“Росіяни використали бранців як рабів, щоб будувати підземні тунелі лінії оборони”: Олена Ягупова з-під Енергодара пережила тортури та рабство в окупації

З початку повномасштабного вторгнення ризик потрапляння українців у рабство значно підвищився. Цивільні, які проживають на окупованих територіях, є найуразливішою категорією. Російські військові їх можуть залучати до примусової праці – риття окопів, будування бліндажів, розміновування, готування їжі та прибирання. І це не залежить від статі – будь-хто може потрапити в рабство. Станом на 2 лютого 2025 року шість українців, які виїхали з ТОТ, отримали статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Однією з постраждалих від торгівлі людьми є колишня бранка та посадовиця з міста Кам’янка-Дніпровська Запорізької області Олена Ягупова. Перед тим як опинитись у російському рабстві, жінка пережила викрадення з власного будинку. Далі її незаконно утримували в місцевому відділку “поліції”, а потім перевезли до ізолятора тимчасового тримання в селі Велика Білозірка. Згодом її вивезли до міста Василівка, звідки нібито депортували з окупованої частини Запорізької області. Однак насправді Олену передали російському командиру інженерних військ, який керував розбудовою другої лінії оборони на запорізькому напрямку. Саме він тримав жінку два місяці в рабстві й змушував працювати на російських військових.

За два місяці Олену відпустили, і вона через деякий час виїхала з окупованої Кам’янки-Дніпровської на підконтрольну українському уряду територію. Протягом усіх місяців незаконного тримання та експлуатації жінка зазнавала тортур, ґвалтування та психологічного тиску. Після пережитого в неї діагностували черепно-мозкову травму потиличної частини голови, травми тазостегнового та плечового суглобів. Також психіатри встановили, що в жінки з’явився посттравматичний стресовий розлад. Згодом їй призначили другу групу інвалідності.

Олена та її юристка Юлія Полєхіна з правозахисної групи “Січ” закликають людей, які постраждали під час перебування в полоні, обов’язково звертатися до поліції, щоб зафіксувати склад злочину. Про торгівлю людьми на окупованих територіях та історію Ягупової ZMINA розповідає у своєму матеріалі.

Олену забрали через сусідський донос, що вона є дружиною атовця

Ввечері 6 жовтня 2022 року до будинку Ягупових приїхало троє озброєних окупантів, один з яких показав посвідчення співробітника ФСБ на ім’я Яна Заневського (сина колишнього охоронця Януковича та ефесбівця В’ячеслава Заневського. – Ред.). Сам ефесбівець був у темному одязі, а інші – у військовому однострої.

Заневський розповів Олені про написаний на неї кимось донос. У ньому невідомі повідомляли, що її чоловік є колишнім атовцем та чинним військовослужбовцем. Відповідно, жінка, як неблагонадійна особа з проукраїнськими поглядами, становить загрозу для РФ.

“Заневський сказав, що їм треба обшукати будинок, бо в мене може бути зброя. Вони із самого початку погрожували мене посадити або вбити, приставляючи до мене зброю. Поводили себе зі мною так, ніби я якийсь злочинець. Надягли на мене кайданки”, – згадує жінка.

Нічого не знайшовши під час обшуку, окупанти відвезли Ягупову до місцевого відділку “поліції”, який був розташований неподалік її будинку. Перед допитом Олену обшукали, вилучивши телефони, ключі та особисті речі. Потім жінку завели до кімнати, де, окрім трьох вищезгаданих осіб, були ще двоє кадирівців. Усі окупанти були без балаклав, тож вона бачила їхні обличчя. Олену посадили на офісний стілець, примотавши до нього скотчем її руки та ноги.

Під час чотиригодинного допиту в Олени вимагали інформацію про місце перебування чоловіка, але вона сказала, що нічого про це не знає. Для того щоб жінка “все згадала”, окупанти неодноразово били її по потилиці дволітровою пластиковою пляшкою, наповненою водою. У перервах між побиттями загарбники натягали їй на голову пакет, обмотуючи його скотчем навколо шиї. Водночас Заневський затискав жінці ніс, щоб вона не могла дихати. Задихаючись, Олена намагалася встати, але щоразу падала разом зі стільцем набік. Падаючи на підлогу, вона серйозно пошкодила колінний суглоб.

