Гра за правилами: як тепер регулюються онлайн-медіа в Україні
Одним із найбільш обговорюваних нововведень Закону “Про медіа” стало впровадження системного регулювання онлайн-медіа та надання Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення повноважень здійснювати контроль за дотриманням законодавства відповідними суб’єктами.
Про те, чи виправдані побоювання, що нове регулювання накладе на онлайн-медіа надмірні вимоги і створюватиме перешкоди у їхній діяльності, читайте у черговому матеріалі з серії публікацій про ключові положення Закону “Про медіа” від експертів Лабораторії цифрової безпеки.
Цензура чи вимоги часу?
Поширеним, але помилковим аргументом проти запровадженого законом підходу часто називали те, що у Європі онлайн-медіа підлягають виключно саморегулюванню, а державне втручання неодмінно буде ознакою цензури. Але це не так. У багатьох країнах Європи на онлайн-медіа поширюються як спеціальні обмеження щодо забороненого контенту, так і вимоги щодо прозорості їхньої діяльності, зокрема інформації про те, хто впливає на редакційну політику онлайн-медіа.
У Європейському акті про свободу медіа (Media Freedom Act), який зараз розглядається в ЄС та має на меті встановити спільне регулювання медіасервісів на внутрішньому ринку, підхід до визначення медіасервісів також охоплює онлайн-медіа.
До ухвалення Закону “Про медіа” українське законодавство визнавало лише телебачення і радіомовлення та друковані медіа. У 2021 році Закон України “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)” спробував впровадити термін інтернет-ЗМІ для цілей визначення, хто є олігархом. Саме поняття інтернет-ЗМІ охопило і онлайн-пресу, і аудіовізуальні платформи в інтернеті, але без додаткового регулювання щодо прозорості медіавласності і механізмів оцінки наявності контролю норми так і залишились непрацюючими.
Водночас потреба реагувати на зловживання в онлайн-медіа дуже чітко окреслювалась у виборчий період. Результати незалежного моніторингу висвітлення в медіа останніх парламентських та президентських виборів відзначали велику кількість матеріалів з ознаками замовності (джинси). Також онлайн-ЗМІ активно порушували виборче законодавство в частині оприлюднення соціологічних даних, не надаючи повної інформації про саме опитування та його замовників. При цьому ефективних інструментів реагування на такі порушення не існувало.
Хто отримує статус онлайн-медіа за новим законом?
Онлайн-медіа – це “медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені цим законом до аудіовізуальних медіа”.
Зазначений виняток є важливим, адже одразу виключає з кола онлайн-медіа VOD-платформи, які поширюють аудіовізуальний контент на замовлення і регулюються відповідно до Директиви ЄС про аудіовізуальні медіапослуги як аудіовізуальні медіа, хоча доступ до них ми теж отримуємо з використанням інтернету.
Так само не є онлайн-медіа платформи, які створені для обміну користувацьким контентом. Особливості їхнього регулювання ми розглянемо у одній з наступних публікацій, що буде присвячена платформам спільного доступу до відео. Тим більше не вважатимуться онлайн-медіа вебсайти компаній чи організацій, де поширюється інформація про їхню господарську діяльність.
До онлайн-медіа закон в першу чергу відносить онлайн-пресу, тобто медіа, які в основному поширюють текстовий контент, але можуть також мати окремі публікації з відео-контентом, наприклад, записи інтерв’ю. Як і для будь-якого медіа ключовими ознаками онлайн-медіа є поширення інформації для необмеженого кола осіб, наявність редакційного контролю, визначена періодичність чи регулярність публікацій, постійна назва, яка індивідуалізує це медіа. Водночас, зважаючи на різноманітність форм поширення контенту в онлайн-середовищі та новизну регулювання, передбачається, що детальніше ці ознаки будуть розкриті критеріями, які розробить орган спільного регулювання за участю Національної ради.
Блогерам приготуватись?
Лише за бажанням. Закон “Про медіа” не має на меті врегулювати весь онлайн-контент, що поширюється для масового користувача. Інтернет безмежний, а ресурси Національної ради – ні. У фокусі регулювання залишаються “традиційні медіа”.
Водночас для блогерів (громадських журналістів, інфлюенсерів, лідерів думок та інших) закон передбачає можливість самостійно взяти на себе статус “медіа”. Звичайно, з відповідними обов’язками дотримуватися вимог закону. Для цього особа, яка регулярно поширює масову інформацію під своїм редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації (в соціальних мережах) може добровільно зареєструватися як суб’єкт у сфері онлайн-медіа. Така опція може бути цікавою, наприклад, блогерам, які створюють контент на суспільно-політичні теми, адже посилить гарантії їхньої акредитації на офіційні заходи та дасть можливість брати участь у співрегулюванні сфери онлайн-медіа.
Географія, мова, реклама
Відсутність кордонів у цифровому середовищі суттєво ускладнює визначення юрисдикції, а саме того, законодавство якої країни має застосовуватись до того чи іншого суб’єкта у сфері онлайн-медіа. Так, якщо суб’єкт (наприклад, підприємство чи ФОП) заснований в Україні, має місцезнаходження в Україні, і редакційні рішення регулярно приймаються ним на території України, – тут все зрозуміло. Але цього недостатньо, адже для уникнення будь-якої відповідальності варто буде просто заснувати медіа чи вести його діяльність з-за кордону. Саме тому законодавець передбачив додаткові юрисдикційні критерії.
