Секс-робота: Що з нею робити?

16 грудня минулого року правозахисники та активісти організували акцію під стінами Міністерства внутрішніх справ у Києві з вимогою скасувати покарання за секс-роботу.

Ідеться про статтю 181.1 Кодексу про адміністративні правопорушення (заняття проституцією). Оскільки в Україні секс-робота залишається поза законом, питання, пов’язані з цією сферою, не прийнято відкрито обговорювати. У результаті секс-робота все більше обростає міфами і стереотипами, на яких у подальшому вибудовується політика щодо її регуляції.

Нижче ми постараємося відповісти на найпопулярніші питання, пов’язані з секс-роботою.

Чому “секс-робота”, а не “проституція” і “повії”?

Поняття “секс-робота” ширше, ніж поняття “проституція”. Воно включає в себе, наприклад, еротичні танці, віртуальний секс за гроші, стриптиз та інші практики, пов’язані з сексом і еротикою. Проституція є секс-роботою, але не кожна секс-робота є проституцією.

Крім цього, визначення “проституція” і “повії”, як правило, несуть у собі негативну конотацію, вони вказують на маргінальне становище людей, які надають секс-послуги за гроші. При цьому деякі люди, які займаються комерційним сексом, можуть називати себе “повіями”.

Терміни “секс-робота”, “секс-працівниці” і “секс-працівники” використовують правозахисні (наприклад, Amnesty International, Global Network of Sex Workers Projects) і сервісні (International HIV Programme, Alliance for Public Health) організації як нейтральне позначення тих, хто зайнятий у сфері секс-послуг. Такі визначення наділяють людей суб’єктністю і наголошують, що секс-робота – це вид заробітку (який людина може вибрати сама і від якого може відмовитися), а не клеймо. При цьому термін “проституція” може використовуватися правозахисними організаціями (наприклад, Anti-Slavery International), коли мова йде про насильницьке втягування в цю сферу.

Що значить “декриміналізація”? Це те саме, що “легалізація”?

Декриміналізація не тотожна легалізації, хоча може розглядатися як один з етапів легалізації. Декриміналізація у вузькому сенсі означає скасування наявної кримінальної відповідальності, у широкому – відмова від будь-якого виду покарання (з цією метою іноді вживають термін “депеналізація” – “скасування покарання”).

Декриміналізація означає, що секс-робота – така сама робота, як будь-яка інша, і має регулюватися державою на загальних підставах. Такого принципу дотримуються, наприклад, у Новій Зеландії.

Легалізація у свою чергу означає формування спеціальної політики щодо секс-роботи (ліцензування, спеціальне оподаткування, додаткові процедури і т.д.). Такий підхід запроваджено в Німеччині та Нідерландах.

Заборона секс-роботи також може варіюватися. У деяких випадках (наприклад, у деяких штатах Австралії) надання секс-послуг за гроші дозволено, однак більшість пов’язаних із цим видів діяльності (сутенерство, утримання “будинків розпусти”) заборонені. Інші країни (наприклад, Швеція і Норвегія) дотримуються думки, що проституція – це форма насильства над жінками, тому пропонування секс-послуг за гроші не заборонено, проте їх купівля переслідується за законом. Найбільш жорстку заборону включає в себе відповідальність як для самих секс-працівників, так і для їхніх клієнтів.

В Україні надання комерційних секс-послуг заборонено і підпадає під адміністративну відповідальність (ст. 181.1 КпАП), сутенерство та утримання “будинків розпусти” – під кримінальну (ст. 303 КК), натомість купівля таких послуг згідно із законом не переслідується.

Навіщо скасовувати відповідальність за секс-роботу? Це ж аморально!

Заборона на надання секс-послуг за гроші ставить секс-працівниць і секс-працівників в уразливе становище, сприяє насильству над ними, дискримінації та поширенню вірусних інфекцій.

У серпні 2015 року начальник Головного управління МВС в Києві Олександр Терещук підтвердив, що проституція в Україні є і прикривається правоохоронцями. Згодом цю інформацію неодноразово підтверджувала поліція (наприклад, в цьому випадку). Завдяки наявному законодавству, у правоохоронців є важіль тиску на секс-працівниць і секс-працівників, які змушені платити хабарі за можливість продовжувати роботу.