“Під час третього удару вони, мабуть, мені розбили голову, бо я відчула сильний біль, і в очах усе побіліло. Мене почало нудити, пішли запамороки. Коли я ненадовго втрачала свідомість, Заневський приставляв мені до голови пістолет і казав: “Давай я пограю з тобою в російську рулетку”. І стріляв у мене холостими. Потім брав дріт з офісного чайника і зав’язував на шиї. Душив мене”, – розповідає вона.

Яна Заневського обвинувачують у скоєнні воєнних злочинів, зокрема в незаконному затриманні й катуванні Олени Ягупової. Колаж: investigator.org.ua

Окрім побиття та придушення, окупанти роздягали жінку, погрожуючи їй груповим зґвалтуванням. Також вони хотіли застосувати електричний струм, але не наважилися, бо Ягупова почала втрачати свідомість. Вона звернула увагу на те, що допитувачі тримали напоготові “інструменти для катування” – пляшку, скотч, дріт і “тапік” (військово-польовий телефонний апарат). Ніхто з них не виходив з кімнати, поки тривав допит.

Окрім чоловіка Ягупової, катів цікавили люди з проукраїнськими поглядами. Але Олена весь час казала, що не знає таких. Для швидшого “пригадування”, вони по черзі застосовували до неї одні й ті самі тортури.

“Він запитував: “Не згадала?” Знов удар по голові або пакет… Я звідки можу знати, хто що думає?” – пригадує Олена.

За словами жінки, Заневському, який усім керував та особисто катував, допомагав один з кадирівців.  

Коли попросила ганчірку, щоб витерти кров на голові, сказали, що рана сама загоїться

Близько дев’ятої вечора Олену відвели до порожньої тримісної камери, по якій бігали миші. У рукомийнику не було води, нари стояли голі, без матраців та постільної білизни. Водночас у приміщенні була камера для стеження за затриманими.

Тоді ж жінка відчула, що її волосся та кофта були мокрі від крові. Вона попросила ганчірку, щоб витерти кров на голові, та ліки. Однак окупанти відмовилися це зробити, сказавши, що рана “сама загоїться”.

“Потім я попросила в колаборантів-поліцейських, які там працювали і яких я знала, дати мені пігулку. Один з них, якого звати Синєльніков, відмовив мені. Сказав, що “нельзя”. А на нього, до речі, наші все ніяк справу не відкриють”, – із сумом каже Ягупова.

Олену тримали в жахливих умовах без матраца, ковдри та подушки. Воду наливали в залишену кимось брудну пляшку. Двічі на день приносили холодну пшеничну кашу. У неї із собою не було ані столових приладів, ані змінного одягу, ані гребінця для волосся. Усі її прохання привезти з дому необхідні їй речі проігнорували. Вона змушена була всю кров, що запеклася на голові після ударів пляшкою, здирати самостійно.

“Дві доби мене не годували. А що їм казати? Вони відповідали, що зараз нагодуємо тебе кулями”, – каже колишня бранка.

Рідним Ягупової заборонили їй передавати посилки та будь-які речі.

Наступного ранку її знову викликали на допит, під час якого продовжили застосовувати ті самі тортури. Це тривало п’ять годин:

“Так само примотували скотчем, одягали пакет і били по голові”.

Того ж дня між допитами Ягупову відвозили до другого їхнього будинку, де окупанти знайшли в сараї величезний український прапор. Коли росіяни розстелили стяг надворі, Заневський кинув жінку обличчям на нього, погрожуючи розстрілом. Водночас він поставив на її спину ногу та придавив автоматом.

“Він кричав, що хоче мені прострелити коліна. Підносив зброю, цілився, клацав… Щось йому ці коліна спокою не давали”, – пригадує бранка.

Заздалегідь підготували питання, з яких можна змонтувати пропагандистське відео

15 жовтня 2022 року Заневський разом з “кореспондентами РІА Новини” записав інтерв’ю з Ягуповою біля покинутого гуртожитку (територія так званого консервного заводу). “Журналісти” ставили запитання, а вона на них відповідала. Перед цим Заневський її попередив, що, якщо сказане нею їх не влаштує, її вб’ють. А якщо “все пройде добре”, то її відпустять додому.

