Правозахисник місяця: шведська організація опублікувала інтерв’ю з українською адвокаткою Євгенією Закревською
Шведська організація “Східна група за демократію та права людини” (Östgruppen för demokrati och mänskliga rättigheter) в рубриці “Правозахисник місяця” за липень 2021 року опублікувала інтерв’ю з українською адвокаткою Євгенією Закревською.
Пропонуємо переклад інтерв’ю, зроблений Правозахисним центром “Дія”.
Євгенія представляє понад сотню позивачів, пов’язаних із протестами на Майдані у 2013–2014 роках. Також вона працює в справах, що стосуються викрадення людей під час “референдуму” на Кримському півострові, тортур у в’язницях на Донбасі, переслідувань екологічних активістів та українських політв’язнів у Росії. У кожній згаданій історії бачимо, як Євгенія захищає вразливих людей. Східна група розмовляла з Євгенією про прихильність, мотивацію та поточну ситуацію в Україні.
Фото: Данило Павлов– Чому ти займаєшся захистом прав людини. З чого все почалося?
– Напевно, все почалося з дівчинки, яка попросила про допомогу на юридичному форумі “Ліга.Форум”.
У неї загинув чоловік під час пожежі на виробництві через порушення техніки безпеки. Компанія просто відморозилась. А вона була вагітна плюс маленька дитина. Нам тоді вдалося допомогти отримати компенсацію. Щоправда, процес розтягнувся на кілька років. Я за цей час устигла стати адвокатом… Потім була робота на гарячій лінії газети “Конопляна правда”, пов’язана з міліцейським свавіллям. Потім були біженці, правозахисник Діма Гройсман, проти якого сфабрикували справу за порнографію. Потім робота з тортурами, дискримінацією, Майдан, Крим, Донбас, політв’язні Кремля.
– З якими проблемами та питаннями ти працюєш сьогодні й чого б ти хотіла досягти своєю діяльністю?
– Я представляю потерпілих у розслідуваннях і судових процесах щодо злочинів, скоєних міліцією і державою загалом під час Майдану. Також захищаю жертв воєнних злочинів під час російської агресії в Криму і на Сході України. Захищаю від переслідування активістів.
Чого хочу домогтися – фіксації реальної історії й адекватної правової оцінки цих подій. Я намагаюся підтримувати умовний “компас добра і зла” в робочому стані, а може, вже і потрібно його коригування. Хочу, щоб змінився світогляд поліції, її місце і роль у суспільстві.
– Як саме ти здійснюєш роботу, щоб домогтися результату?
– Досить жорстко. Ймовірно, навіть занадто. Мій улюблений протягом кількох років принцип “втомився – помри” не всі витримують… іноді навіть я.
– Що тебе мотивує?
– Люди. Потерпілі, які, отримавши компенсацію за судом, віддають її на підтримку добровольців, лікування онкохворих. Або ті, хто, втративши своїх близьких або переживши полон, тепер допомагають іншим. Прокурори, слідчі, які жертвують заради розслідування цих “невдячних” справ кар’єрою, безпекою.
У мене в договорі є пункт “не зневірюватися”, не втрачати віри. Якось так одне одного і мотивуємо.
– Чи є в тебе приклад із твоєї роботи, яким ти пишаєшся?
– Мій найшвидший і, певно, найефективніший кейс був у березні 2014 року. В Криму. За день до “референдуму” приїжджі “дружинники” викрали, побили й передали міліції викладача місцевого вишу. Він нібито вів сторінку “Правого сектору” в мережі “Вконтакте”. Потім його “здали” в міліцію. І міліція склала протокол про адміністративне правопорушення – опір законній вимозі співробітника міліції. І повезли його до суду. Потім уже ми дізналися, що таке квазізаконне затримання “неблагонадійних” перед так званим референдумом у Криму тоді широко застосовувалось і Сімферопольський ізолятор для адміністративно затриманих був ними забитий. Після референдуму затриманих просто вивезли за адмінкордон із Кримом і викинули. Але того дня ми всього цього не знали.
Ми вирахували цей суд, і я приїхала туди як його адвокат, познайомилася з ним, дізналася, що сталося, увійшла в процес. Ознайомилася з матеріалами справи. Побачила, що він не затриманий офіційно: його просто привезли й пильнували двоє в цивільному. А отже, він міг вільно переміщатися. Де-юре. А де-факто потрібно було спробувати. І ми спробували. Я домоглася необхідності перерви в судовому засіданні: заявила клопотання про допит співробітників міліції, які складали рапорти про нібито його затримання і про те, як він “матюкався і відривав ґудзики на формі”. Просто зі столу судді забрала наші документи, взяла його під руку, вивела із суду, відвезла на вокзал і посадила на потяг.
Потім цей епізод трохи спотвореним я побачила в обвинувальному акті щодо Олега Сенцова. Це він тоді дізнався першим про затримання Стаса (так звали викладача), знайшов адвоката (мене), і, власне, того дня ми й познайомилися… Так Стасу вдалось уникнути п’яти діб ізолятора тимчасового утримання з повним набором тортур і нелюдського поводження там. Адже суд тоді ухвалив рішення про п’ятиденний арешт для Стаса.
– Як ти вважаєш, чи є інтерес в українців до теми прав людини? У чому це виявляється?
– Так, є звичайно. Щоправда, не всі розуміють, що це насправді таке – ці права людини. Часто про них згадують у контексті прав “конкретної людини” або групи осіб. Дружніх і хороших осіб зазвичай. “Дайош права людини всім добрим людям” – концепція набагато ближча, ніж теза, що права людини рівною мірою належать абсолютно всім.
Ще, наприклад, часто спостерігаю бажання мати два кримінальних процесуальних кодекси: один на випадок, якщо судять негідника, а другий – невинуватого або просто хорошого хлопця чи дівчину.
Але мені здається, ситуація вирівнюється і виправляється. Поступово приходить розуміння необхідності універсальних правил і того, що ці правила мають усім гарантувати.
– Які тенденції ти бачиш в українському громадянському суспільстві, які б вселяли надію на майбутнє?
– Несприйняття будь-якого натяку на диктатуру. Підвищення якості журналістики. Усвідомлення цінності свободи слова, верховенства права, прав людини. Поступове усвідомлення потрібності побудови інституцій і їхнього захисту.
