Передвиборча агітація в інтернеті за новими законами: до чого готуватись онлайн-медіа та соцмережам

Протягом останньої декади політичні кампанії, спрямовані на значну кількість виборців, досить природно переїхали до онлайн-сфери. Користувачі чи не найбільше вільного часу проводять у мережі, отримують звідти новини та інформацію про поточні події, і тому комунікувати з ними за допомогою мережі є очевидним вибором для політиків. Водночас інтернет надає і більше можливостей щодо спрямування конкретних повідомлень на конкретні категорії виборців. Ми вже мали нагоду спостерігати за кампаніями Трампа, прихильників Брексіту, та й зрештою за останньою президентською кампанією в Україні, де правильний вибір меседжів, що поширювалися під час активної агітації в інтернеті та соцмережах, схиляв шальки терезів на користь доленосних для відповідних країн виборів.

Втім, українське законодавство фактично залишалося сліпим і не помічало того, що агітація набула нових форм, не врегульованих раніше. Про агітацію в соцмережах треба було звітувати до НАЗК у розрізі витрат, але на цьому регулювання з боку держави закінчувалося.

Чи змінює щось Закон “Про медіа”,  читайте в черговій статті із серії публікацій про ключові положення нового закону від експертів Лабораторії цифрової безпеки.

Виборам – ні, референдуму – так

Зміни, запроваджені медійним законом, є половинчастими. Через політичні розбіжності між різноманітними фракціями елементи законопроєкту, що стосувалися унормування онлайн-агітації в межах Виборчого кодексу, були вилучені з тексту під час голосування у другому читанні, попри широку підтримку профільних громадських організацій. Водночас ідентичні за змістом норми, які вносилися до Закону України “Про всеукраїнський референдум”, були прийняті без будь-яких заперечень. Тому на сьогодні склалася дещо парадоксальна ситуація, коли однакові за своєю природою правові явища мають різний режим регулювання залежно від типу електорального процесу. Народні депутати зареєстрували відповідний законопроєкт, покликаний повернути вилучені з тексту до другого читання зміни до Виборчого кодексу та створити однаковий режим регулювання агітації в рамках виборчих та референдних процесів. Зараз він очікує на розгляд у парламенті.

Українські онлайн-медіа та VOD-сервіси: прозорість розміщення та фінансування 

Хоча ми й говоримо тут перш за все про норми референдного законодавства, маємо на увазі, що аналогічні норми планується застосовувати і у виборчому процесі.

Стаття 99-1 Закону України “Про всеукраїнський референдум” дозволяє розміщення агітації в онлайн-медіа та нелінійних аудіовізуальних медіа лише за кошти відповідного фонду референдуму та лише на підставі договору, укладеного між розпорядником фонду та відповідним медіа. Ця норма має забезпечити можливість усім контролюючим органам (ЦВК, НАЗК та Національній раді) відслідковувати потенційні зловживання, такі як оплата агітації з-поза меж відповідних фондів. Згадані органи також отримують право запитувати у медіа інформацію про вартість агітації та копії відповідних укладених договорів.

Наступна новела стосується належного маркування агітації виборів чи референдумів. Будь-які агітаційні матеріали мають розміщуватися в онлайн-медіа або в нелінійних аудіовізуальних медіа з урахуванням таких вимог:

• позначка “Агітація референдуму/передвиборна агітація” має бути розміщена над основним текстом (для онлайн-медіа) чи впродовж усього часу трансляції на графічному або відеоряді агітаційного матеріалу (для VOD-сервісів);
• позначка “Агітація” має бути виконана онлайн-медіа поруч із назвою розміщеного матеріалу в стрічці новин, а назва такого матеріалу має бути виділена іншим кольором або будь-яким іншим технічно доступним способом;
• позначка “Агітація референдуму/передвиборна агітація” перед текстом матеріалу та інформація про найменування замовника, номер та дату договору після матеріалу мають бути виконані таким же розміром шрифту, що і сам матеріал.

Якщо матеріал не відповідає цим вимогам, онлайн-медіа та нелінійні аудіовізуальні медіа відмовляють у поширенні агітаційних матеріалів. Порушення правил щодо маркування для онлайн-медіа буде незначним, а для нелінійних аудіовізуальних – значним порушенням, що тягнутиме за собою відповідальність, передбачену Законом “Про медіа”. Органом притягнення до такої відповідальності буде Національна рада.

Що робити з банерами?

