної медичної допомоги”, – зазначила під час дискусії експертка Московського механізму ОБСЄ Еліна Штайнерте.
Експертка додала, що коли росіяни заходять на окуповану територію, то мають списки людей, яких треба затримати. Зокрема це активісти, журналісти, учасники АТО, представники місцевого самоврядування тощо.
Координатор Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Джоель Мермет підтвердив, що одразу після захоплення українських територій росіяни створюють катівні, де проводять так звані допити з метою отримання інформації про ЗСУ. Комісії відомо, що росіяни затримували переважно чоловіків, хоча серед потерпілих були жінки від 15 до 83 років, частина з яких пережила зґвалтування.
“Більшість допитів цивільних супроводжується тортурами й катуваннями. Заборона катувань є однією з найчіткіших і найбільш директивних норм міжнародного права. Ця заборона стосується всіх і всюди. Ми бачимо, що катування на окупованих територіях України становлять воєнний злочин і можуть бути злочином проти людяності”, – заявив Генеральний секретар Всесвітньої організації проти катувань Геральд Стаберок.
На його думку, це частина широкої політики Росії з переслідування цивільного населення, адже тортури проти українського цивільного населення є не просто випадковими чи поодинокими. Росія також використовує катування для того, щоб перевіряти людей на лояльність.
ʺМи бачимо катування з певною метою – це функція перевірки, це елемент фільтрації. І в такому разі цей злочин виходить на інший, значно вищий рівень”, – додав Стаберок.
Під час дискусії експерти та правозахисники також зазначили, що тортури і катування цивільного населення – звична й усталена практика росіян після вторгнення на чужі території. Зокрема, вони застосовували її у Придністров’ї, Чечні, Абхазії та Сирії.
Тобто Росія систематично ігнорує норми міжнародного гуманітарного права, а світ здебільшого не має ефективних механізмів, щоб примусити РФ виконувати міжнародні зобов’язання та дотримуватися прав людини. Навіть комунікація між Росією та Міжнародним комітетом Червоного Хреста, який має стежити за становищем незаконно затриманих українців, дуже обмежена.
Відповідальність за воєнні злочини в Міжнародному кримінальному суді: як довести справу до вироку
Притягнути російських воєнних злочинців до відповідальності за злочини проти людяності в Україні може Міжнародний кримінальний суд. Зокрема, у статті 7(1) Римського статуту МКС йдеться про насильницьку депортацію, вбивства і позбавлення волі цивільних, сексуальне насилля тощо. Але для того, щоб справа мала перспективи й дійшла до вироку, вона повинна містити:
- докази атаки агресора на цивільне населення;
- докази цілеспрямованої державної або організаційної політики;
- докази системного характеру злочину;
- визначення зв’язків між окремими правопорушеннями.
Крім того, у справі має бути доведено, що виконавці знали, що вчиняють напади на цивільних.
Формуючи подання кожного кейсу до МКС, важливо довести усі ці елементи та встановити патерни системних злочинів. В іншому випадку провадження у справі злочину проти людяності буде важко вести у суді. Для України важливо довести в МКС саме російські злочини проти людяності, оскільки вони тяжчі та передбачають суворіше покарання.
Радниця з прав людини Всесвітньої організації проти катувань Марія Квіцінська переконана, що злочини проти людяності є державною політикою росіян, яка полягає у свідомому нападі на українське мирне, цивільне населення. Щоб це довести, потрібно розглядати усі насильницькі дії РФ як частину одного злочину – переслідування цивільного населення. Цей злочин починається із фільтрації на території України і закінчується в РФ, де українців незаконно утримують в ув’язненні та катують. Така правова кваліфікація цих злочинів може вирішити ʺглухий кутʺ з юрисдикцією МКС щодо тих злочинів, які фізично відбувалися на території РФ, яка не ратифікувала Римський статут. На думку Квіцінської, для того, щоб подолати перепони для подання справи в МКС необхідно чітко довести:
- наявність цілеспрямованої державної політики РФ нападу на цивільне українське населення;
- існування чіткого ланцюжка командування;
- дискримінаційну політику, згідно з якою атакують групу, об’єднану за політичною та національною ознакою, тобто українців, які лояльні до України і нелояльні до окупантів.
Саме з останнім пунктом виникає найбільше проблем. Наприклад, важко довести цілеспрямовану політику РФ, бо правозахисники не мають доступу до офіційних документів чи розпоряджень вищого російського політичного та військового керівництва. Альтернативним варіантом за таких умов є можливість довести через свідчення потерпілих, наявність ланцюжка командування через субординацію виконавців цих злочинів. Завдяки цим свідченням чітко простежується наявність охоронців, виконавців допитів та катувань і “супервайзерів”, які давали розпорядження. Крім того, простежуються спільні патерни поведінки російських силовиків під час допитів на окупованих територіях, що було б неможливим без централізованого керівництва. Російські військові використовували типові способи та маркери для ідентифікації нелояльних на окупованих територіях, зокрема під час фільтраційних заходів.
