Пів року боротьби з цькуванням у школах – підсумки експерта
У середині минулого навчального року в Україні почали активну боротьбу з цькуванням у школі – парламентарі ухвалили так зване антибулінгове законодавство. Анатолій Пазичук, юрист, координатор проєктів та правозахисних програм Офісу регіонального розвитку, підсумував для Центру прав людини ZMINA пів року дії закону.
221 АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРОТОКОЛ ПРО ЦЬКУВАННЯ ЗА ПІВ РОКУ
На сьогодні вітчизняне законодавство з протидії цькуванню в навчальних закладах проходить етап свого становлення. Донедавна дії булерів, у разі існування загрози життю, здоров’ю, честі та волі громадян, переважно кваліфікували як хуліганство за Кримінальним кодексом, а до відповідальності за дії дітей найчастіше притягали їхніх батьків за Кодексом про адміністративні правопорушення. Поняття булінгу тривалий час не фігурувало в законі взагалі, як не існувало й чітких механізмів протидії цькуванню.
Лише на початку 2019 року в українському правовому полі з’явилося визначення “булінг”, запроваджене в так званому антибулінговому законодавстві. Умовно цей закон складається з двох частин – покарання та профілактики.
У частині покарання встановлено адміністративну відповідальність за булінг та приховування його вчинення. І якраз у цьому напрямі успіхи очевидні – за пів року працівники поліції склали 221 адміністративний протокол. Лідерами зі складання протоколів і їхнього розгляду в судах виявилися Київська, Херсонська, Кіровоградська і Черкаська області. Найменше відреагували на закон Закарпаття та Чернігівщина, де склали по одному протоколу.
Та на практиці розгляд справ про булінг виявився доволі складним, оскільки крім протоколу поліція повинна передати до суду низку доказів – письмові пояснення сторін конфлікту та свідків, характеристику з навчального закладу, інформаційну довідку від психолога, доповідну та пояснювальну записку класного керівника, протокол засідання комісії щодо розслідування випадку булінгу, клопотання керівника навчального закладу про притягнення до відповідальності батьків. Часто деякі з цих документів відсутні, тому частину справ у суді передають на доопрацювання або взагалі закривають. Очевидно, що працівникам поліції треба приділяти більше уваги в питаннях оформлення адміністративних справ.
Статистика свідчить, що в переважній частині випадків вчинення булінгу, а саме у 58%, до відповідальності притягують матір школяра (школярки), який вчинив булінг, і тільки у 13% – батька. Відповідають перед законом й учителі, повнолітні та неповнолітні особи.
Основна вікова категорія, яка страждає від булінгу, – це неповнолітні (14–18 років). Потім – діти до 14 років. Утім, булінг – це не тільки про конфлікти між учнями, а також й іншими учасниками освітнього процесу. Зокрема, є одна справа, у якій потерпілим був учитель. Йдеться про розгляд справи Нетішинським судом Хмельницької області, в матеріалах якої встановили, що учень систематично ображав та чинив психологічний тиск на вчителя під час уроків. Підлітка визнали винним у вчиненні булінгу, мати неповнолітнього сплатила штраф у розмірі 850 грн.
Що стосується відповідальності, то саме про штрафи йшлося в більшості судових рішень. Загальна сума штрафів сягнула 51 тисячі 320 гривень. Крім цього, суди видають попередження та зауваження, а також призначають громадські роботи і навіть зобов’язують булерів публічно вибачатися.
Але от у частині профілактики шкільного цькування українське законодавство, на жаль, пробуксовує. Зокрема, на сьогодні немає жодного плану дій, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в закладах освіти. Немає і порядку реагування на такі випадки, хоча це й передбачено антибулінговим законом. Фактично в державі відсутній механізм реагування на випадки булінгу та застосування заходів виховного характеру.
Як зазначає Міністерство освіти і науки України, наразі є тільки проєкт наказу, покликаного вирішити означені питання, але який навряд почне працювати до початку нового шкільного року.
Водночас попит суспільства на вирішення цього питання великий. За даними моніторингу Інституту модернізації змісту освіти, фахівці його психологічної служби у 2018–2019 роках ухвалили понад 86 тисяч запитів від учасників освітнього процесу щодо протидії булінгу в закладах освіти. Зокрема, від батьків надійшло 27 772 звернень, від педагогічних працівників – 23 108, дітей – 30 178 та інших зацікавлених осіб – 5 490 звернень.
