“Бійці повертаються в жахливому стані, їх треба витягати”: захисники Маріуполя Денис Мацола та Влад Журавльов четвертий рік перебувають в полоні

Кримчанин, правозахисник і журналіст Денис Мацола та його друг, активіст Владислав Журавльов у цивільному житті разом займалися громадською діяльністю, у 2022 році разом захищали Маріуполь у складі бригади морської піхоти місцевого гарнізону, а потім разом потрапили у полон.

Росіяни утримують їх в неволі вже четвертий рік, піддають психологічному тиску та фізичним тортурам. Рідні бійців від самого початку намагаються визволити їх. Але протягом перших років не озвучували це публічно, побоюючись зашкодити можливому обміну.

Однак, попри всі зусилля, Влад і Денис досі лишаються в російській неволі, де їх піддають жорстокому поводженню та тортурам. Крім того, бекграунд Мацоли як проукраїнського активіста з Криму значно погіршує його становище в неволі. Тож рідні та друзі вирішили запустити публічну кампанію, щоб врятувати своїх близьких, які надто довго перебувають у важких умовах. 

Про громадський активізм Дениса Мацоли та Владислава Журавльова, обставини, за яких вони потрапили в полон і що з ними відбується зараз, читайте в матеріалі. 

Активіст від Криму до Львова

Денис Мацола до окупації Криму жив у Сімферополі. Ще студентом Таврійського університету долучився до громадської діяльності. Став одним із засновників незалежної профспілки “Студентська дія”, брав участь в екологічних кампаніях проти знищення навколишнього середовища, незаконних забудов, підтримував кримськотатарський національний рух.

Був учасником кримського Майдану, який згодом переріс у рух опору російській окупації. 

У 2014 році Мацола переїхав до Києва, працював журналістом в інформаційних проєктах Благодійного фонду “Схід SOS”, висвітлював події на Донбасі.

Наступного року Денис перебрався до Львова, де також займався громадською діяльністю: це й протести проти незаконної забудови історичного центру міста, і волонтерська допомога українським військовим. Також Денис брав активну участь у кампанії за звільнення українських політв’язнів – кінорежисера Олега Сенцова та активіста Олександра Кольченка, з яким товаришував ще в Криму. 

Акція на підтримку політв’язнів Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Фото надане Іваном Мацолою

У 2017 році Мацола приєднався до правозахисної організації “Право на захист”. Також його журналістські матеріали про життя на окупованому півострові регулярно з’являлися в онлайн-виданні “Крим.Реалії”.

З Владом Журавльовим вони познайомилися у Львові та, попри різницю у віці понад десять років (Денис старший), одразу подружилися. Владислав на той момент був студентом юрфаку. Щоправда провчився лише рік, розповіла його мати Олена Журавльова. Вона каже, що син не стільки навчався, скільки готувався до армії.

Владислав “Іскра” Журавльов. Фото надане Оленою Журавльовою

“Влад із дитинства мріяв бути військовим. І навіть після вступу до вишу казав, що більше хоче бути не юристом, а військовим істориком чи військовим аналітиком. І для цього піде в армію”, — згадує жінка.

У 2017 році хлопець взяв академвідпустку та підписав п’ятирічний контракт із ЗСУ. Війна на Сході України вже йшла, але мати навіть не намагалася його відмовити. Розуміла, що в цьому немає сенсу:

“Мені дзвонили з військкомату, оскільки Владу на той момент було 18 років і для контракту був потрібен дозвіл батьків. Сказали, що після навчання він може потрапити на передову. Кажу: я розумію, але нічого не можу зробити, це його вибір”.

Навіть якби вона заборонила сину підписувати контракт, він би просто пішов до якогось добровольчого батальйону, де дозвіл батьків для повнолітніх не потрібен.

“А я просто втратила б його довіру. Все-таки я хотіла залишатися другом своєму синові. Допомогла йому зібратися, і мені залишалося тільки чекати”, — каже Олена Журавльова.

У 2019 році отримав тяжке поранення, міг звільнитися з армії. Але після реабілітації знову пішов захищати Україну.

Разом захищали Маріуполь, разом потрапили у полон

У 2022 році, буквально напередодні повномасштабного вторгнення, до Влада приєднався Денис.

