“Незвичайний” футбол

На шкільному стадіоні в місті Мукачево молодь зіграла в “незвичайний” футбол. Юнаки та дівчата від 13 до 17 років, змагаючись за першість у спорті, водночас висловлювали свою незгоду проти расизму. 

Гравці – діти з міжнаціонального табору “Джерела толерантності”, діти-біженці із Сомалі. Усі вони представляють різні національні громади в Україні. Незважаючи на серпневу спеку, футболісти й вболівальники по-дружньому підтримували один одного. 

Так, в одному з таймів гравець із Сомалі зняв свої кеди, пояснюючи, що вони йому тиснуть. Суддя – вірменин за походженням – не дозволив йому продовжувати гру босоніж. Гра зупинилась. Діти заворушились – почали шукати взуття потрібного розміру для сомалійця. Тоді кримськотатарський хлопець роззувся і віддав свої бутси. 

Особливістю проекту “Футбол та активізм проти расизму” в тому, що в команді грають українці, росіяни, вірмени, румуни, грузини… Як каже координатор проекту Мирослав Грінберг, у цих матчах головне – не перемога, а самий дух гри і панування принципів Respect та Fair Play. 

“Найважливіша місія – задекларувати свою незгоду проти расизму. У футболі головне – це гра, і не важливо якої національності чи якого кольору шкіри гравець на полі”, –розповідає Грінберг.

Друга принципова позиція – об’єднати дітей різних національностей. Так, на початку цього року в Чернівцях відбувся один із перших таких матчів. Там грали діти з Індії, Лівії, України. 

“Тепер юнаки збираються самі, вже без нашої участі. І просто грають у футбол. Упевнений, що вже ці хлопці та їхні товариші не дозволять у майбутньому ображати людину за її національністю”, – коментує Грінберг. 

15-річний гравець Гена Терзивець у футболі шість років, грає в клубі “Чорноморець” в Одесі. 

“Повага у футболі – перш за все. Дуже важливо навчити цьому й інших. Футбол об’єднує мільйони людей. Практично в кожній футбольній команді є легіонери. Тому виховання з позиції проти расизму має важливе значення”, – розповідає хлопець. На питання, як вплинути на вболівальників, які задля тиску на гравців використовують нацистські чи расистські знаки, Гена не бачить поки іншого виходу, як штрафувати клуби. 

16-річний Тенго Кухалейшвілі з Грузії розповідає, що для такий футбол – не просто гра, а життєва позиція. “У нашій команді був хлопець із Сомалі. Ми з ним познайомилися – і майже одразу почали грати командою. І не важливо – перемогли ми чи програли, футбол – це просто гра”, – каже Тенго. 

15-річний уболівальник з Києва Іван Слєсарєв зізнається, що раніше малював свастику на стінах, але якось за цим “заняттям” його застали батьки.

“Вони багато що мені пояснили. 30 років тому було принизливо використовувати свастику, нацистські символи чи расистські знаки. Ще “вчора” наші діди воювали проти цього. Сьогодні ж малювати свастику чи кидати зіги часто сприймається як якийсь прикол. У сучасному футболі є прояви расизму. І коли кажуть, що ультрас, використовуючи нацистські символи, не знають їхнього справжнього значення, я в це не вірю”, – каже молодий футболіст. 

Не так давно вийшов унікальний посібник “Футбол проти расизму” (автор-упорядник – Мирослав Грінберг), в якому вперше в Україні спробував оцінити феномен расизму, його прояви у сучасному футболі.

Згідно із дослідженням, останнім часом расизм став однією з найголовніших проблем у футболі. Хоч міжнародне право й українське законодавство містить норми, що забороняють расову дискримінацію у спорті, однак практично в кожному турі Європейських кубків або матчів збірних фіксується той и інший прояв расизму. 

Союз європейських футбольних асоціацій (УЄФА) штрафує клуб, вболівальники якого дозволяють собі расистські випади, іноді приписує проводити матчі без глядачів, але це поки малоефективно. 

У березні 2013 року Виконком УЄФА затвердив нові директиви для суддів для боротьби з расизмом. Згідно з якими у разі виявів расизму суддя зможе спочатку припинити матч, потім перервати його на певний час, а якщо расистські випади не припиняться, зупинити матч. 

Як зауважує Грінберг, футбольна майстерність не залежить від расової, етнічної або культурної належності гравця, і клуб, що обмежує запрошення футболістів африканського, латиноамериканського або азіатського походження, ставить себе в невигідне становище.

Як правило, успіху досягають лише ті команди, в яких не звертають увагу на колір шкіри, національність або релігію гравця. 

“Я все життя є футбольним вболівальником, і мене особисто злить і ображає, коли поруч з емблемою моєї улюбленої команди – емблема нацистів або расистів. Але справа не стільки в моїх почуттях, скільки в тому, що расизм – це небезпека і для суспільства, і для кожної окремої людини”, – вважає Мирослав Грінберг. 

На думку організаторів, футбол – гарний спосіб утвердження міжетнічної толерантності серед дітей і молоді. Перші футбольні зустрічі відбулися у Ялті та Чернівцях. У вересні планується гра у Львові.

Організатором проекту виступив Конгрес національних громад України спільно з ГО “Центр громадянської просвіти “Альменда” (м. Ялта), Музеєм історії та культури євреїв Буковини (м. Чернівці), Клубом толерантності (м. Львів) за підтримки Посольства Швейцарії в Україні. 

Фото: Сілва Асатрян.