Доказом існування цілеспрямованої політики жорстокого поводження з цивільними є також пропаганда РФ. Вона є складовим елементом злочину проти людяності, який чинять російські солдати на окупованих українських територіях. Українські та міжнародні експерти зараховують російських пропагандистів до числа злочинців.
Керівник міжнародної юридичної приймальні Міжнародної федерації за права людини Ілля Нузов зазначає, що в червні 2024 року його організація разом з партнерами зробила подання до МКС, в якому доводили причетність 5 російських пропагандистів до скоєння злочинів проти людяності. До їх числа увійшли Дмитро Кисельов, Володимир Кисельов, Маргарита Симоньян, Сергій Мардан та експрезидент РФ Дмитро Медведєв.
Варто додати, що перший заступник голови адміністрації президента РФ Олексій Громов сприяв їхній діяльності. Це дуже важливо розуміти, оскільки саме російські пропагандисти за допомогою мови ворожнечі провокували злочини проти людяності з боку звичайних солдатів. Адже одним з головних виправдань для російських військових є сформована пропагандою ненависть до українців.
Російська пропаганда подає своє вторгнення на суверенну територію України як начебто війну СРСР проти фашизму. Звідси походить теза про ʺденацифікаціюʺ. Цей наратив базується на трьох ключових практиках і месиджах:
- поширення хибної інформації (“українці – нацистиʺ, ʺУкраїни не існуєʺ, звинувачення українців в ʺгеноцидіʺ народу Донбасу);
- заклики до ненависті (Мардан пропонує створювати ГУЛАГ для тих, хто не погоджується з окупацією; українців він називає сатаністами і пропонує спалити живцем);
- мова, яка дегуманізує українців (українців називають похідними термінами: “нацистами”, “черв’яками”, “зомбі”, “сатаністами” та просто “брудом”).
На думку Нузова, максимальний вплив такої пропаганди всередині самої РФ досягається завдяки повторюваності ідентичного контексту, повній централізації російських ЗМІ, контролю за змістом контенту, який забезпечується усними та письмовими інструкціями.
Механізм створення й поширення такої пропаганди є досить простим і примітивним. Ключові меседжі розробляються в адміністрації президента РФ та навіть самим Путіним. Потім вони допрацьовуються спеціальними агенціями й науковими центрами. Далі їх поширюють на так званих планірках під керівництвом Олексія Громова, або у вигляді методичок, темників.
Ілля Нузов додав, що в розпорядженні їхньої організації є 5 примірників таких темників, де все чітко прописується.
На думку експертів, катування українців на окупованих територіях відбуваються з прямим посиланням на нацизм в Україні. Пропаганда проникає на поле бою не як окремий залп, а як аспект загального злочину.
Як в Україні розслідують катування, пов’язані з конфліктом, і що потрібно змінити
Українські правоохоронці вперше зіткнулися із насиллям росіян щодо українців, починаючи з 2014 року.
Однак саме у 2022 році злочини росіян пов’язані із жорстоким поводженням із цивільним населенням, воєнні злочини та злочини проти людяності набули масового характеру. На жаль, сьогодні в Кримінальному кодексі України немає такої категорії, як злочини проти людяності. Але українська правова система рухається в цьому напрямку. Ратифікація Римського статуту МКС розширила джерела кримінального права України, що дозволить в майбутньому криміналізувати такі діяння.
Заступник начальника управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення департаменту з розслідування воєнних злочинів Офісу генпрокурора Андрій Лещенко зазначив, що сьогодні відбувається активний збір доказів вчинення росіянами воєнних злочинів. Водночас Офіс генпрокурора не відкидає можливості, що в майбутньому такі дії можуть бути кваліфіковані як злочини проти людяності. Обсяг цих матеріалів постійно збільшується, відбувається постійний обмін доказами з партнерами України як на рівні країн ЄС, так і міжнародних організацій. Частина інформації передається прокурору МКС з метою аналізу цих матеріалів. Адже важливо переконати МКС в системності й широкомасштабності вчинених злочинів на окупованих українських територіях та наявності відповідних патернів поведінки окупантів. За ініціативи Офісу генерального прокурора на рівні країн ЄС створена спільна слідча група, яка збирає докази воєнних злочинів росіян.
“Завдяки нашим партнерам вже є судові вироки військовослужбовцям РФ, які вчиняли воєнні злочини щодо цивільних”, – додав Лещенко.
