Роми. У замкненому колі страху й дискримінації
Втекти від пострілів і вічного страху. Жити у лісі, на вокзалі, в передмісті. Боротися із злиднями за шматок хліба… Щоб пізнати на “безпечній” території подвійну дискримінацію – за те, що ти переселенець, і за те, що ти рома.
За даними моніторингу Міжнародного благодійного фонду “Чіріклі”, близько 9 тисяч ромів були вимушені покинути свої будинки на сході України й переміститись в інші регіони. Але туди, куди приїхали, тікаючи від війни, зіткнулися із страхом і часто ворожістю місцевих громад.
“Місцеве населення не було готове бачити таку кількість ромських родин. Це викликало страх і посилило всі ці негативні стереотипи, які до того мали”, – пояснює віце-президент фонду “Чіріклі” Земфіра Кондур.
Згідно з даними моніторингу, близько 5 тисяч ромів не були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Причини різні – відсутність документів, відсутність у паспорті штампу про постійне місце перебування (таких – 2,5 тисячі ромів зі сходу України). Також люди боялися бути затриманими правоохоронними органами через відсутність документів.
Навіть ті, в кого були документи, боялися реєструватись, щоб потім, коли повернуться додому, уникнути, можливо, якихось переслідувань або жорстокого поводження.
Понад 55% ромів не реєструються як внутрішньо переміщені особи через острах конфіскації їх майна міліцією чи іншими органами влади.
Близько півтори тисячі осіб не мали жодної інформації про те, де можна зареєструватись і як отримати будь-яку допомогу як переселенцям.
“Роми не можуть отримати роботу, винайняти житло не тільки тому, що вони переселенці, а ще й тому, що роми. Багато з них – без належної освіти і досвіду роботи. Багато дітей не пішли до школи, бо батькам-ромам сказали, що школи переповнені. 130 ромок розповіли, що не змогли перереєструвати документи для отримання соціальної допомоги. А це була чи не єдина можливість отримувати хоча б якісь кошти. Я знаю родини, які, отримуючи таку соціальну допомогу, орендують житло, але у них немає грошей для того, щоб купувати їжу чи ліки для дитини…”, – розповідає Кондур.
Щоб уникнути дискримінації, деякі роми навіть не зізнаються у своєму походженні.
У серпні минулого року лідер ромської громади Ужгорода, журналіст Мирослав Горват на своїй facebook-сторінці розповів, як місцеві роми долучилися до добровільного збору коштів на потреби закарпатських військових, які перебувають у зоні АТО.
“Мені приємно, що роми міста відгукнулися на таку ідею – всі, хто хоче та має таку можливість, ідуть нам назустріч. Ми пройшлися кількома “ромськими” вулицями Ужгорода і зібрали перші грошові пожертви. На нашу армію кидали всі – від дітей до старших людей“, – зауважив Горват.
Найчастіше ж зазнають дискримінації роми-переселенці під час пошуку житла й роботи, каже голова громадської організації “Чачімо” Микола Бурлуцький.
“Була ситуація, коли в Харкові надали житло ромській громаді, яка переселилась із Слов’янська. Стара поліклініка, яка протягом 10-15 років стояла закинута. У будівлі немає вікон, дверей. Абсолютно все зруйновано. І родинам навіть з грудними дітьми надали це приміщення, без електрики і води. Ми запитали, чому це житло надали саме ромам. На що відповіли: “Ви можете відремонтувати і залишити ромам”, – пригадує Бурлуцький.
Подібне трапилося, коли в одному з харківських готелів, де тимчасово надавали житло для мам з маленькими дітьми, відмовили мамам-ромкам. Тільки втручання ромських громад та волонтерських організацій вирішило питання.
З працевлаштуванням – схожа ситуація. Бувало, що навіть ромам, які мають професію і кваліфікацію, відмовляли в роботі, коли бачили, що вони – роми.
У моніторингу також зафіксовані випадки, коли в Харківській області в ромської родини вимагали гроші, погрожуючи знову відправити в зону АТО.
Деяким родинам довелося-таки повернутися, не маючи тут ані підтримки, ані можливості якось влаштуватися. Але повернувшись додому, не стало легше. Так, в Свєрдловці на Луганщині, куди в свої будинки повернулися ромські родини, немає ні води, ні хліба, ні грошей. Гуманітарна допомога не доходить до таких маленьких містечок…
Були випадки насилля зі сторони місцевого населення. Бурлуцький пригадав, як одного разу одній ромській родині зі Слов’янську розбили вікно, кинули пітарду з криками “Забирайтесь звідси геть, цигани!”.
Замкнене коло страху…
Щоб розірвати його – потрібно долати тотальну неосвіченість ромів (близько 60% опитаних не мають початкової освіти, не вміють ні писати, ні читати) і руйнувати стереотипи й забобони щодо них.
Перша така спроба на державному рівні сталася ще два роки тому, коли затвердили Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини.
Прийнявши таку стратегію, керівництво України тим самим визнало, що в ромів є проблеми, які необхідно вирішувати. Та поки що ефективність виконання плану дій стратегії невисока.
І ситуація з дотриманням прав ромів залишає бажати кращого. В Україні немає єдиного органу, який би належно реалізовував державну політику щодо ромів, задекларовану в Стратегії соціального захисту й інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство.
“Формально за усе несе відповідальність Міністерство культури, але сфера його компетенції набагато вужча, ніж спектр проблем ромської національної спільноти. Потреби ромів полягають, перш за все, в доступі до соціальних послуг, освіти, медицини, правової допомоги”, – каже Ольга Жмурко, директор Ромської програмної ініціативи Міжнародного фонду “Відродження”.
Експертка пояснює, що в Україні хоч і з’явився урядовий уповноважений з питань етнополітики, але створення чергової інституції не вирішує питання системно – не змінює підходів держави до вразливих верств, до яких належить і ромська національна меншина.
А поки ромські громади закликають владу хоча б спростити процедуру отримання документів, які посвідчують особу, для ромів-переселенців. А також моніторити потреби ромського населення й тісніше співпрацювати з ромськими організаціями. Чи дослухається?
