“Рішення 404”: що Україна отримала в Міжнародному суді ООН у справах проти Росії

Цього тижня Міжнародний суд ООН виніс рішення за двома позовами України проти Росії.

У п’яницю, другого лютого Суд оголосив проміжне рішення у справі про порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Цей позов Україна подала на третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Росія одразу внесла низку заперечень: мовляв, претензії України виходять за межі Конвенції, а отже й розглядати їх Суд не може. Нині ж судді ООН оголосили, чи мають вони таки юрисдикцію працювати із цим позовом. Якщо коротко – мають, хоч і не без винятків. Тепер справу розглядатимуть по суті.

За день до того Міжнародний суд ООН виніс остаточне рішення за першим позовом України про порушення Росією Конвенції про запобігання фінансування тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Цей вирок правники та експерти з міжнародного права називають без применшення історичним, адже це перші рішення Суду по суті за цими двома Конвенціями з моменту їх прийняття. 

ZMINA з експертами розбиралися, що означають ці рішення для України та чим вони можуть допомогти.

Згідно з буквою закону

Перший позов проти Росії Україна подала до Міжнародного суду ООН 16 січня 2017 року. Він складався з двох частин: порушення Росією Конвенції про заборону фінансування тероризму на Донеччині та Луганщині та порушення Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації у Криму у 2014-2015 роках.

У першій частині Україна попросила Суд визнати, що РФ потурала передачі коштів, зброї, техніки незаконним збройним формуванням у східних областях України у 2014 році та навчанню бойовиків цих угрупувань. Цим вона порушила свої зобов’язання за Конвенцією про запобігання фінансування тероризму.

Українська сторона зазначала, що дії Росії призвели, зокрема, до збиття малазійського боїнга та до загибелі й поранення людей внаслідок обстрілів на блокпосту біля Волновахи, у Маріуполі та Краматорську та від вибухів у Харкові. За ці трагічні випадки Україна також вимагала від Росії компенсацій.

Крім того, українська сторона просила Міжнародний суд ООН визнати, що Росія мала виявляти, заморожувати та конфісковувати активи, що пов’язані з незаконними збройними формуваннями, розслідувати ймовірні випадки фінансування подібних угрупувань, допомагати Україні у таких кримінальних розслідуваннях та вживати інші практичні заходи, щоб запобігати та протидіяти фінансуванню тероризму в Україні з території РФ.

Ця справа стала першою в міжнародній судовій практиці, де розглядали претензії за Конвенцією про запобігання фінансування тероризму. Тож значну частину вироку судді приділили тлумаченню положень Конвенції. Рішення по суті ж міститься у параграфі 404. Міжнародний суд ООН не задовольнив більшість запитів України, як під час мережевої помилки 404, коли сервер не може знайти та надати те, що шукає клієнт.

У вироку судді зазначили, що метою Конвенції про запобігання фінансуванню тероризму є не придушення підтримки тероризму в цілому, а боротьба з конкретною формою такої підтримки.

“Фінансування тероризму є окремою діяльністю. Вона хоч і пов’язана з тероризмом, однак становить окремий злочин”, – зазначає правниця Ukrainian Legal Advisory Group Аліна Павлюк у коментарі ZMINA.

Навіть в українському законодавстві фінансування тероризму – це самостійне порушення, наголошує вона.

Позиція української сторони, однак, значною мірою була зосереджена саме на терористичній діяльності: на характеристиках незаконних формувань “Л/ДНР”, аспектах вчинення ними терористичних актів. Однак, як стало зрозуміло з рішення суду, Україна мала зробити більший акцент на доказуванні саме фактів фінансування тероризму.

“Тому, зокрема, ми отримали ствердження більш процедурного порушення, пов’язаного з цією Конвенцією”, – додає Павлюк.

Судді підтримали лише одну вимогу України по Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму: Росія мала розслідувати ймовірні факти фінансування тероризму особами, що перебувають на її території та під її юрисдикцією.