“Потім він (Заневський. – Ред.) сказав, що я “молодець, усе правильно відповіла”. І мене назад привезли до камери, де я просиділа ще чотири місяці. Вже після свого звільнення, коли я переглядала цей ролик, то помітила, що росіяни вирізали всі свої питання і змонтували мої відповіді так, ніби я дійсно в чомусь зізнаюсь. Тобто вони заздалегідь підготували такі питання, з яких потім можна було змонтувати пропагандистське відео”, – зазначає Ягупова.  

Олена Ягупова в сюжеті пропагандистського медіа. Фото: скриншот з відео

Пізніше росіяни зняли друге сфабриковане відео про Ягупову в одному з її будинків. Однак цього разу без її участі. У ньому кадирівці називали її “нацисткою”, яка нібито коригувала вогонь, а також звинувачували її в “зберіганні зброї та боєприпасів”.

На наступних допитах з нею “спілкувався” ефесбівець, який повідомив Олені, що вони на неї нічого не знайшли, тому її невдовзі звільнять. Він пояснив це тим, що, згідно з російським законодавством, якщо людині протягом 30 днів не висувають звинувачення, то її відпускають.

Після зникнення Олени рідні намагалися дізнатися в знайомих, що з нею трапилося. І лише одна людина написала їм про затримання жінки й відкриття проти неї кримінальної справи за статтею “екстремізм”. Дізнавшись про її викрадення, близькі почали писати запити до МКЧХ, ОБСЄ та ООН. Згодом її історія про незаконне утримання в російських катівнях набула гучного розголосу.

“Давай роздягайся. На цей кийок сядеш до кінця, будеш жити”

21 жовтня 2022 року Олену перевезли до ізолятора тимчасового тримання в селі Велика Білозірка, оскільки поліцейський відділок у Кам’янці-Дніпровській почали атакувати дрони. Представники ж “поліції” переїхали до будівлі місцевого Ощадбанку.

ІТТ та місцевий відділок “поліції” містилися в одному приміщенні.

Ягупову посадили до загальної камери, де тоді незаконно тримали вісім чи дев’ять жінок. Однак саме приміщення було настільки малим, що жінці довелося спати на голій підлозі під нарами. Тут теж не видавали ані матраців, ані ковдр, ані постільної білизни. Крім того, бранок не виводили на прогулянки та не водили до лазні.

“Вже було холодно та сиро. На дев’ять осіб було лише троє нар. Туди звозили багато людей, яких затримували за адміністративні порушення. Їх тримали 15 діб. Ще були ті, кого посадили за кримінальними статтями”, – пояснює вона.

Керівник ІТТ Олександр Шевченко змушував в’язнів учити гімн Росії й розповідав, що їх усіх судитимуть у Мелітополі. Олені він казав, що її запроторять до в’язниці на 10–15 років. Окрім керівника, проросійські погляди мали троє охоронців – Максим Шевченко, Григорій та Олексій Мережки.

“Вони надягали на себе російську форму і з такою гордістю ходили в ній… Скільки я їх не просила вивести мене на прогулянку, все було марно. Вони весь час казали “не положено”. Після черепно-мозкової травми мені ставало все гірше – німіла ліва рука, боліли суглоби”, – з болем згадує колишня полонянка.

Також Олена бачила, як Шевченко та Мережки щодня нещадно били чоловіків у камерах або коридорі. Вони ламали їм ребра, били по голові, ногах та обличчю. До них увечері приєднувалися керівник місцевої поліції Віктор Чудак і його заступник Козаровский.

“Здебільшого вони приходили напідпитку і били так, що в моїй присутності одному відбили нирку. З чоловіків знущалися за неправильне виконання гімну. Мене, коли викликали на допит, залякували. Ще в камері почали бити кийком по лавках та стінах. Під час допиту Чудак сказав: “Давай роздягайся. На цей кийок сядеш до кінця, будеш жити”. Потім прийшов його заступник, і цей жах припинився”, – з жахом згадує Ягупова. 