Так, Закон “Про медіа” застосовується, навіть якщо суб’єкт формально не заснований/зареєстрований в Україні, але його діяльність спрямована на нашу територію та аудиторію, про що можуть свідчити такі ознаки:
- місцезнаходження користувачів відповідних медіасервісів;
- спрямованість реклами повністю або частково на споживачів в Україні;
- використання як мови інтерфейсу за замовчуванням державної мови, мов корінних народів України;
- призначення змісту інформації повністю або переважно для аудиторії України;
- правила користування та політики медіасервісу базуються на законодавстві України;
- використання для надання доступу до медіасервісів доменних імен у географічних доменах, що вказують на Україну.
Вхід без реєстрації
Така увага до критеріїв визначення онлайн-медіа не є випадковою. На відміну від інших суб’єктів, реєстрація онлайн-медіа не є обов’язковою умовою для їхньої діяльності, але дотримуватись закону повинні всі. Незалежно від наявності реєстрації Національна рада може реагувати на порушення та застосовувати санкції до будь-якого суб’єкта у сфері онлайн-медіа, який відповідає згаданим вище ознакам. Однак для тих, хто пройде формальну процедуру, режим відповідальності буде м’якшим.
Крім цього, зареєстровані суб’єкти мають право долучатися до системи спільного регулювання, особливості якої ми розглянемо у наступних публікаціях.
Процедура реєстрації онлайн-медіа є досить простою і не вимагає подання великої кількості даних.
Відомості для реєстрації:
Юридична особа: ідентифікаційні дані; адреса, за якою здійснюється редакційний контроль, якщо вона не збігається з адресою місцезнаходження; контактні дані (телефон, адреса електронної пошти); прізвище, ім’я та по батькові керівника юридичної особи; кінцевий бенефіціарний власник (за наявності).
Фізична особа (або ФОП): ідентифікаційні дані; місце реєстрації або надання сервісу, контактні дані (телефон, адреса електронної пошти).
Вид та опис діяльності у сфері медіа: назва онлайн-медіа; вид онлайн-медіа; доменні імена, за якими медіа доступне в мережі Інтернет, із зазначенням реєстрантів відповідних доменних імен.
Після запуску Національною радою відповідної системи, подати заяву про реєстрацію можна буде через електронний кабінет. Поки що заяви приймаються у письмовій формі.
Національна рада може відмовити в реєстрації, якщо подано неповну інформацію, попередню реєстрацію суб’єкта було скасовано менше одного року тому, до заявника застосовано заходи відповідно до Закону “Про санкції” або ж не сплачено реєстраційний збір. Реєстраційний збір дорівнює одному прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому станом на 1 січня року, в якому подається заява про реєстрацію. У 2023 році це 2684 грн.
Водночас протягом року після набрання чинності законом звільняються від плати за реєстрацію інформаційні агентства, які діяли на підставі відповідних свідоцтв та мають бажання продовжувати працювати як онлайн-медіа. Після спливу цього строку свідоцтва про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб’єкта інформаційної діяльності втрачають чинність.
Нові вимоги?
Крім обмежень щодо змісту інформації, яку заборонено поширювати в Україні, закон покладає на онлайн-медіа ще кілька зобов’язань.
Так, зареєстровані суб’єкти у сфері онлайн-медіа повинні оприлюднювати та оновлювати на своєму вебсайті (у своєму онлайн-профілі) такі вихідні дані:
- офіційна (зареєстрована) назва онлайн-медіа;
- поштова адреса, телефон, адреса електронної пошти суб’єкта;
- ідентифікатор онлайн-медіа в реєстрі.
На відміну від суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа відомості про структуру власності онлайн-медіа не потрібно оприлюднювати та регулярно подавати до Національної ради. Проте у деяких випадках регулятор може вимагати надання такої інформації. Зокрема, якщо є підозри щодо “російського сліду” у власності (порушення вимог частини першої статті 120 Закону) або ж якщо суб’єкт поширює заборонену інформацію, що посягає на національну безпеку (пункт 1-4, 10-13 частини першої статті 36) та виправдовує агресію (стаття 119).
Закон “Про медіа” також вперше врегульовує процедуру розгляду вимог до спростування або реалізації права на відповідь в онлайн-медіа та встановлює вимоги щодо позначення контенту, шкідливого для дітей. При визначенні ж мови поширення онлайн-медіа, як і раніше, потрібно керуватися Законом України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.
Резюме
Попри всі перестороги, Закон “Про медіа” не покладає на онлайн-медіа жодних невиправданих чи надмірних вимог та не створює перешкод для їхньої діяльності, незалежно від того, чи пройдуть вони реєстрацію. Водночас повноцінно збалансованість запропонованого регулювання перевіриться практикою діяльності Національної ради, яка має нелегке завдання знайти рівновагу між свободою медіа та захистом інформаційного простору від ворожих наративів.
Віта Володовська, голова Лабораторії цифрової безпеки