Відхилення решти претензій було пов’язано, зокрема, з розбіжностями у тлумаченні Конвенції. Так, Україна звинувачувала Росію у “постачанні коштів, у тому числі наданні зброї та навчанні в натуральній формі, незаконним збройним формуванням”. Судді на це зазначили, що під фінансуванням у Конвенції мається на увазі лише грошові активи.

“Термін “кошти”, який використовується в пункті 1 статті 1 Конвенції про запобігання фінансування тероризму, обмежується ресурсами, які мають фінансовий або грошовий характер, і не поширюється на засоби, що використовуються для вчинення терористичних актів”, – йдеться у тексті вироку.

Погодивши лише процесуальне порушення Росії, суд ООН відхилив також вимоги України компенсувати ту шкоду, що завдали незаконні збройні формування.

Рішення Суду ООН підіймає, зокрема, питання правової рамки, у якій оцінюють події в Україні, додає Павлюк. Так, на її думку, Конвенції про боротьбу фінансуванням тероризму було недостатньо, аби підвести риску під обговоренням незаконних збройних формувань та контролю Росії над ними.

“Факт фінансування незаконних збройних формувань у контексті Донбасу – це лише невелика частинка відповідальності РФ за події на Донеччині та Луганщині”, – додає юристка.

Не ті причини злочину

У другій частині позову 2017 року українська сторона заявила, що Росія розгорнула репресії проти кримських татар та українців в Криму, чим порушила норми Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Це, між іншим, також перший випадок, коли порушення за цією Конвенцією розглядають по суті. До цього у подібних справах виносили рішення про відсутність юрисдикції та їх закривали. 

Україна, зокрема, зазначала, що російська влада систематично дискримінує та жорстоко поводиться з кримськотатарським та українським населенням окупованого Криму. Українська сторона попросила Суд визнати, що заборона Меджлісу позбавляє кримських татар законного представництва на півострові, а також свідчить про придушення культурного та політичного самовираження цих людей.

Крім того, Україна наголосила у позові на незаконності заборон та переслідувань кримськотатарських та українських медіа в Криму, а також на порушеннях в освіті, які перешкоджають місцевим мешканцям вчитися українською та кримськотатарською мовами.

Суд погодився лише з однією претензією України – Росія порушила Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, коли обмежила мешканців окупованого Криму в можливості навчатися українською мовою. Примітно, що таку саме претензію щодо кримськотатарської мови Суд відхилив.

“При дослідженні кожного аспекту позову, Суд приходив до висновку, що матеріали, докази та позиції сторін вказують на те, що порушення відбулося. Однак суддям не вистачило аргументів на користь того, що це були факти расової дискримінації”, – зазначає Аліна Павлюк.

Тут варто зазначити, що Міжнародний суд ООН не має власних слідчих органів. Сторони справи мають самі надати суддям усі докази своїх звинувачень чи спростувань. Крім того, суд ООН може розглядати лише ті питання, що порушили сторони, і не більше. Тобто, навіть якщо в ході судового процесу будуть встановлені факти порушень, однак вони виходитимуть за межі позову чи за межі міжнародних договорів, на які посилаються у позові, судді не зможуть винести за ними рішення. Так сталося з більшістю претензій, що Україна висувала у першому своєму позові.

Оскільки Україна не має доступу до окупованих територій та часто не може зібрати прямі докази, у матеріалах справи вона посилалася на доповіді та дослідження міжнародних установ та організацій. Суд здебільшого брав їх до уваги. 

“У світлі цих матеріалів Суд вважає, що Україна достатньою мірою продемонструвала, що відповідні правоохоронні заходи (російської влади в окупованому Криму, – Ред.) спричинили різнобічний негативний вплив на права осіб кримськотатарського походження”, – зазначили судді, коментуючи доповіді ООН та резолюцію Генасамблеї 75/192 про “Ситуацію з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна”.