Фіктивно “депортовані” українці мали зникнути назавжди, бо їх як рабів продавали росіянам на передовій 

18 січня 2023 року колаборант і колишній поліцейський з Кам’янки Василь Шевченко забрав Олену з ІТТ.  Її руки скували кайданками, посадили до машини та повезли до Енергодара. Там їй натягли на голову мішок та пересадили разом із двома бранцями до іншої автівки. Їм заборонили між собою спілкуватися, погрожуючи водночас розстрілом. 

Бранців привезли на пункт “фільтрації” до міста Василівка, взяли відбитки пальців та сфотографували. Потім так званий торговець людьми з позивним Бетмен посадив їх у машину, вивіз до першого блокпоста і висадив у Василівці. На Олену та двох чоловіків-бранців уже чекали близько 10 журналістів та багато озброєних військових. Бетмен зачитав українцям вирок про видворення з окупованої території Запорізької області. Після цього їм на камеру віддали паспорти.

“Мені сказали стати посередині, а чоловікам – по боках. Ми мали взятися за руки й крокувати вперед, поки вони не скажуть “стоп”. От ми так і зробили. Потім ми повернулись, щоб дати інтерв’ю цим “кореспондентам”. Вони нас запитували, що ми зробили. Я сказала, що нічого, а вони відповіли, що сюди просто так не потрапляють”, – розповідає ексбранка.

“Депортація” з ТОТ Олени та двох чоловіків з Енергодара. Фото: ТАСС

На думку Ягупової, журналісти знімали ці ролики лише для того, щоб рідні бранців думали, нібито людей справді відпускають на свободу. А насправді “депортовані” українці мали зникнути назавжди, адже їх як рабів продавали росіянам на передовій для риття окопів. Рідні ж цих людей, не дочекавшись своїх близьких на українському блокпосту, вважали б, що вони загинули.

Вже після свого звільнення Олена допомогла журналістам “Суспільного” знайти Бетмена. Ним виявився 35-річний Роман Внуков, який народився та проживав у місті Макіївка. На світлинах, які розслідувачі знайшли на сайтах знайомств, у нього на руці було татуювання у вигляді змії. Саме ця “відмітка” стала основною зачіпкою під час його ідентифікації. 

На думку Олени, Бетмен – це людина-посередник, яка домовилася з адміністрацією ІТТ постачати для російських підрозділів на окупованій частині Запорізької області. Він працював за такою схемою: в ізоляторі йому передавали незаконно затриманих українців, яких він нібито мав депортувати на підконтрольну Україні територію, але насправді відвозив їх російським військовим. Останні могли не лише в себе тримати українців, а й передавати іншим підрозділам. Для росіян це безкоштовна рабська сила, яка працюватиме за миску каші.

Фото Романа Внукова на сайті знайомств. Фото: Суспільне

Наприклад, Associated Press отримало російський урядовий документ із планами створення ще 25 колоній і шести “центрів” для утримання бранців на ТОТ до 2026 року. Країна-агресор використовує викрадених українців для рабської праці – риття траншей, укріплень для російських військових та братських могил. Водночас окупанти змушують людей носити російську військову форму, роблячи їх мішенню.  

Чоловіків змушували копати окопи, а жінок використовували в обслузі та час від часу ґвалтували

Після так званої депортації Бетмен посадив бранців до багажника своєї машини й привіз на перехрестя між Запоріжжям та селом Верхня Криниця. Обабіч було розташоване кафе, де в росіян був командний пункт. Там людей передали російському командиру інженерних військ, який сказав бранцям, що їм доведеться попрацювати на РФ, і видав лопати.

“І ми залишилися там рити окопи ще на два місяці. Вже потім я дізналася, що ті двоє чоловіків з Енергодара були Костянтин та Микола”, ­– каже Олена Ягупова.  

Російський командир відвіз її та чоловіків з Енергодара до закинутого будинку в селі Верхня Криниця. Їх підселили до інших десяти незаконно затриманих українців, деякі з них перебували там уже пів року. Пізніше привезли ще людей, і їхня кількість збільшилася до 18 осіб, з яких троє були жінками.

“У будинку були забиті вікна, дверей не було, а на вході стояв охоронець з автоматом. Надворі було до –20. Ми всі спали на підлозі без матраців та ковдр. Наприклад, біля мене з одного боку спав чоловік, а з іншого – жінка. По нас часто бігали миші, які до того ж нас кусали. Одягу в нас із собою не було, тому нам видали російську форму. У мене були гумові чоботи 45 розміру”, – додає вона.