Розробники закону врахували, що частина онлайн-медіа не може впливати на зміст реклами, оскільки працює зі сторонніми операторами банерів. У такому випадку логічним буде перекладання обов’язків за її поширення на такого оператора. Якщо розповсюджувач банерної реклами надає функціонал з розміщення агітації на своїх потужностях, то на нього покладатиметься низка додаткових обов’язків. Він матиме:

• забезпечувати відповідність поширюваних агітаційних матеріалів вимогам щодо змісту агітації (тобто не розміщувати агітації з мовою ворожнечі, закликами до дискримінації, засобами, що діють на підсвідомість тощо);
• позначати поширювані агітаційні матеріали позначкою “Агітація референдуму/передвиборна агітація”;
• відмовляти у розміщенні агітаційних матеріалів, якщо вони фінансуються не за кошти фондів відповідних суб’єктів референдуму чи виборів;
• зберігати інформацію про обсяг, вартість та замовників агітації впродовж одного року після офіційного оголошення (офіційного оприлюднення) результатів референдуму чи виборів;
• надавати таку інформацію на письмові запити ЦВК, НАЗК чи Національної ради.

Гаразд, а платформи?

З ними важче. Більшість онлайн-платформ (за термінологією законодавства – платформ спільного доступу до інформації) перебуває поза межами української юрисдикції й будь-яке регулювання їхньої діяльності залежатиме від доброї волі таких платформ дотримуватися запроваджених правил. Окрім цього, тенденції взаємодії “держава-платформа” у державах, де платформи не воліють виконувати локальних правил, вказують на те, що платформи просто платитимуть штрафи. Втім, сплата ними штрафів за порушення правил розміщення агітації не дозволить досягти мети впровадження правил – надання користувачам більшого обсягу знань про інформацію, яка демонструється перед ними.

Проте закон про медіа не міг просто оминути агітацію в соцмережах як явище і заклав декілька механізмів потенційної співпраці між державою та платформами. По-перше, законодавство надає можливість Національній раді укладати договори та меморандуми про співпрацю з іноземними платформами, такими як Facebook, Youtube, Twitter та Tiktok. Що може міститися у таких документах? Наприклад, такі домовленості:

• порядок забезпечення вимог та обмежень щодо інформації, що поширюється на платформах та доступна на території України;
• механізми співрегулювання та співпраця у сфері протидії поширенню дезінформації під час підготовки та проведення референдуму чи виборів;
• забезпечення прозорості агітації на платформах, зокрема шляхом запровадження маркування агітації та запровадження спеціальних сповіщень, що міститимуть інформацію про замовника агітації, період її розміщення, витрачені з цією метою кошти та інформацію про можливості оскарження протиправної агітації в рамках механізмів, що надаються платформами;
• впровадження відкритих бібліотек агітації;
• дотримання інших вимог виборчого та референдного законодавства користувачами.

По-друге, на Національну раду покладається обов’язок з надання платформам інформації про суб’єктів електоральних процесів та рахунки їхніх виборчих фондів. Ця інформація буде необхідною для того, щоб платформи слідкували за прозорістю витрат та обмежували розміщення агітації, яка сплачується з-поза меж відповідних виборчих фондів. Третім елементом такої взаємодії є надання Національній раді можливості звертатися до платформ з проханням відреагувати на порушення порядку поширення агітації на таких платформах. Втім, на відміну від попередніх двох, він прямо передбачений лише змінами до Виборчого кодексу, хоча певні норми Закону України “Про медіа” дозволяють його застосувати й для агітації під час всеукраїнського референдуму.

Резюме

Медійний закон не зміг остаточно реформувати сферу передвиборної агітації через політичні перестороги представників окремих фракцій. Втім, зміни, внесені до Закону України “Про всеукраїнський референдум” дають надію на закінчення реформи та вказівки для онлайн-медіа та VOD-сервісів щодо того, як варто готуватися до регулювання агітації після закінчення воєнного стану та у новому виборчому циклі. 

Хоча Україна на цьому етапі не може дотягнутися до найпроблемнішого аспекту агітації в інтернеті – закордонних онлайн-платформ, та закладені механізми співрегулювання дозволять підготувати ґрунт для майбутньої роботи в цьому напрямі. Залишається лише чекати, доки на рівні Європейського Союзу буде затверджено та впроваджено в життя Регламент про прозорість політичної реклами та таргетування. Його імплементація може допомогти розв’язувати юрисдикційні питання та дасть розуміння того, яким буде оптимальне регулювання агітації в соцмережах на національному рівні.

Максим Дворовий, керівник напряму “Цифрові права” Лабораторії цифрової безпеки