Суддя Джоан Доног’ю під час оголошення остаточного рішення у першій справі України проти Росії Фото: Міжнародний суд ООН

Однак, досліджуючи причини та мотиви переслідувань та утисків кримських татар та українців в окупованому Криму, судді дійшли висновку, що ці переслідування значною мірою пов’язані з громадянською та політичною позицією потерпілих, а не з їхнім походженням. Відповідно Міжнародний суд ООН не побачив у цьому порушення Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Та попри все, прийняте рішення має визначальне та історичне значення, наголошують юристи, – Міжнародний суд ООН підтвердив, що Росія є порушницею міжнародного права.

Важливо і те, що ця справа стосується подій в Україні до повномасштабного вторгнення.

“У поточних умовах акцент змістився більше на події після 24 лютого 2022 року. Тому це рішення – ще й чергове нагадування, що збройний конфлікт в Україні почався у 2014 році”, – зазначає правниця Ukrainian Legal Advisory Group.

Чого чекати від Міжнародного суду ООН надалі?

Рішення Міжнародного суду ООН за першим позовом має ще одне практичне значення – воно дозволяє поглянути, як цей суддівський склад підходить до прочитання міжнародних конвенцій та до розгляду справи загалом.

“Наразі Міжнародний суд ООН використовує формалістичний (формально-бюрократичний, – Ред.) підхід та текстуальне тлумачення положень конвенцій, і це треба мати на увазі, готуючись до наступної справи”, – зазначив доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Захар Тропін у коментарі ZMINA.

Другий позов України до Міжнародного суду ООН стосується порушення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Українська сторона обрала нетиповий підхід до використання Конвенції. В цьому позові Україна не звинувачує Росію в геноциді, а просить визнати незаконними аналогічні звинувачення на свій бік та оскаржити застосування сили Росією, нібито у відповідь на “геноцид народів Донбасу”.

Це викликало одне з головних заперечень російської сторони: вона заявляла, що Україна нібито викривлює положення Конвенції та тлумачить норми права собі на користь. Суд не пристав на російську позицію. 

Такий підхід називається зворотним позовом, і до нинішнього рішення міжнародні судові установи прямо не зазначали, що подібне взагалі можливо, каже Тропін. 

Це було не єдиним російським зауваженням щодо правомірності розгляду такої справи в суді ООН, тож протягом майже двох років судді досліджували позиції сторін щодо прийнятності позову загалом. Суд оголосив рішення щодо своєї юрисдикції другого лютого 2024 року. 

Представники України під час оголошення рішення у другій справі України проти Росії. Фото: МІжнародний суд ООН

МС ООН підтвердив, що оскарження неправдивих звинувачень в геноциді підпадає під дію Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, а отже Суд може розглядати таку справу.

Водночас судді відхилили частину українського позову щодо неправомірного використання сили проти України, яке Росія обґрунтовувала, зокрема, захистом українського населення від геноциду, та незаконного визнання так званих “ДНР” та “ЛНР”.

“Це була значна частина позову та одна з цілей української сторони”, – наголошує Тропін.

Тепер Міжнародний суд ООН розглядатиме лише питання, чи вчиняла Україна геноцид на Донбасі, як каже Росія, додає правник. Оскільки судді працюють тільки з тими матеріалами, що подають сторони, задача доводити свої звинувачення лягає на російську сторону. 

“У цій частині формалістичний підхід Суду до тлумачення конвенцій грає Україні на руку”, – зазначає юрист.

Крім того, судді окремо зазначили, що відсутність юрисдикції Суду у тому чи тому питанні не дозволяє порушувати міжнародні норми.

Відмова суддів розглядати проблему незаконності збройної агресії по суті ще не означає, що Україна не зможе отримати жодної підтримки Суду у цьому питанні надалі.

Так, за словами Тропіна, спираючись на факт, що РФ неправомірно заявляє про геноцид, Суд ще може зобов’язати її прибрати свої збройні сили з України, припинити агресію, анулювати визнання так званих “ЛНР” та “ДНР” та компенсувати заподіяну шкоду. 

“Задача максимум української сторони – обґрунтувати необхідність таких приписів”, – додає правник.