“Влад говорив йому тоді: “Нам би вижити, сили накопичуються набагато більше за наші”, — згадує Олена.

Підрозділ Влада та Дениса мав зайти на свої позиції восени 2021 року, але за певних обставин це сталося лише 7 грудня. Обстрілювати Маріуполь російські військові почали вже 20 лютого, місцеві розповідали Олені, що чули не менше ста прильотів того дня.

“Вже було зрозуміло, що нічим хорошим це не закінчиться. Підрозділ морпіхів стояв в Широкиному. З 24 лютого вони міцно тримали оборону, а в в ніч з 28-го на 1 березня 2022 року їм у спину з Криму пішли російські танки. Це було несподівано для всіх, і хлопцям довелося вибиратися фактично з “котла”, — каже Олена.

Підрозділ Влада та Дениса спочатку відійшов до Маріуполя, тримав оборону по периметру. А далі поступово відходили вглиб міста, на заводи “Азовмаш” та імені Ілліча. Але, де саме тоді були друзі, вона не знає. Знає лише, що скупчення військових не було, морпіхи мали кожний свою позицію. Утримували їх до останнього, в полон потрапили в уже окупованому Маріуполі. Востаннє син телефонував їй 26 березня.

Полонених українських військових спочатку відвезли до ангара в селищі Сартана під Маріуполем, а звідти вже пішки перегнали до Оленівки, до 129-ї колонії. Відео цього виклав у мережу російський Z-блогер Сладков. Саме на ньому Олена побачила сина, зрозуміла, що він живий і в полоні. Пізніше інформацію про полон підтвердили в Міжнародному комітеті Червоного Хреста.

Про Дениса взагалі дуже довго нічого не знали. Лише в грудні 2022-го на проросійських каналах з’явилося відео, на якому рідні та друзі впізнали його.

“Ми побачили, що він живий. А потім на одному з обмінів дізналися, що його з травня 2023 року й донині тримають в одиночній камері однієї із колоній РФ, три місяці взагалі морили голодом. Але він вижив”, — каже Олена.

Денис завжди боровся за правду

Батько Дениса — Іван Мацола з кінця 90-х живе та працює в Німеччині, але з сином стосунки підтримував, бачився з ним, коли приїжджав до Криму. Навіть допомагав під час акцій.

“Він дуже справедливий, завжди боровся за правду. Наприклад, організовував протести проти забудови району Залісся. Такими ж активістами були і його друзі, наприклад, Макс Осадчук”, — згадує він.

Коли розпочалася Революція гідності, Денис їздив до Києва на Майдан. Після того як російські війська зайшли до Криму, його двічі викликали на співбесіду до ФСБ РФ. Зрештою хлопець виїхав з півострова восени 2014 року.

“Він досить потайливий був, розповідав про себе не все і не відразу. Хоча про Влада говорив часто, правда, без прізвища, його повне ім’я я дізнався пізніше”, — каже Іван.

Про поранення сина 10 березня 2022 під час обороні Маріуполя чоловік дізнався не від нього самого, а від дружини Влада Журавльова Анастасії.

“Денис мені сказав про поранення вже пізніше, 21-го або 23 березня. Та й про те, що він підписав контракт із ЗСУ, я дізнався постфактум”, — згадує батько.

Денис Мацола на одній з екологічних акцій. Фото надане Іваном Мацолою

Про те, що його син у полоні, Івану повідомили знайомі. Вони побачили Дениса на відео на російських пабліках й зателефонували батькові.

“Я знайшов це відео в інтернеті і справді упізнав Дениса”, — каже чоловік.

Попри те, що офіційного підтвердження про полон Дениса від росіян так і не отримали, рідні та друзі уже котрий рік продовжують домагатися його звільнення. Батько Дениса каже, що звертався і до влади України, і до Росії, і навіть до підконтрольної РФ частини Донбасу. Безрезультатно.

“Тоді ми й вирішили вийти в публічну площину, бо коли нічого не допомагає, берешся за будь-яку нагоду. Коли пішли обміни, я щодня чекаю, що сина ось-ось обміняють. Я вдячний Олені Журавльовій за її активність, за те, що вона робить для наших синів”, — каже Іван Мацола.

Ми знаєм, як ламають в полоні кримчан-патріотів, тому їх треба щонайшвидше витягувати

Військовослужбовець, активіст Максим Осадчук знайомий з Денисом Мацолою понад 15 років. Познайомилися ще в Криму, коли жили в Сімферополі, вчилися в Таврійському національному університеті, обидва — активісти. Створили студентську профспілку, проводили різні громадські акції, кампанії на підтримку екологічних ініціатив.

Максим Осадчук. Фото з фейсбук-сторінки військового

“Це завжди було актуально для Криму, враховуючи його туристичний статус і непересічні географічні особливості, красу природи. Денис завжди був надзвичайно пасіонарною, активною людиною. Він був включений повною мірою в громадський процес, як в Криму, так і після початку окупації півострова вже на материковій Україні”, — згадує Максим.

Разом брали участь в подіях кримського Майдану, цей рух згодом перетік у рух спротиву окупації Криму. Далі вони виїхали на материк, спочатку Максим, потім Денис. І там також зайняли активну громадську позицію. 

Обидва жили у Львові до 2022 року, аж доки Денис не ухвалив рішення піти на війну і вступив до складу 501 батальйону морської піхоти 36 бригади ВМС України.

“Для мене це не стало несподіванкою, бо, як ви вже напевно зрозуміли з мого опису особистості та біографії Дениса, він цілком природно прийшов до необхідності захищати Батьківщину. І долучився до лав ЗСУ ще перед початком повномасштабного вторгнення”, — каже Максим.

З Владом, на той момент студентом Львівського університету імені Івана Франка, він познайомився 2016 року, зійшлися також на темі активізму.

“Він завжди цікавився військовою тематикою, тому його контракт у 2017 році з морською піхотою не став сюрпризом. Пізніше до підрозділу Влада долучився Денис. Я перебував у тісному, майже щоденному зв’язку з кожним з них”, — розповів Максим. 

Останній раз зв’язувалися, коли вже поранений Денис був у 555-му шпиталі, де йому надавали первинну медичну допомогу. 16 березня шпиталь розбомбили, і пораненого перемістили до польового госпіталю. Згодом Максим дізнався, що морпіхи вийшли зі своїх позицій, а пізніше потрапили в полон.

За інформацією експолонених, стан здоров’я Дениса незадовільний, з ногою продовжуються проблеми, оскільки після поранення її так і не вилікували повноцінно.

“Важко сказати, в якому він стані, наскільки може ходити тощо. Але принаймні ми знаємо, що він живий. Його утримували в одиночній камері декілька місяців, і це одна з форм тортур. У 2024 році майже не годували. Наскільки ми можемо судити, це була свідома політика російських “держиморд” для того, щоб зламати спротив Дениса, позбавити його внутрішньої моральної стійкості, адже він кримчанин, патріот України. А ми знаємо, що російська влада ставиться до таких людей вкрай немилосердно, м’яко кажучи”, – ділиться Максим.

Щодо Влада є інформація, що його принаймні не піддають тортурам. Але четвертий рік поспіль перебувати в російських в’язницях, “мандрувати” етапами між тамтешніми катівнями — сумнівне задоволення. Обох хлопців треба щонайшвидше витягувати, вважає їхній друг.

“Я дуже скучив за ними й маю сподівання, що принаймні цього року нарешті зможу їх обійняти”, — каже Максим.

Колишній бранець Кремля Олександр Кольченко, який з 2022 року боронить Україну, добре знає, що таке російські катівні. У травні 2015 року його заарештували в окупованому Криму за звинуваченням у тероризмі. Уже в серпні 2015-го Північно-Кавказький окружний військовий суд засудив його до 10 років позбавлення волі.

Олександр Кольченко. Фото з фейсбук-сторінки військового

За версією російських силовиків, навесні 2014 року український режисер Олег Сенцов нібито організував на півострові підпільну групу, пов’язану з “Правим сектором”. Кольченка звинуватили в участі в “терористичному співтоваристві”. 

У вересні 2019 року Кольченко разом із Сенцовим, 24 полоненими українськими моряками та іншими політв’язнями, яких РФ роками незаконно утримувала у себе, повернувся додому.

Свого часу Денис Мацола виходив на акції на підтримку Сенцова та Кольченка, вимагаючи його звільнення з російської неволі.

“Я прекрасно розумію, що моє ув’язнення й полон наших військових складно навіть порівнювати. Моє у порівнянні з їхнім було такою собі “легкою прогулянкою”. Їх обох треба витягати”, — каже Кольченко.

Друзі навіть не знають, що обидва перебувають в полоні 

Ні Влад, ні Денис не мають жодної інформації один про одного і, відповідно, не знають, що обидва перебувають в полоні, стверджує Журавльова.

Один зі свідків, який повернувся додому у межах обміну військовополоненими, розповів, що два роки сидів із Владом в одній колонії. Той розповідав про себе, про друзів, про Дениса зокрема. Дуже хвилювався, де він і що з ним.

“Я розповіла хлопцеві, що Денис живий, у полоні, що, за розповідями таких самих обміняних, психологічний стан у нього задовільний. Багато хто не витримує, а Денис тримається, попри наслідки поранення. Це вже добре”, — каже Олена.

За розповідями колишніх полонених, під час перебування в полоні їх дуже гнітить те, що вони не знають правди про те, що відбувається в Україні, багато хто навіть не знає, що обміни взагалі бувають.

Олена намагається бувати на кожному обміні, сподіваючись щось дізнатися про сина та його друзів, хоча психологічно це дуже важко.

“Я – мама, бачу, в якому стані повертаються наші. І розумію, що моя дитина матиме не кращий вигляд, ніж вони. Після цих зустрічей мені погано навіть фізично, але все одно їду, хоча б для того, щоб розповісти про Влада, про Дениса, дати інтерв’ю для медіа”, — пояснює Олена.

Щоразу у своїх інтерв’ю вона звертає увагу на те, що морпіхів із Маріупольського гарнізону обмінюють дуже нечасто. У полоні їх – більше тисячі, а на обміни потрапляли по 5–8 осіб, іноді взагалі по двоє.

І лише в межах останнього, Великоднього, обміну в Україну вдалося повернути 131 морпіха Маріупольського гарнізону. Однак ще близько тисячі досі перебувають в полоні. 

“Після 11-годинного допиту Влад сам собі порізав вени уламком кахлю”

Коли зрозуміли, що друзі в полоні РФ, почали намагатися їх обміняти. Зверталися до Червоного Хреста, ходили на всі зустрічі з обміну військовополоненими, зустрічалися з міністеркою Іриною Верещук, українським омбудсманом Дмитром Лубінцем, зверталися до органів влади РФ тощо. 

“З Координаційного штабу взагалі, можна сказати, не виходили”, — говорить Олена.

Отримали офіційне підтвердження щодо полону Влада. Від нього рідним навіть надійшло два листи. Нічого особливого він, звичайно, не написав, але все це було доказом, що він живий, тримається.

“Сказати, що здоровий, навряд чи можна. Я бачу, в якому жахливому стані повертаються наші бійці. Знаю, що на захисників росіяни “вішали” всі гріхи, і, відповідно, тиснули на них”, — сказала мати Влада.

Його теж “пресували”, Олена каже, що один із допитів тривав 11 годин. Він не витримав та уламком кахлю порізав собі вени. Після цього йому дали спокій.

Фото надане Оленою Журавльовою

Уже чотири місяці Олена Журавльова виходить на безстроковий пікет до Верховної Ради разом з іншими рідними військових Маріупольського гарнізону, які перебувають у полоні. 

“Багато депутатів вдають, що нас тут немає, проїжджають повз. Але є й ті, хто підходить, цікавиться, намагається допомогти. Софія Федина, наприклад, або Ярослав Юрчишин”, — каже Олена.

Попри все, рідні полонених переконані, що привертання уваги до теми військовополонених дійсно може допомогти пришвидшенню обмінів. Тому щодня виходять на акції, пишуть листи, звертаються до міжнародної спільноти. І сподіваються, що під час наступного обміну нарешті побачать своїх близьких.