Поспілкувавшись із бранцями, Олена зробила висновок, що росіяни навмисно затримували заможних людей (підприємців, фермерів та дрібних бізнесменів). Щоб їх пограбувати, треба було, щоб вони назавжди зникли. Всі вони були відносно здорові та приблизно одного віку – від 30 до 50 років з різних міст окупованої Запорізької області (Пологів, Енергодара, Кам’янки, Акимівки). Тобто серед них не було пенсіонерів чи людей із хронічними хворобами. Росіяни не набирали багато жінок, оскільки вони мали виконувати переважно хатню роботу – прати, готувати їсти та прибирати. Їх залучали до риття окопів лише в перші дні перебування в рабстві, поки не зрозуміли, що це неефективно.

“Одна з трьох жінок була медикинею. Я вважаю, що це теж було неспроста. Їм потрібен був медик для того, щоб у разі чого лікувати бранців. Я взагалі вважаю, що кожна з трьох ланок мала для себе якусь вигоду: перші грабували, другі були посередниками, а треті мали рабів”, – стверджує колишня полонянка.

Також жінок змушували прибирати будинки, де розміщувалися російські офіцери. Ймовірно, вони були з Краснодарського краю. Росіяни час від часу ґвалтували жінок-бранок. На жаль, Олена теж декілька разів пережила сексуальне насильство.

“Їм було від 35 до 45 років. І вони просто казали: “Будеш зі мною жити, бо я так вирішив”. Ви зрозумійте – тебе там тримають як собаку, з якою що хочуть, те і роблять. Це хіба життя? І що ти можеш зробити озброєній людині”, – з болем пригадує колишня полонянка.

Росіяни нещадно експлуатували чоловіків, змушуючи їх під дулами автоматів рити окопи на другій лінії оборони. Уся ця територія була повністю замінована, і українці щодня ризикували своїм життям. Олена вважає, що завдяки безкоштовній праці українців росіяни змогли побудувати міцну лінію оборони з підземними тунелями. Наприклад, з однієї лінії оборони можна було перейти на іншу, не виходячи назовні.

Із самого ранку, коли ще було темно, бранців возили на роботу в причепі автівки, а привозили назад, коли було пізно. Їх весь час ховали від місцевих та вищого керівництва, яке час від часу туди приїжджало.

У разі спроби бранців повідомити рідних телефоном про своє місце перебування, росіяни погрожували розстрілом. Однак одному з полонених вдалося вмовити солдата зробити дзвінок родині.

“А той родич почав телефонувати в Москву, причому телефонував не один раз, як ми потім дізналися. Він скаржився, що людину тримають без будь-яких обвинувачень та ще й змушують копати окопи, утримуючи як рабську силу. І на це все ж таки відреагували. Тобто це ж порушення навіть за їхніми законами”.

 Бранців звільнили з рабства московські поліцейські, бо навіть для Росії це порушення

Після розголосу до них приїхали представники московського карного розшуку, щоб звільнити українців з рабства. Бранців посадили до трьох машин та відвезли на мелітопольську військову базу, яка розміщувалася в будівлі школі. Слідчі тримали їх у підвалі дві доби, постійно розпитуючи про їхнє перебування у Верхній Криниці.

16 березня 2023 року московські поліцейські завезли бранців на мелітопольський автовокзал та дозволили їм поїхати додому на міжміських маршрутках. А оскільки грошей у людей не було, то слідчі наказали водіям відвезти їх безкоштовно.

“Поліцейські нам тоді сказали: “Ваше видворення було фейковим. Повертайтеся додому та живіть, як жили. Нікому нічого не розповідайте та не дискредитуйте роль російської поліції, бо на місцях працюють ще не ті люди, які повинні. Ось вам наші візитівки”. На них були вказані три прізвища з номерами телефонів. Ми мали їм зателефонувати, якщо до нас будуть питання від поліцейських-колаборантів”, – пригадує жінка.

На думку Ягупової, росіяни та колаборанти-поліцейські конфліктували між собою. Водночас вони змушені були набирати до правоохоронних органів українських зрадників, оскільки громадяни РФ відмовлялися працювати на прифронтових територіях. За словами росіян, вони тримають таких людей, поки їм це вигідно.