Передбачена відповідальність для тих, хто безпосередньо надає секс-послуги, звільняє поліцію від необхідності розслідувати злочини торгівлі людьми та втягування в проституцію, оскільки дає змогу зосередитися на “легкій здобичі”. Як правило, переслідуванню піддаються жінки, які надають секс-послуги, а не ті, хто дійсно заробляє на цьому бізнесі (наприклад, сутенери). З цієї ж причини насильство щодо секс-працівниць і секс-працівників залишається нерозслідуваним.

На думку International HIV Programm, декриміналізація секс-роботи забезпечує стабільний доступ секс-працівниць і секс-працівників до медичних послуг, контрацепції і безпечного робочого середовища, що може істотно знизити ризик поширення ВІЛ/СНІД.

То правозахисники “за” чи “проти” легалізації?

У середовищі правозахисників немає єдиної думки щодо того, чи має секс-робота бути легалізована. Але більшість з них згодні з тим, що вона має бути декриміналізована. Хоча й тут виникають конфлікти. Феміністичні організації (наприклад, Coalition Against Trafficing in Woman) вважають, що декриміналізація сутенерів грає на руку тим, хто експлуатує жінок і сприяє торгівлі людьми. На їхню думку, декриміналізація має стосуватися тільки тих людей, які безпосередньо виконують секс-роботу. У той самий час інші організації (наприклад, Amnesty International) виступають за скасування покарання для всіх, хто працює в цій сфері.

Легалізація секс-роботи якось впливає на її масштаби?

Однозначної відповіді на це питання немає, оскільки масштаб залучення людей у секс-роботу часто важко виміряти. У будь-якому випадку, правозахисників більше хвилює, чи спричинить легалізація порушення прав людини. Але і тут не можна стверджувати щось однозначно.

З одного боку, дослідження, проведене групою вчених у 2012 році, засвідчило, що легалізація проституції (незалежно від типу) збільшує масштаби торгівлі людьми в країнах з високим рівнем доходу. У країнах, де впроваджена відповідальність за купівлю секс-послуг, масштаби торгівлі людьми зменшуються. Однак у тому самому дослідженні стверджується, що криміналізація секс-роботи також спричиняє ризики порушення прав людини, а легалізація може означати поліпшення умов праці для секс-працівників.

З іншого боку, так звану шведську модель (криміналізація клієнта) неодноразово критикували як таку, що не знижує рівень залучення людей у секс-бізнесі, проте піддає їх роботу ще більшому ризику. Дослідження, проведене Amnesty International, засвідчило, що в Норвегії, де купівля секс-послуг заборонена, секс-працівники також стикаються зі значними проблемами: ризик примусового виселення або депортації, неможливість працювати разом з метою безпеки.

Згідно з дослідженням UN Office on Drugs and Crime, основними країнами призначення для людей, залучених у сексуальне рабство, є Японія, США, Таїланд, Німеччина, Нідерланди, Туреччина, Бельгія, Італія та Ізраїль. При цьому в Японії і США секс-робота повністю заборонена, в Таїланді заборонена, але за фактом не переслідується. У Нідерландах, Німеччині та Туреччині повністю легальна. У всіх інших країнах секс-робота декриміналізована.

Більше аргументів як за, так і проти легаліації секс-роботи можна знайти, наприклад, тут.

А декриміналізація?

Декриміналізація швидше має наслідком вихід секс-працівниць і секс-працівників із тіні. Вони отримують доступ до правосуддя, медичних та соціальних послуг, оскільки більше не повинні боятися переслідування і засудження. Декриміналізація секс-роботи забирає у правоохоронців можливість залякувати секс-працівниць і секс-працівників та наживатися на них. Декриміналізація також може сприяти тому, що людям, залученим у секс-роботу, буде легше змінити сферу діяльності.

А як бути з торгівлею людьми та проституцією неповнолітніх?

Термін “секс-робота” у своїй основі передбачає роботу повнолітніх людей за їхньої цілковитої на те згоди. Тобто втягування в проституцію, торгівля людьми та експлуатація неповнолітніх мають тягнути кримінальну відповідальність без будь-яких винятків.

Усе це дуже складно. Можна коротко підсумувати?

Кожна країна по-різному регулює ринок надання секс-послуг: від повної заборони до повної легалізації. Згідно з правозахисним підходом, добровільна секс-робота повнолітніх людей має бути декриміналізована (тобто не піддаватися переслідуванню), оскільки саме так можна захистити секс-працівниць і секс-працівників від насильства та інших порушень прав людини. При цьому втягування в проституцію і торгівля людьми повинні каратися як кримінальні злочини однозначно. Водночас немає єдиної думки щодо того, покращує чи ні ситуацію з правами людини легалізація секс-роботи.