Один день тривіального процесу: судові записки з Криму

Дата: 01 Грудня 2016 Автор: Олег Гачков
A+ A- Підписатися

У Криму тривають судові засідання у справі “26 лютого”. На лаві підсудних – п’ятеро кримських татар – Алі Асанов, Мустафа Дегерменджі, Арсен Юнусов, Ескендер Емірвалієв і Ескендер Кантемир. Їх хочуть засудити за участь у масових заворушеннях 26 лютого 2014 року, коли тисячі кримчан вийшли на мітинг до кримського парламенту – як прихильники, так і противники територіальної цілісності України. Засудити, щоб потім були підстави посадити років на десять одного з найактивніших діячів Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза. Ось уже майже два роки його намагаються представити організатором масових заворушень.

“Блокуй її! Блокуй! Нехай тепер до вечора стоїть!” – веселився судовий пристав Центрального районного суду Сімферополя, показуючи водієві фешенебельного Range Rover, як саме припаркуватися, щоб загородити виїзд іншій машині, припаркованій раніше.

Я навіть не відразу зрозумів, чому більше дивуватися: тому що пристав поводиться неналежним чином, тому що він замість своєї прямої роботи підробляє “паркувальником” чи все-таки табличці “Тільки для а/м суду” у паркувальній кишені загального користування.

Так нетривіально почалося одне з чергових засідань у політичній справі “26 лютого”, в межах якого Центральному райсуду Сімферополя дуже треба засудити п’ятьох кримських татар за участь у масових заворушеннях. Треба, щоб потім були підстави посадити років на десять одного з найактивніших діячів Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза. Ось уже майже два роки його намагаються представити організатором масових заворушень.

Мабуть, усвідомлюючи всю сірість і буденність майбутнього засідання, місцеві пристави затіяли внести різноманітність, розвіяти смуток і трохи розворушити тих, хто прийшов підтримати підсудних. Для початку спробували одному з журналістів заборонити проносити техніку в суд, але не змогли чітко сформулювати, що буде, якщо він не послухається. Потім встали “струмочком” біля дверей до зали і стали відсікати всіх слухачів, довільно вибираючи, кого впускати, а кого ні.

Тут варто зазначити, що у зв’язку з численністю учасників процесу, їхніх захисників і перекладача, вільних місць у залі залишається не більш двох-трьох. Скаржитися на те, що обрано такий маленький зал, – марно. Адже суддя задовольнив клопотання про аудіофіксацію засідання, а обладнання для цього виявилося чомусь у найменшій залі.

І ось судові пристави, перевищуючи широке коло своїх повноважень, стоять у дверях і вершать – кому бути на засіданні, а кому ні. При цьому “розумника”-журналіста демонстративно ігнорують. Навіть після того, як йому поступається місцем один із уже пропущених слухачів.

Люди тактовно починають їм натякати, що це незаконно, і тоді один з них робить “красивий” жест – закриває перед носом у присутніх двері до зали суду зі словами “Я двері закрию, а ви там собі панікуйте!”.

Журналіст із погрозами написати скарги на всіх і кожного все-таки проривається до зали суду – один із “наглядачів у суді” виявився адекватнішим за товаришів і не став ловити його, мабуть, підозрюючи, що це таки може відгукнутися неприємностями. За що відразу ж отримав закиди від колег: “Навіщо ти його пустив, він же з фотокамерою!”.

Решта слухачів залишаються в коридорі і починають голосно (щоб пристави чули) нарікати, що в інших судах представники цієї служби ведуть себе ввічливіше і до людей ставляться з повагою, а не по-хамськи. Утім, соромити довго не виходить – у засіданні оголошено перерву.

Суддя Сергій Деменок відправився радитися з самим собою про те, як бути далі: один із підсудних захворів, адвокат надав довідку.

Тим часом адвокат іншого підсудного справедливо зауважує, що поки той лежить у лікарні, його підзахисний “мотає” вже вісімнадцятий місяць у слідчому ізоляторі, і було б непогано змінити йому умови утримання хоча б на домашній арешт. А в родичів заарештованих, по обличчях видно, боязка-боязка надія: “А раптом і справді, відпустять?”

Знаючи, що цей суддя, коли виходить на нараду з самим собою, думає довго і докладно, люди, які зібралися, виходять на вулицю. Час обіду і його активно роздають Енвер Муслядінов і Фера-Султан – вони обрали для себе такий спосіб підтримки і постійно годують усіх і кожного, хто приходить на судовий процес у справі “26 лютого”. Щодня!

Через сорок хвилин усіх знову кличуть до зали. Знову хамство приставів, знову штовханина. Знову ненадовго. Суддя переносить засідання на наступний тиждень. На прохання перевести заарештованих з переповнених камер з хворими на лишай і туберкульоз, на режим домашнього арешту, суддя, звичайно ж, відмовляє. Це було б вже занадто демократично, а на тлі загального залякування і масових арештів – кричуще безвідповідально.

Знову всі виходять на вулицю. Машина, яку за порадою пристава заблокував Range Rover, – однієї з адвокатів у цій справі. Усі збираються навколо, починають думати, що ж робити. Поруч крутиться все той же пристав – дурнувато посміхається і єхидно цідить: “Вона сказала, що принципово забирати не буде”. Тоді ж з’ясовується, що на скромному позашляховику їздить не хто-небудь, а сама секретар голови суду! Що, звичайно ж, багато що пояснює.

Заблокована адвокатка дзвонить в ДІБДР, там дивуються наявності знака “Тільки для а/м суду”, самої ситуації з блокуванням і обіцяють вислати машину. Пристав усе так же цідить: “Ну приїдуть, поспілкуються з головою і поїдуть”. На питання про те, звідки у секретаря голови такий автомобіль, злорадно запевняє, що машина оформлена на маму і в декларації співробітниці її немає. Однак, все-таки тікає до приміщення, щоб відзвітувати про ситуацію.

Потім адвокатці приходить смс від одного зі знайомих з проханням скасувати виклик до ДІБДР. Із будівлі суду раз у раз вибігають співробітники з явним наміром оцінити ситуацію в динаміці, – мабуть, голові суду зовсім не сподобалася думка про те, що при скупченні народу інспектори будуть змушені щось вирішувати робити щодо його секретаря. Тим часом борці за безпеку на дорозі самі передзвонюють і просять чекати, тому що у них закінчилися машини – усі роз’їхалися по ДТП.

 

Не плекаючи більше ніяких ілюзій щодо того, що інспекторів доведеться чекати до вечора, поки секретар голови суду не закінчить свій робочий день і не схоче від’їхати, розблокувавши шлях, присутні піднімають машину адвокатки і переставляють так, щоб вона змогла виїхати.

До сильного розчарування приставів та інших спостерігачів.

І з черговою демонстрацією того, що в єдності можна долати будь-яке свавілля.

Навіть у суді.

Навіть у Криму.

Олег Гачков, із Сімферополя, спеціально для Центру інформації з прав людини

Матеріал створений в межах проекту Institute for Peace and War Reporting за фінансової підтримки МЗС Королівства Норвегія.

Ілюстрація qha.com.ua 

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: