Катерина Онупрієнко: Наші діти в Росії – новітні раби

Правозахисники заявляють про масштабну міжнародну схему торгівлі українцями і бездіяльність національних правоохоронців. У цій схемі можуть бути задіяні до двох тисяч українців, вважають вони. 

Катерина Онупрієнко, мешканка села Мошни, що на Черкащині, розповіла про свого сина, який поїхав у Росію на обіцяну роботу.

Далі – пряма мова (збережено лексику).

Коли мій син у грудні минулого року сів у поїзд, він телефоном сказав батькові, що їде у відрядження на три місяці в Росію працювати експедитором. 

У мого 33-річного сина двоє діток. Євген має дві вищі освіти – маркетолога та викладача економічної теорії. 

Я йому віддала свій магазинчик, де він торгував іграшками. Але вони не продавались, а кредит у майже 100 тисяч гривень потрібно було гасити. 

Я йому порекомендувала їхати в Польщу. У нас півсела в Польщі працює. І от він натрапив на оголошення про кур’єра. У нас такими афішами були обвішані всі зупинки громадського транспорту в Черкасах.

У Євгена є довідка про психічне захворювання. Він може неправильно думати. Я гадаю, що через це він не розцінив ризики оголошення. Мій старший син сказав: “Мамо, ну тут же все зрозуміло. Як він міг поїхати?”. Але ж поїхав. 

Далі він зник на два тижні. Згодом у Facebook сказав, що робота дуже важка, втомлюється сильно. Голос був пригнічений. 

З 5 січня він зник без вісти. Близько півтора місяця ми взагалі не знали, де він, але нам було відомо, що він поїхав працювати кур’єром. 

І от випадково ми побачили в газеті “Вечірні Черкаси” оголошення про кур’єрську роботу. Я відразу зрозуміла, що це та компанія, від якої Женя поїхав на роботу. Я туди зателефонувала і жінка сказала: “Так, ми набираємо кур’єрів, але в Україні вакансій немає. Тільки в Російській Федерації”. 

СХЕМА 

Женя розповів, що в Києві біля ресторану “Дрова” він зустрівся з двома бритоголовими чоловіками, які сфотографували його паспорт, купили йому за їхні кошти квиток у Москву, дали тисячу гривень на харчі, смартфон і сказали: “Їдь у Москву. Там тебе зустрінуть”. 

Але в Москві його ніхто не зустрів. Усі інструкції надходили в телефонному режимі. Йому сказали, що він має поїхати в Калугу та оформити банківську картку в Сбербанку Росії на своє ім’я. На цю ж картку йому перерахували 20 тисяч рублів, де за ці кошти він винайняв квартиру. 

Йому ж відразу телефоном пояснили, що він буде торгувати спайсами (суміш у вигляді трави з нанесеною хімічною речовиною, що має психоактивну дію – ред.): “Тобі дали гроші, купили квиток, дали безкоштовно телефон. Ти повинен відпрацювати гроші”. Мій син знав, що за ним слідкували. Його погрожували застрелити, якщо він відмовиться робити роботу. 

Як тільки українець перетинає кордон з Росією, відразу його “веде” російська сторона. Зловмисники мали паспортні дані, знали, де він знаходиться, адже телефон не лише прослуховувався, а й був із навігацією. 

Потім із Калуги він поїхав знову в Москву, де отримав посилку. Йому наказали придбати електронні ваги, на яких він мав розважувати наркотики. 

Клієнт зловмисникам проплачував гроші, а кур’єру телефоном вказували, де саме покласти цю “закладочку” (малесенький пакетик наркотиків – ред.) – під вікном чи під деревом. Він клав, фотографував і телефоном надсилав фото місця, де знаходиться цей пакетик. А ті вже телефонували клієнтові, який забирав товар. 

Він ніколи наживо не спілкувався із зловмисниками. Він один жив на квартирі.  

Українців “ведуть” так до того моменту, доки людина не вирішує втекти. 

Мій син сказав мені фразу: “Якщо я пропаду, ви не хвилюйтесь, можливо, я переїду на роботу в інше місто”. На наступний день його затримали представники Федеральної служби з контролю за обігом наркотиків (ФСКН), коли він просто йшов по вулиці. 

Російські правоохоронці не повідомляють ані МЗС України, ані українським правоохоронним органам про затримання українських громадян. 

СЛІДСТВО ТА СУД

Коли я його вперше побачила, була нажахана. На його тілі були плями та виразки. 

Після операції, коли мені не можна було нічого піднімати, я привезла 30 кілограмів всього: одяг, їжу, особливо фруктів, бо не вистачало вітамінів. У нього всі пломби повилітали, боліли зуби. Він мав захворювання щитовидної залози. Але ніхто не збирається це все лікувати. 

На побаченні через скло він показував маленький листочок з іменами, роками народження та телефонами таких же ж українців. 

“Мамо, тут 80% українців. І всі по 228 статті КК РФ (незаконне придбання, зберігання, перевезення, виготовлення, переробка наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів)”, – сказав він мені при першому побаченні.  

Потім я зв’язувалась із родинами, і ми почали об’єднуватись. Я сама знайшла 16 постраждалих. 

У Кам’янську живе мати одного з постраждалих. У неї пенсія 1 200. Вона не може поїхати в Росію, аби передати передачу. Коли в мене не брали деякі продукти або була зайва вага, то я передавала цьому хлопцеві. І, до речі, вони діляться передачами один з одним. 

Женя розповідав, що під час слідства йому погрожували адвокат та слідчий: “Ми от вас українців об’єднаємо в одну “коляску” (організоване злочинне угруповування – ред.) і дамо по 10–15 років в’язниці, щоб знали, як возити наркотики в Калугу”. 

Генконсул Геннадій Брезкаленко клопотав в Калужському райсуді, аби Жені провели стаціонарну психологічну експертизу, бо в нього ж є довідка про психічне захворювання. Але суддя Сергій Ігнатов не взяв до уваги прохання консула. 

Суд також не взяв до уваги, що українські правоохоронці визнали Женю потерпілим, порушивши кримінальне провадження за статтею 149 КК України (“Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини”). 

Мені не надали статусу громадського захисника. Я так і не ознайомилась із матеріалами справи.  

Йому приписали, що він співпрацював з двома чоловіками, зідзвонювавшись з ними телефоном. Суд присудив йому 7 років суворого режиму колонії. Він відбуває термін в Медині Калужської області.  

Під час судового засідання звернули увагу, що він з позитивною характеристикою, має двоє дітей, не судимий, вину визнав. Хоча на суді він заявляв про погрози і примус до такої роботи. 

Ми обговорювали з правозахисниками, чи варто постраждалим українцям не визнавати провину? Ті відповіли: “Але в нас немає впевненості, що ми зможемо їх витягнути якомога швидше. Тому нехай би вони визнавали провину, аби їм дали менший термін, а потім ми будемо їх якось визволяти”. 

В Україні ми звертались і до президента, СБУ, надіслали чотири звернення в Генпрокуратуру, Нацполіцію, Управління по торгівлі людьми МВС, але у відповідь отримуємо відписки. Я думаю, що тут задіяні великі гроші і високопоставлені службовці в Україні – у долі. 

Наші діти задіяні в новітньому рабстві. Є приклади, де осуджені працюють в колоніях з 8:00 до 23:00 без вихідних. І врешті їм дають 180 рублів на жменьку цукерок і пачку сигарет. Це раби…