Повернувшись додому, Олена побачила вбиту окупантами собаку, пограбований та засмічений будинок. Сусід, який на неї доніс, одразу ж зателефонував до правоохоронців і повідомив про її появу. Через 15 хвилин до її оселі приїхали поліцейські, які її викрадали. Вони запитали в жінки, що вона тут робить, і сказали, що її тут не має бути. Тоді Олена порадила їм зателефонувати за номерами, наданими російськими слідчими.

“Вони набрали номер, буквально одну хвилину поговорили, зібрались і поїхали геть. Навіть “до побачення” не сказали”, ­– каже жінка.

Тоді ж Ягупова зрозуміла, що після того, як її відпустили, вона стала небажаним свідком злочинів, скоєних росіянами проти українців. Тому, ймовірніше, її спробують тихо “прибрати”, щоб вона про це нікому не розповіла. Недовго думаючи, Олена знайшла перевізника, який вивіз її через Росію до Латвії, а звідти через Польщу вона повернулася до України.

Олена Ягупова. Фото: ZMINA

Вже в безпеці Олена написала заяву до поліції, дала свідчення СБУ та пройшла судово-медичні експертизи. У неї діагностували черепно-мозкову травму потиличної частини голови, церебральну мікроангіопатію, погіршення зору, травми тазостегнового та плечового суглобів. Також психіатри встановили, що після пережитого в жінки з’явився посттравматичний стресовий розлад. Згодом їй призначили другу групу інвалідності.

Жінка отримала два статуси – позбавлення особистої свободи внаслідок російської агресії від Мінреінтеграції та перебування в трудовому рабстві від Запорізької міської адміністрації. До цього слідчий у головному управлінні Нацполіції Запорізької області їй сказав, що вона не отримає статусу потерпілої від трудового рабства. На його думку, оскільки за нього гроші не виплачують, то він їй не потрібен. На це Олена відповіла, що їй важливо зафіксувати сам факт перебування в трудовому рабстві.

Отримавши відмови від слідчого відкривати справу, вона подала заяву до Запорізької адміністрації, де це питання розглядала відповідна комісія, яка підтвердила, що дійсно відбувся факт торгівлі людьми. Після цього Ягупова отримала статус жертви трудового рабства.  

“Я вважаю, що треба порушувати питання про торгівлю людьми росіянами на міжнародному рівні. Дехто, на жаль, каже, що немає достатньої кількості фактів. А де ж вони візьмуться, коли їх не реєструють? Багато людей у Запорізькій області потрапило в рабство”, ­– з болем у голосі каже жінка.

Наразі Ягупова як свідок проходить у кримінальному провадженні проти Заневського і Чудака за статтею 438 ККУ (“Порушення законів і звичаїв війни”). Від слідчих СБУ, які розслідували цю справу, вона дізналася, що Заневський курував південні окуповані області України, займався фільтрацією та катуванням атовців і людей із проукраїнською позицією.

Звільнені поза обмінами бранці мають звертатися до поліції, щоб фіксувати злочини проти людяності 

За словами юристки з правозахисної групи “Січ” Юлії Полєхіної, що супроводжувала Ягупову, українці, яких росіяни викрали й змушують працювати на себе під дулами автоматів, є жертвами торгівлі людьми. Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист прав людини, ніхто не має права тримати людину в рабстві або підневільному стані, а також змушувати її виконувати примусову чи обов’язкову працю.

Як зазначає юристка, за українським законодавством, людина, яка постраждала від примусової праці, може отримати статус жертви торгівлі людьми. Такій особі держава видає відповідне посвідчення та одноразову виплату понад 8 тисяч гривень. Для того щоб усе це отримати, людина має звернутися до управління соціального захисту при місцевій адміністрації. Окрім обов’язкового переліку документів, вона також має подати заяву, затверджену Мінсоцполітики, та паспорт.

“Олену передали російському військовому, що відповідав за будівництво оборонних фортифікацій. Ми достеменно не знаємо, чи відбувся продаж людини, чи за неї хтось заплатив, чи її просто передали. Та в останньому випадку це теж своєрідна торгівля людьми, але вже за домовленістю. Ворог просто розпоряджається людською свободою, і людина натомість нічого не отримує”, – зазначає експертка.