Позитивним у цьому питанні є запровадження нового соціального інституту – освітнього омбудсмана. В Україні вже навіть визначилися з кандидатурою – ним стане Сергій Горбачов, директор спеціалізованої школи № 148 Києва. Фактично всі питання щодо профілактики булінгу будуть покладені на освітнього омбудсмана. Так, він перевірятиме заяви про випадки булінгу в школі, оцінюватиме повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку керівництва, а також аналізуватиме заходи з надання соціальних та психолого-педагогічних послуг школярам, які постраждали від булінгу, стали його свідками або вчинили булінг.
Утім, через низку процедур, зокрема й створення служби освітнього омбудсмана, немає чіткої відповіді, коли саме він почне працювати.
ПЕРЕДОВСІМ НЕОБХІДНА ПРОФІЛАКТИКА, А НЕ ПОКАРАННЯ
Загалом, у цивілізованому світі булінг розглядають як доволі серйозну соціальну проблему сьогодення. Утім, зарубіжна практика показує, що ефективне запобігання виявам булінгу лежить у площині профілактики.
Водночас в Україні положення закону працюють лише в частині притягнення до відповідальності, оминаючи питання профілактики та роботи з жертвами булінгу. Це однозначно негативно впливає на процес створення безконфліктного шкільного середовища, тому що замість пошуку шляхів мирного врегулювання конфліктів, який потребує зусиль та часу, застосовують силові методи їх вирішення за допомогою правоохоронних та судових органів.
Утім, штраф як вид покарання найменше сприяє виправленню. Він жодним чином не вирішує передумов конфлікту, не запобігає йому, ба більше – може спричинити новий. Як наслідок закон матиме зворотний ефект, замість вирішення проблем – створюватиме нові.
Вочевидь, для запровадження потужної системи профілактики шкільного цькування Україні доцільно врахувати зарубіжний досвід. Однією з перших країн, де про проблему булінгу почали говорити на національному та законодавчому рівнях, стала Швеція. Тут, окрім законів, що захищають жертв цькування, впроваджено закріплену в законодавстві системну профілактичну роботу, яку проводять державні установи та некомерційні організації на кшталт Friends.
Доволі дієвим способом протидії цькуванню у Швеції став так званий метод Фарста: в школах створюють спеціальні “антибулінгові” команди з учнів та вчителів, завданням яких є захист інших учнів з першого по дев’ятий клас. До таких команд відбирають школярів з лідерськими якостями та призначають їм по кілька підшефних з молодших класів. Кожен лідер повинен хоча б раз на день підходити до довірених йому учнів, дізнаватися, чи все гаразд, і давати зрозуміти про готовність допомогти у вирішенні проблем зі цькуванням.
Найефективнішою антибулінговою програмою визнано норвезьку загальнонаціональну програму Дена Ольвеуса. Секрет її успіху полягає в системному підході до проблеми булінгу та роботі з усіма, хто задіяний у ньому, – жертва та агресор, прибічники та пасивні спостерігачі. Ця програма заснована на принципах, які передбачають створення теплого та позитивного шкільного середовища, і ставить акцент не на покаранні, а на заохоченні до мирного співіснування.
У Великобританії реалізують програму Делвіна Таттума. Багато в чому вона подібна до розробок Ольвеуса і містить у собі три стадії: роботу з кризою, інтервенцію і профілактику. Щотижня в британських школах проходить урок персональної та соціальної освіти, під час якого серед іншого обговорюють міжособистісні проблеми в класі. Така командна робота сприяє зниженню ризику булінгу.
Треба пам’ятати, що булінг – це не ситуативне явище. Виникаючи в дитячому колективі, він неодмінно впливає на всіх його учасників, закріплюючи за кожним певну соціальну роль, а його наслідки дуже важко мінімізувати. Тому основну увагу слід зосередити на попередженні булінгу, коли ще є можливість виявити зародки дискримінаційних поглядів і вчасно покласти їм край.
Отже, потрібно забезпечувати умови для розвитку емоційного інтелекту дітей, майбутніх членів суспільства, замість того, аби примушувати педагогів і батьків посилювати контроль та сплачувати штрафи, а для цього потрібно докладати максимум зусиль, щоб антибулінговий закон запрацював у повному обсязі, а не виключно як каральний інструмент.