За даними начальника департаменту з розслідування воєнних злочинів СБУ Сергія Кушніра, вдалося встановити 140 місць утримань полонених, які знаходяться на території РФ і на окупованих українських територіях. Слідчим відомі імена керівників та працівників цих закладів, а також їхніх безпосередніх координаторів з ФСБ РФ. Це ціла система, на чолі якої вище політичне та військове керівництво країни-агресора.
Утім, як зазначив Кушнір, існує низка проблем у зборі доказів щодо воєнних злочинів. Зокрема, основним джерелом доказів є свідчення військових і цивільних полонених, яких повернули в результаті обмінів, їхні покази важко підтвердити. Тому для документування злочинів використовуються дані з відкритих джерел, OSINT пошук, інформація громадських організацій та громадян України, які перебувають на окупованих територіях. Важливе значення мають судово-медична, психологічна та психіатрична експертизи, оскільки вони можуть дати об’єктивні докази у справі та підтвердити свідчення українських полонених.
Наразі більшість підозр висунуті російським військовим заочно, однак українські правоохоронці впевнені, що згодом їх вдасться засудити повноцінно.
Через відсутність такої категорії злочинів, як злочини проти людяності, в Кримінальному кодексі українські правоохоронці часто кваліфікують насилля і тортури цивільних на окупованих територіях як загальнокримінальні злочини.
Крім того, юристка Євгенія Капалкіна відзначає низку процесуальних складнощів для потерпілих, які звертаються до правоохоронців із заявами про такі види злочинів. Адже існує проблема, яка пов’язана з обміном документів між різними відомствами та необхідність врегулювання цього питання. Адже, якщо різні правоохоронні органи – СБУ, поліція, прокуратура – відкривають своє провадження, вони не можуть обмінюватися документами, які стосуються слідства. Немає відповідного нормативного акту, який би дозволяв їм це робити.
Також, юристка Медійної ініціативи за права людини Анна Рассамахіна зазначила, що звільнені з полону та їхні родичі не мають чіткого механізму щодо того, як їм діяти. Інформація суперечлива, функції органів дублюються і потерпілі змушені робити одні й ті самі дії по декілька разів. На думку юристки, необхідна дорожня карта для потерпілих.
“Ідеальним варіантом могло б бути ʺєдине вікноʺ, але це фантастика. Крім того, низка системних проблем призводить до втрати значної кількості доказів у справах про катування російськими окупантами цивільних. Процесуально неможливо повноцінно допитати свідків, які перебувають за кордоном, за винятком справ, порушених в іноземних юрисдикціях. Якщо ж справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати й долучити матеріали цього допиту як докази”, – зазначає правозахисниця.
Ще однією проблемою, на яку звертає увагу юристка, є те, що відповідно до українського Кримінального процесуального кодексу, якщо адвокат потерпілого проводить опитування свого клієнта самостійно, то таке опитування не можна долучити до матеріалів кримінальної справи й надалі використовувати як доказ.
Викликом під час розслідування злочинів катування також є результати судово-медичних експертиз. Попри їх надзвичайну важливість, держава не має змоги самостійно якісно їх опрацьовувати через величезну кількість правопорушень. Водночас саме ці дані можуть підтвердити слова потерпілих в майбутніх судах.
На думку Олени Волочай, незалежної експертки з компенсації моральної шкоди особам, які пережили тортури, держава має негайно поступитися монополією на судово-експертну діяльність у сфері медицини на користь залучення більшої кількості спеціалістів.
“Необхідно відчинити двері судових залів, трибуналів і комісій з компенсацій для науковців, дослідників і практиків: медичних працівників, психологів, економістів, соціальних робітників, інтерв’юерів і моніторів неурядових організацій”, – додала Волочай.
Крім того, на думку Волочай, в судових експертизах дуже рідко використовується комплексний підхід до поняття ʺздоров’яʺ в розумінні Всесвітньої організації охорони здоров’я. Здоров’я – це не відсутність фізичних хвороб і порушень, а стан гармонії між фізичним, душевним і соціальним благополуччям. Натомість судово-медичні експертизи щодо потерпілих від тортур часто обмежуються фрагментарним описом фізичних травм, навіть без уточнення перенесених людиною страждань.
На думку Волочай, для того, щоб належно забезпечити проведення судово-медичних експертиз в справах потерпілих від воєнних злочинів Україна має:
- прийняти зміни до законодавства;
- збільшити фінансування державної судово-медичної експертизи;
- забронювати 100 відсотків працівників сфери судово-медичної експертизи.
Загалом цей захід продемонстрував увесь масштаб російських злочинів, які можна кваліфікувати як злочини проти людяності. Для цього слід привести у відповідність національне законодавство, а також об’єднати зусилля як на міжнародному рівні, так всередині України.