Полєхіна наголошує, що донедавна 438-ма стаття КК України (“Порушення законів і звичаїв війни”) охоплювала майже всі види воєнних злочинів, скоєних росіянами проти українців. Однак у жовтні 2024 року до Кримінального кодексу України внесли низку змін. Зокрема, ввели нову статтю 442-1 (“Злочини проти людяності”), у якій передбачено відповідальність за обернення в рабство або торгівлю людьми. Ця стаття відповідає статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

“До повномасштабного вторгнення колишнім полоненим оформлювали статтю 438 ККУ, бо вони всі працювали. Рабська праця – це, умовно кажучи, примус до праці, за яку людина не отримує жодної винагороди. Ми такі заяви подавали до ЄСПЛ. Але людей тоді ніхто не продавав – вони потрапляли в полон і перебували в місцях несвободи. Однак після повернення додому вони всі оформляли статус жертви торгівлі людьми”, – зауважує експертка. 

Юлія Полєхіна

На думку юристки, не зовсім правильно змішувати всі злочини в одну статтю, тому дуже добре, що їх з часом розділили. Звісно, в умовах війни не використовуються такі цивільні статті ККУ, як 146 (“Незаконне позбавлення волі або викрадення”), 127 (“Катування”) або 126 (“Побої і мордування”). Наразі щодо воєнних злочинів відкривають кримінальні провадження за статтями 438 та 442-1.

“Хоча ще є старі справи з 2014 року, які кваліфікуються за 146-ю статтею ККУ. В посібнику Мінʼюсту пояснювали, чому не можна кваліфікувати в умовах війни ці всі цивільні статті”, – додає експертка.

Як зазначає Полєхіна, коли рідні Ягупової подали заяву до поліції, правоохоронці відкрили справу за ст. 438 ККУ (“Порушення законів і звичаїв”), оскільки було відомо, що її викрали, але зв’язку з нею не було. І лише після переїзду на підконтрольну українській владі територію жінка змогла розповісти поліції про нові епізоди перебування в неволі.

“І слідчі доповнювали її справу новими свідченнями щодо рабської праці. І поки вони не внесли це все до ЄРДР, то, звісно, це були лише слова потерпілої особи. Цей епізод має бути обов’язково задокументований у межах кримінального провадження. Тобто людина має про це повідомити, і слідство має це зафіксувати. Адже жертва торгівлі людьми – це особа, яку примушували до рабської праці та інколи сексуально експлуатували”, – пояснює Полєхіна.

Після оновлення доказів Олена звернулась із заявою про перебування в трудовому рабстві до Запорізької міської ради. Однак місцеві посадовці не знали, що це входить до їхніх повноважень. Вони довго радилися з юристами, вивчали документи, сперечалися між собою і постійно телефонували Ягуповій. Потім вони запросили слідчого, який підтвердив, що її свідчення про примусову працю вони зафіксували. Зрештою посадовці створили відповідну комісію, яка вислухала Олену і нарешті надала їй статус жертви торгівлі людьми.

“Після того як Олена отримала цей статус, у мене вже не було проблем з іншими людьми, які теж звернулися до Запорізької міськради. У Законі “Про протидію торгівлі людьми” є форма заяви, але вона дуже коротка. Це звичайний бланк, який людина заповнює. Ми її розширили, прописавши, що вони мають робити. Звісно, посадовці це все перевіряли зі своїми юристами, тому це зайняло багато часу і багато ресурсів Олени”, – додає експертка.

Полєхіна просить бранців, яких окупанти звільнили поза обміном, звертатися до поліції. Якщо люди цього не робитимуть, то злочини проти людяності, такі як обернення в рабство, не будуть фіксуватися та належним чином розслідуватися.

“У поліції таких людей допитують у межах протоколу загального воєнного злочину. До нього додають елементи злочину проти людяності, включно з рабською працею, катуванням, неналежним утримуванням, сексуальним насильством тощо. У всіх вони (елементи) є різними. У когось незаконне затримання і катування. Олену, наприклад, обікрали. Окрім цього, вона є жертвою злочинів сексуального насильства, рабства, катувань, побиття та неналежного поводження”, ­– пояснює юристка.